Добробут залежав тут найменшою мірою від взаємин із Московією. Це економічне відосереднє тяжіння від Росії, ці постійні й тісні взаємини з сусідами тривали десятиліттями. І це позначилося й на психіці населення у ставленні до Москви як до чужини. Це було природне, неминуче, і цьому імперія не була в силі зарадити.
Ще й досі серед корінного населення не скажуть вам, що це тут Росія. Навпаки, вони вважають, що Росія десь там, Бог його зна й де. На запит: "Звідкіля ви сюди приїхали?", кажуть: "З Росєї". "Куди поїхав?" — "В Росєю".
Далекосхідний зрив
Особливо ж яскраво виявились відосередні сили в 1917—20 роках, коли в хаосі розпаду російської імперії на Далекому Сході утворилася окрема Далекосхідна Народна Республіка. Але це не виринуло раптом. Це було вислідом довголітнього тяжіння до окремішності, до політичної і господарської незалежності. Тут існувало стихійне, однодушне прагнення всіх національностей відокремитись од Москви — геть за всяку ціну.
На денному порядку стала тоді справа виникнення окремої демократичної держави. Строкатість національного складу могла вилитися зразу тільки в таку форму. Пізніше, коли б не втручання зовнішніх сил, у цій молодій республіці, само собою, настало б питання чиєїсь національної зверхності; і за правом більшості, за виявленням великої активності, те право, безперечно, було б за українцями. Точніше, за уссурійським та амурським козацтвом. Без сумніву. Ця українська республіка постала б, очевидно, не в нашому розумінні, але в Зеленому Клині сприяли особливі умови.
Коли утворилася Далекосхідна Народна Республіка і встряла в боротьбу з московськими реакційними збройними силами та з чужоземними інтервентами, червона Москва була заслаба, щоб протиставитись утворенню самостійної, небільшовицької ДНР, а ще більше слаба, щоб допомогти їй у боротьбі. В ті часи Москві було не до того, вона взагалі забула на той час, що ще десь існує Далекий Схід. Та згодом червоні політики схаменулись і проголосили утворену народом ДНВ "буферною державою", плодом, нібито совєтської ленінської стратегії.
Не встоялись
Отруйна нова ідеологія, облудні гасла, неперевершений агітаційний сприт і, нарешті, зброя та ЧК — зробили своє діло. Далекосхідна Народна Республіка, що вела героїчну боротьбу за незалежність, піддалася облудному більшовизмові. І так скінчилася епопея зриву Далекосхідного краю. Пішли в зубожіння імена Шевченка — коменданта уссурійських козаків, і дідугана Чорновола, ініціатора та голови першого Всеукраїнського Війська Народного З'їзду — українські імена героїв, що шаблею писали історію народних воєн. Ідуть у непам'ять імена Шевчука, Безрідного, Путрі ("Старика") та інших визначних українців, борців за незалежність ДНР.
Ці вихідці з нашого народу уславились, розбиваючи таких генералів, як Семенов і Каппель. Та пізніше, по кількох роках, у відплату за "заслуги перед народом" вони самі десь безслідно загинули у льохах підступного ЧК.
Загроза існування
Настали більшовицькі злидні... Почалося від розгрому заможного села шляхом розкуркулення, розігнання уссурійських та амурських козаків, переселення з прикордоння усіх непевних сіл. Посилилася московсько-жидівська колонізація. Навіть виник цілий жидівський район. Пішло безапеляційне роззброєння всього населення (колись тут зброю мали всі, хто хотів і скільки хотів). Замовкло все, "благоденствуючи"...
* * *
Який той Зелений Клин буде надалі і як там поводитиметься і почуватиметься українське населення в майбутньому — це залежить від багатьох причин. Ми не хочемо бавитись у пророків. Ми лише думаємо, що, коли на Далекому Сході все залишатиметься в такому стані, як досі, то за яких пару десятиліть, внаслідок послідовної й нещадної русифікації, про українців у Далекосхідному краю самі ж українці розповідатимуть казки, так само, як і про уссурійських тигрів.
І тоді прийдуть московські балалаєчники й будуть складати биліни про руських конкістадорів, стародавніх переможців, що своїм потом і кров'ю утвердили російську імперію на Тихому океані.
"Краківські вісті" Ч.Ч. 40/43(25-29 лютого), 47(4 березня), 49(7 березня).