готуйся, друже, хоч-не-хоч —
біжи вкривай сінце в обійсті,
бо неодмінно буде дощ.
Як дурманять акацій квіти
й над ними в'ються комарі —
погожий день тобі не світить:
то вже негода на порі...
Давно матусі вже немає.
А я прибув. Стою в Шамраї,
де папороть. Біля куща.
Без парасоля, без плаща.
А листя випростане, рівне
поміж зеленої трави.
І з неба зирить око гнівне
з-під хмари, наче з-під брови.
Висять прозорим малахітом
гілки акації вгорі
І над пахким жовтавим цвітом
роями в'ються комарі
Шамрай. Дерев зелена брама.
Біжу, бо про негоду в нім
мене попереджає мама
рослин барометром живим.
3. РОСЯНИСТИЙ ПЕРЕСПІВ
Старші люди мовили мені,
що коли з листочка навесні
можна спити росяні краплини,
незабаром соловей прилине.
Я щодня шукав росу на листі,
обдивлявся я квітки барвисті
Як заграло сонце у росині,
соловей озвався на калині.
І щодня між листом росянистим
витинав колінця навесні,
розсипались росяним намистом
срібних звуків розсипи рясні
А ячмінь же колос викидає —
соловейка голос покидає.
Справді, ледь з'явивсь ячмінний колос —
соловейка враз покинув голос.
ПЕРЕМОВИНИ ДЯДЬКІВ
Змалку я любив село,
де дядьки на всьому знаються.
І цікаво нам було,
як вони перемовляються.
Хто яких вживає слів,
як у речення їх зв'язує.
Ось розмову двох дядьків
третій дядько переказує:
"Хто тобі, — ка', — молотив?"
Ка': "Семен Пацула з Миною..."
"Скільки ти, — ка', — заплатив?"
Ка': "Три пуди з половиною..."
Замість "каже" — просто "ка'":
Курманівська [5] мовна з'явинка -
колоритна, слобідська,
як у Квітки-Основ'яненка!
БІЛА ВОРОНА
Не в шовках-оксамиті
в тридцять третьому році, -
в білій маминій свиті
я сидів на уроці
Відчували судому
у нетопленій школі
Якось біг я додому
поміж верби й тополі
І почув тої миті
з двору діда Софрона:
"Не щастить цьому Миті:
він — як біла ворона!"
Буду ту одежину,
Кляту «білу ворону»,
ідіому невинну
пам'ятати до скону.
В пору ту світанкову
не сягала уява,
звідкіля в нашу мову
залетіла та ґава.
Нині знаю я, звідки:
між усякої тварі,
хоч буває це зрідка,
білі є екземпляри.
Білий крук чи лисиця —
їм бракує пігментів.
В світі їх — одиниці
між усіх континентів.
Тому скрізь по країнах,
без межі і кордону —
скрізь на різко відмінних
кажуть: біла ворона!
ЩО ЗА ПТАХ?
Загадка — жарт
Любі юнко і юначе,
що за птах то пролетів,
що про нього кажуть, наче
важить сорок він пудів?
Що за птах?
(Сорокопуд)
ВАША СУПУТНИЦЯ
Загадка
Лечу від краю і до краю,
чарую дивними словами.
Я вас на крилах підіймаю
або сумую разом з вами.
Хто я?
(Пісня)
Я АНІ СКРИПКА, АНІ БАС
Загадка
Я ані скрипка, ані бас,
сама із деревини,
та звеселю й спечалю вас,
коли мій спів полине.
З моїх складів неважко скласти
словечка сопка й спілка.
Отож назвіть мене, будь ласка.
Зовуся я
(Сопілка)
ПЕРЕТВОРЮЮСЬ НА ОЧАХ
Загадка
Я іменник і вживаюсь тільки в множині, -
а закінчення ви, друзі, замініть мені —
стану травкою, що сохла у погожі дні,
і вживатимусь відтоді тільки в однині.
Який я іменник?
(Сіни, сіно)
РІДНЕ
Лелека щось вицокує,
з'явившись на Сулі
"Стоїть гора високая... —
співають у селі —
Край берега, у затишку,
прив'язані човни;
а три верби схилилися,
мов журяться вони..."
До сліз щемлива пісенька
хвилює раз у раз:
усе таке самісіньке
край берега у нас.
Все, як у пісні Глібова, —
гора, човни, гаї...
