Там, де хата — рута-м'ята,
барвінковий зелен-сад.
І взяла з того барвінку
барви, віно і вінок,
щоб узнали українку
з-поміж тисячі жінок.
МОВЧАЗНІ НАВЧАТЕЛІ
Загадка
Хоч в усній мові нас немає,
а на папері мовчимо,
та все, що ти читаєш, друже,
сприймати правильно вчимо.
Хто ми?
(Розділові знаки)
КРАЇНА Й… ГОЛОВНИЙ УБІР
Загадка
— Ой, цікаве слово! — каже Ніна.
В словнику, як хочеш, перевір:
напиши з великої — країна,
а з малої — головний убір.
Що це за слово?
(Панама)
ІВAН НОСИТЬ ПЛАХТУ,
А НАСТЯ—БУЛАВУ?
Ви чули примовку,
і досі ще живу:
Івaн носить плахту,
а Настя булаву?
Так люди говорять
(і правильно цілком)
тоді, коли в Насті
Іван під каблуком.
А факт історичний
в основі тут лежить.
Загляньмо в минуле —
побачим вочевидь.
На Лівобережжі
у той прадавній час
Іван Скоропадський
став гетьманом у нас.
Любив надмір жінку —
отож не дивина,
що правила Настя,
вродливиця-жона.
Вона і в державні
втручалася діла.
Тож Настина влада
безмежною була.
Й пішло поміж людом
(бо видно ж наяву):
lван носить плахту,
а Настя булаву!
ТАЄМНИЦЯ
ЗВИЧАЙНОГО СЛОВА
Я запитую учнів,
чом рослина будяк,
красень гордий колючий,
називається так?
Запитально дивлюся,
раптом чую:— Будяк? —
обізвалась Ганнуся, —
Бо росте він будь-як!
— Молодець ти, що маєш
власну думку про це.
Але зараз узнаєш,
звідки дивне слівце.
У Франка є це слово
в написанні бодяк.
Може, це випадково?
Ні, не просто це так!
В слові кожна карлючка
мов підказка, мов код.
Я згадав, що колючка
по-болгарському — бод.
А рогами колоти —
по-російськи — бодать
(не лише поліглоти
можуть щось розгадать!).
Мови дивний разочок
нам підказує, як
слів сукавсь мотузочок:
бод, бодяк і — будяк!
ЯК ЗАЧЕПИТЕ — ПОКОЛЕ
Загадка
Свитка сива, аж біляста.
На одній нозі стоїть.
І, здається, ніби хваста,
знаний протягом століть.
Малинова на все поле
шапка сяє, мов корона.
Як зачепите — поколе.
Й це не напад — оборона!
Що це таке?
(Будяк)
ОТ ТАК ШТУКА!
Метаграма
Для всіх була я люба-мила
вгорі всередині кімнати.
Як першу літеру згубила —
на лузі почала брикати.
Ще згодом літеру згубила —
зробилась іменем дівчати.
Та — що за лихо? — ще згубила
і стала нотою звучати.
Передостання ж утекла —
лишилось я.
Хто ж я була?
(Стеля, теля, Еля, ля, я)
БАРВІНОК НЕЗНИЩЕННИЙ
Скільки є на світі квітів,
стільки є на світі мов.
"Дивне розмаїття"
Скажіте, чому це повинно так бути,
щоб стільки зела і барвистих суцвіть —
і раптом не стало барвінка чи рути, —
чому це повинно так бути, скажіть?
А скільки ж було ворогів знавіснілих,
жорстоко топтали барвінковий цвіт;
топтали на схилах, батьківських могилах,
а він кучерявивсь, дивуючи світ.
Чи то закодовано, може, чи звикнув,
але незнищенний таки, далебі
Бо скільки не никнув, зі світу не зникнув,
зоріють очиці його голубі
І хай там найтяжча біда а чи скрута,
все рідне ми будем плекать і любить.
Не зникне уже ні барвінок, ні рута,
покіль є земля і небесна блакить.
ЯКІ КРАЇНИ І СТОЛИЦІ?
Загадка
Ану, філологи натхненні,
з допитливими лицями:
які країни однойменні
із їхніми столицями?
(Алжир, Туніс, Люксембург,
Мехіко, Бразилія та ін.)
ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ ГОРІШОК
В редакційній кімнатці
видавництва "Дніпро"
метикують завзятці,
кожен гострить перо.
А поетом же хвацьким
був із них не один.
Та сидять над Словацьким
кілька добрих годин.
Б'ються ентузіасти,
спільний в них інтерес:
як рядок перекласти —
ці то пес, ці то бес?
Так на так — зникне рима:
чи то пес, чи то біс —
втрата неприпустима, —
хто по дрова, хто в ліс.
