не для кого завгодно
зоставалися пищики.
Як сказати Сашкові,
чим я пісні завдячую?
Полюбив її змалку
я душею дитячою:
"Діду мій, дударику,
ти ж, було, селом ходиш..."
Виклика кожним звуком
почуття в нас незвідані,
що дідами онукам
з правіків заповідані…
ЗНАЧЕННЯ ПОБІЛЬШИТЬСЯ
Метаграма
Це слово часто стрінете:
три літери у нім;
та першу з них заміните
в цім слові чарівнім —
і значення побільшиться
одразу в сто разів.
І будете ви тішиться
з двох зовсім різних слів.
Які це слова?
(Рік, вік)
ЛИСИЙ І БОСИЙ
Загадка
Ану, хто з вас відгадає
(може, хто й не вчеше):
згори лисий поглядає,
знизу — босий бреше.
Що це таке?
(Місяць і собака)
НЕ ЛИШЕ ЗАПЕРЕЧУВАЛЬНА
Загадка
А хто порадує мене —
скажіть мені, будь ласка:
в якому слові частка не —
підсилювальна частка?
(Нехай)
І ТАКЕ БУВАЄ
Загадка
Хто жіноче ймення відгадає,
дуже миле у своїй природності,
що в пестливій формі означає
представницю іншої народності?
(Марійка, марійка)
ПТИЦЯ Й ПАРАСОЛІ
Загадка
Летить птиця на роздоллі,
випускає парасоль
Що це таке?
(Літак і парашути)
МЕТАЛЕВА ЖИРАФА
Загадка
Хоч не слон я і не робот,
а жирафа металева,
вантажі беру у хобот —
цеглу, рейки і дерева...
Хто я?
(Підйомний кран)
ДИВЛЯТЬСЯ СЕСТРИЧКИ
Загадка
Дивляться сестрички
так, немов живії:
жовті в них очички,
білі у них вії.
Хто вони?
(Ромашки)
ЖИТИ ПА ШИРОКУ НОГУ
Прислухаємось до слів потроху.
Часом кажуть про якихсь друзяк:
"Звикли жити па широку ногу,
розкошує так тепер не всяк!"
Що то за нога така широка?
Де у нашім вислові взялась?
Дошукатись — немала морока,
а бува, і встановити зась.
Треба знать середньовічну моду
і тодішніх багачів буття:
у Європі моді на догоду
величезне шилося взуття.
Це взуття носили і слов'яни,
козиряла в нім усяка знать:
що ботинки довші — більше шани,
можна багача по них пізнать.
Як, бувало, йде цабе велике —
зразу видно, що воно "з панських":
ледве не з півметра черевики,
широко ступати треба в них!
Щоб ходить зручніше — неодмінно
мали щось робити мудраки:
в носаках тримать набите сіно
або ще загнути носаки.
У Парижі про панів великих
і сьогодні можна ще почуть:
"О, ці мають сіно в черевиках!",
тобто добре, в розкоші живуть.
Тож і ми простежить маєм змогу
і потвердити для читачів:
вислів жити на широку ногу
породила мода багачів.
Є вона й сьогодні, рать не боса,
правда, вгору носака не пне.
Але глянь: іде, задерши носа,
або, ще як кажуть, кирпу гне.
ПИЛИП ІЗ КОНОПЕЛЬ
Перш ніж лізти, люди важать,
на який ступить щабель.
Щось невлад зморозиш, кажуть:
як Пилип із конопель.
Хто такий Пилип той дивний
і чого він там сидів? —
Інтерес уже спортивний
до таких крилатих слів.
Жив пан Філіп (з книг я знаю).
Шляхтич, з польських був земель
з Сандомирського десь краю,
із містечка Конопель.
Якось він прибув на раду
(сеймик саме скликав їх),
щось там бевкнув не до ладу —
у присутніх подив, сміх:
— Хто то? — всі питають.—Пробі! -
Та на нього оком стрель.
— То пан Філіп із Конопі!
(пан Пилип із Конопель).
І піїпов Пилип у люди
аж за тридев'ять земель.
І пішов гулять усюди
той Пилип із конопель.
А можливо, що й не в цьому
слів крилатих справжня суть.
Бо Пилипом, як відомо,
у народі зайця звуть.
Може, істина так близько,
не за тридев'ять земель:
просто вискочив зайчисько
із звичайних конопель.
Вам цікаво, — тема, звідки?
Із Міцкевича узята.
Придивіться до примітки —
"Пан Тадеуш". Пісня п'ята.
РОБИ, ЩОБ НЕ ПЕРЕРОБЛЯТЬ
Казав татусь — робити треба,
не виглядать, що зробить хтось.
"Роби, та так, щоб після тебе
перероблять не довелось".
Бо всі пра-пра і дід, і баба —
в калюжу ще ніхто не сів.
А виросте якась незграба,
то підведе Білоусів.
Іще навчаючись у школі,
запраг, щоб діло йшло на лад.
Я колоски збирав у полі,
я прислухався до порад.
А радили вставати зрання,
порада ж ця — великий плюс.
І я збагнув: секрет — старання,
і нині з іншими ділюсь:
"Роби, і не зважай на втому,
і не чекай, що зробить хтось.
Коли ж зробив, то щоб нікому
перероблять не довелось!"
І ЧОГО ВОНО ТАК?
Наяву чи вві сні десь верба чи смерека,
чи з лататтям ставок чи болітце грузьке,
але раптом побачиш — на хаті лелека —
щось таке українське, щось рідне, близьке.
Наяву чи вві сні десь тополі над шляхом,
чи село, повз яке проїжджав разів сто, —
а приліплене десь у куточку під дахом
так оселю теплить ластів'яче гніздо.
І чого воно так, що на рідній стежині
чи на довгих шляхах неймовірно трудних,
так бентежать серця нам ключі журавлині,-
може, предківські душі вселилися в них?
МОЄ СЕЛО
Моє село — ні гір, ні круч, —
рівнина, рівнина.
Пусти — покотиться обруч
до самого Ромна.
І від стрімких роменських круч
дорога вздовж ланів:
пусти — покотиться обруч
до самих Курманів.
Чому обруч? Як атрибут
він, може, й застарів.
Та я — і це підкреслю тут —
із роду бондарів.
— Ми не якісь, — казав мій дід, —
заблуди-пришелепки.
У тих, хто забува свій рід,
не вистачає клепки.
СЛОВО НАШЕ РІДНИ
Акростих
Роде наш красний, роде наш прекрасний,
Іншого в світі не шукаєм ми;
Дух український, вольний, незагасний,
Не подолати силам зла і тьми:
Ери нової вже гримлять громи.
Слово погідне, слово наше рідне,
Любим тебе ми, будем вік любить,
Обрій відкрився, всім світам ти видне,
Видне як сонце, як ясна блакить;
О рідне слово, хай тобі щастить!
(Продовження на наступній сторінці)