Часом не на Сулі, бува,
написано її?
Та хай не цьому лугові
судився цей мотив,
хай Глібов пісню Бугові
чи Снову присвятив -
летять птахи із вирію,
на крила налягли.
А я пейзаж примірюю
до рідної Сули.
ВДЯЧНІ СЛОВА
Дитячі роки. Перші кроки.
Зелений вигін і Сула.
І тільки сядеш за уроки,
а тут матуся посила:
— Піди, спасибі тобі, Митю,
води відерце принеси. —
Я йшов. Але побіг би миттю
ще до схід сонця, до роси.
Бо каже мама щонайм'якше
(книжками ж, бачить, зайнятий).
А коли вас так просять — як же
вам після цього не піти?
Хоч був "і молоде, й зелене",
а все як слід робить хотів.
І вже тепер в душі у мене
до мами стільки вдячних слів.
Бо лиш вона, лиш рідна мати
могла не мати й крихти зла;
уміла словом спонукати —
й робота легшою була.
СЛОВА ПОКЛИЧНІ — ПРОСИ
Й ВЕЛИЧНІ
В джерелах слова — душі криниця,
а рідна мова — як чарівниця.
Звичайний приклад візьму навмисне,
краса ж така в нім, що серце стисне.
Дивися — в кличнім простім відмінку:
"Ой не стелися, зелен барвінку..."
Одвертий кличний — немов дитинний,
музичний, зичний та ще й гостинний.
Вживеш ти усно чи на папері —
мов у світлицю відчиниш двері.
Звертання щире, душевне, щедре —
Василю, Павле, Іване, Петре!
І так сердечно, і так ласкаво —
Наталю, Лесю а чи Любаво!
До зборів, сходки відкрито й радо —
чи товариство а чи громадо!
А найсвятіше душа приємле —
моя Вкраїно, кохана земле,
ти, сивий Дніпре, і ти, Дунаю, —
миліших серцю звертань не знаю.
ЗАГАДКА З ГЕОГРАФІЇ
Жарт
Щоб Федя в географії кохався,
пізнав у ній безмежжя чар і див
і щоб у школі з ліньками не знався,
Олесь йому загадку спорудив:
— Чи ти країну в Африці узнаєш,
в якій ріка Оранжева тече?
Назад країни назву прочитаєш —
тебе за ліньки сором обпече...
Федько по карті йде, мов крізь болото,
одразу видно: в джунглях новосел.
Олесь йому: — Таж он вона — Лесото!
Федько назад читає: — От — осел!
ЗВЕРТАННЯ
Скільки є в нас, любі друзі,
для звертання ніжних слів —
і до тата, й до матусі,
до бабусь і дідусів!
І татусю, й мамцю, й нене,
і дідусю, й бабцю теж, —
миле, ніжне, сокровенне —
як ще краще назовеш?
А Федько звертання творить
так, що душу виверта:
замість "мамо" — "ма" говорить,
замість "тату" каже "та"!
В школі Беллу — "Бе" гукає,
а Меланю кличе "Me"!
Леле! Школу оглашає
белькотіння лиш саме.
Учня він імення знає,
та не встигне підійти,
як за ґудзика хапає
і вигукує: — Ей ти!
Дома: — Ба-а! — кричить бабусі.
(Ліньки повністю назвать).
Як ви думаєте, друзі,
що йому на це сказать?
Мабуть, треба щось кумекать,
бо інакше мимохіть
будем тільки бекать-мекать
там, де треба говорить!
НАЙДЕШЕВШЕ Й НАЙДОРОЖЧЕ
Загадка
Скажеш так чи надішлеш поштою —
я від того нічим не змінюся.
Я людині нічого не коштую,
але високо нею цінюся.
Що це таке?
(Слово вдячності)
ВІДГАДАЙ ОБОВ'ЯЗКОВО,
ЯК ЛІТЕРА МІНЯЄ СЛОВО
Метаграма
Всього чотири літери у слові,
а зміст його міняють початкові:
З ґ- буде чорна птиця дика,
з п — інша, горда і велика,
з к — вже напій пахучий буде,
що для гостей готують люди;
з л — виріб, дошка з стояками,
де спочиваємо ми з вами,
також вибій, на шахтах знаний,
і вивержень потік вулканний.
Коли ж там С поставлю я,
то буде вже людське ім'я.
Які це слова?
(Продовження на наступній сторінці)