Варіант: "нечистяка
чи собака?" — не те.
Де таланту ознака?
Діло наче й просте?
Й мова наша спроможна
відтворити вповні
Чи по-польському можна,
а по-нашому — ні?
Вже і сум, і зажура,
й пошук знову і знов...
Аж тут раптом Сосюра
до кімнати зайшов.
Пера всі відіклали,
гурт — до нього увесь.
— Як би ви переклали —
ці то пес, ці то бєс?
— Як? — І тут же розв'язка
поетичний рекорд, —
Дуже просто: будь ласка,
чи то хорт, чи то чорт?
БІЛУГОЮ РЕВІТИ
Тепер, звичайно, весь народ —
дорослі, навіть діти
прекрасно знають цей зворот:
білугою ревіти.
Та звідки помилка така
в східнослов'янських мовах?
Адже рибина це морська
з родини осетрових!
Лінгвісти свідчать недарма,
що тут у мові хиба:
"В білуги голосу нема —
вона німа... як риба!"
Ох, ці таїни, хай їм грець!
Тут нашорошуй вуха:
у морі є такий ссавець
з дельфінових — білуха!
Він справді із морських глибин
реве, немов корова.
І дивно, як цих двох тварин
змогла поплутать мова? .
Подібність винна звукова!
Та знають навіть діти
і розуміють ці слова —
білугою ревіти!
ЩО МОЖЕ ЛІТЕРА
Загадка
Букву З поставим між складами —
буде любий нам фольклорний твір,
С поставим — матимемо з вами
металевий головний убір.
Що це таке?
(Казка, каска)
БЕРЕЗОВА КАША
Син одбивається од рук.
Ракетки. Самокати.
Батьківським правом до наук
почав я спонукати:
— Щось ти уроки занедбав, —
все ігрища ті вражі
Гляди, щоб ти не скуштував
березової каші!
На це всміхається не зле
синок довготелесий:
— Я знаю, — каже, — сік, але
щоб каша із берези?
А я йому: — Того, хто вчивсь,
любили предки наші
й несли за те, що не лінивсь,
до школи горщик каші
Хто ж не обтяжувавсь нічим,
суворі предки наші
всипали добрих різок тим —
березової "каші".
А знав би ти, які були
з берези пруття голі,
що ними дітвору сікли
в старій церковній школі.
О, там старались що не крок
"підвищувати" бали
і за невивчений урок
безжалісно стьобали.
Тож батько наш і нам казав
за витребеньки наші:
— Гляди, щоб ти не скуштував
березової каші!
ЛОХВИЦЯ
Коли ми їдем Київ — Суми,
побіля Лохвиці — місток.
Обабіч — зарості. Внизу ми
аж відчуваєм холодок.
Вже й Лохвиця. Чи не рослина
дала їй назву отаку?
Адже росли тут лох, лохина,
що є в Грінченка в словнику.
Та головне, що річка в'ється
повз давні насипи, вали.
Сухою Лохвицею зветься
і є притокою Сули.
Снігами живиться й дощами,
й, буває, так пересиха,
що, мов калюжка між кущами,
стає воістину суха.
Та назва не дає спокою:
що ж Лохвиця в собі таїть,
що може бути і сухою —
як тайну слова зрозуміть?
Щоб дивну назву розтлумачить,
нас може виручить слівце —
слов'янське локва. Що це значить?
А означає слово це —
калюжа, рудочка, болітце
(а зменшувальне — локвица).
І докажіть ви, що не звідси
походить назва Лохвиця!
ДУМАЙТЕ, ЧИТАЙТЕ
Слова рідні, питимії
ще раз пригадайте:
"Учітеся, брати мої,
думайте, читайте..."
А чи геній випадково
в час важкої стуми
повторяв пекуче слово:
"Думи мої, думи"?..
"В Україну, — мовив сумно, —
ідіть, думи-діти".
Щоб розумно, не бездумно
ми жили на світі
Тож не нидіть нам, не скніти —
йти, не знавши втоми.
Розуміть, чиї ми діти,
пам'ятати, хто ми.
"ДІДУ МІЙ, ДУДАРИКУ"
У селі з давнім другом
в тиху пору теплісіньку
над Сулою, над лугом
рідну слухаю пісеньку:
"Діду мій, дударику,
ти ж, було, селом ходиш,
ти ж, було, в дуду граєш,
тепер тебе немає,
дуда твоя гуляє..."
А Сашко мені: — Друже,
в співах — рідні бувальщини.
І пісні не байдужі
до духовної спадщини:
"...і пищики зостаються,
казна-кому дістаються"...
Хай звучить і не модно
сопілчина небіжчика,
(Продовження на наступній сторінці)