«Пацан» Іван Багряний

Читати онлайн оповідання Івана Багряного «Пацан»

A- A+ A A1 A2 A3

— Ага, комуніст, красний, держи-и... Пацан...

Колька мусів плигати через калюжі і бігти захекавшись чужими дворами та городами. Ледве не піймали. Та хіба такого доженеш?

Десь під тином впав Колька і лежав до вечора.

Грім німецької музики приніс з собою "мир", "порядок", "спокій" — всі здобутки цивілізації. Пустили в ход купони, розставили по дворах кухні, обділили хазяїв кавою, сочевицею, улаштували гулянку в саду з своєю музикою.

І лише на балконі комендатури поставили кулемет "Кольта", та десь, вечорами, коли в саду в сяйві вогнів скаженів оркестр, а з безвісти долітав темний далекий стогін канонад, росли свіжі могили за містом в бору, туди водили хлопців на страту. Та ще росли стоси німецьких розписок і купонів у селянських запічках... Якою ціною оплатяться вони?

 

* * *

Вечером Колька тинявся навколо саду, зазирав у квадратові дірки огради і не насмілювався зайти. Інстинктивне побоювання, якась непевність переслідує його цілий день... у своєму рідному місті. Цілий день він нічого не їв і то ще добре — хоч цілий зостався. Підійшов був до однієї товстої, такої доброї, наче з лялькою на руках:

— Тьотю, дайте... їсти...

— Ох! ти тут... Ах ти більшовиченя паскудне! Воришка! Григоріє Петровичу. Григорій!..

Колька далі не чекав і дав дьору. — Піаніно колись у неї забрали.

В животі нудить і ссе, а в саду шаленіє мідь, бубнить спів і регіт. Один ось серед усіх такий сіренький, непотрібний і... ворог. Наче маленький звір, відірвав лице від дірки в мурові, понуро побрів головною вулицею.

В однім дворі стояла кухня, смачно пахло супом та смалятиною. Дебелий німець з оголеними до ліктів руками, в білій шапчині роздає великим ополоником суп, другий розливає каву — так побагато, так щедро. Солдати товпились і ґерґотіли, як гуси. Кухар набрав гущі в ополоник і сипнув свині, що порпалась тут же і хрумкала лушпиння. Це надало Миколі сміливости,-—який він добрий. Підійшов Микола і оддалік:

— Дадю...

Німець не почув, потім зиркнув і оскалив зуби: — Вас?!

— Дядю дайте й мені,— ступив ближче і показав на свиню. Дядя зареготав:

— Болшевік? Я? — і підходить, здоровенний такий. Гість йому, очевидно, подобався. А хлопцеві аж у п'яти кольнуло,— безпомічно злякано озирнувсь і чкурнув щосили. "Знають, і тут знають... будь ви неладні"...

Солдати брались за животи зо сміху.

— Гальт! Гальт!

Де там, зник, як дим.

 

* * *

Тої ж ночі Колька зустрів свою матір, випадково. Стягнувши мотузкою живіт у вузлик, брів через церковну огорожу, шукав місце, де б спочити, щоб зручно і щоб ніхто не прогнав.

Коло замкненої важкої церковної брами сидить у сутінках жінка — темна стара, одинока. Тричі підходив Колька і тричі вертався і все тягнуло назад.

Коли пригнувся низенько, серце забилось:

— Мамо... — тихо так. Жінка кліпнула, мов незрячими очима, ворухнула губами.

— Сину?.. Іди ж сюди, дитино моя, іди сюди... Микола бачив материну радість, тож і вона шукала його, аж зраділа, як угляділа.

— Де ж це ти... як ти? сиротя моє... — Понуро сів рядом. Слова, що так хотів сказати любій матері, застряли клубком, лише вткнувся безсило головою в її лахміття і заплакав. Мовчки гладила мати зсохлою рукою нечісану голову, потім, мацаючи, дістала з торбини кусень хліба і дала синові.

Який дорогий гостинець,— Колька кинувся жадібно, відкусював з усієї мочі тугі шматки, вмить розчавлював і ковтав, густо змочені слиною.

А мати дивилась кудись убік і хитала болісно та привітно головою...

...кудись убік... болісно і привітно.

І ось тепер тільки Колька помітив, що мати сліпа. Як же це?.. І не бачить вона його, і не побачить вже більше ніколи. Не побачить вже більше ніколи...

Недоїдений хліб випав і з глухим стуком покотився на чавунні плити.

Лише опівночі Микола заспокоївсь і марив уві сні. Мати зігнулась низько над сином і думала глуху безкраю думу. Не до сну їй, хіба б заснути на віки...

Неспокійно метався син, співав і кликав когось уві сні. В розпаленій хворій голові:—дзвони... — солдати... бойскаути...

Ось він з матір'ю дома,— ждуть батька. Там він десь у германців, на якійсь "пазіції",— не пам'ятає батька Микола. Зрідка приходили листи:

"... жив, здоров чого і вам желаю..." друковані листи і з малюнками. Потім перестали приходити. Мати була солдаткою і ходила "получать пособіє" і вже рік верталась ні з чим.

Сиділи вони в темній, холодній халупі і плакали, як гримнула "революція". Незрозуміле слово, а приємне.

Ходили до тюрми випускати в'язнів... демонстрації... маніфестації, з трубами, з "хлаками", з співами незнаними... Мітинги з "ораторами". Цілі дні пропадав десь Микола.

...Ось він в "бойскаутах", втесався якось...

...Отречемся от старого мі-і-ра.

.…………………………………………………………………………………………………………

Коли Льонька-попович перекривив пісню і навмисне з "міра" з'їхав на "мило", він — Микола — вибив йому "бубну" і дуже,— за це турнули із скаутів.

Далі довжелезні хвости за хлібом, голодуха. Єдиною розвагою були набої, набереш, накидаєш у вогонь разом в картоплею — ех! Потім їх вигнали з квартири. Мати безсила і хвора пішла жебрачити, а він, злий на всіх, втік з міста і повернувся лише взимку в Голубом, при штабі.

Веселе почалося життя: товариші, зброя, "діла"... та все потонуло в хаосі німецьких касок і багнетів.

Кольку розбудив прощальний зойк паротягу. Схопився. Але то почулось. Рукавом розвіз холодний піт на чолі, глянув на матір і остовпів...

Мати спала згорбившись, сидячи... торкнув за руки — спала... а руки, як крига. Мертва!..

Як він боїться мерців... Положив хапливо свій кашкет для чогось їй на коліна, підняв недоїдений кавалок хліба і хутко зник.

Весняний ранок радісно позолотив гіллясті голі липи, бризнув сріблом на шиби церковні. Бадьора пташка привіталася з ним, пурхнула з цікавістю на плити і поплигала під важку браму.

 

* * *

Сонце схилялось надвечір. Над шанцем за містом купи комарів танцювали ліричний танок. Колька сидів на шанцеві і замислено спускав паличкою весінній бурхливий струмочок.

Сьогодні він бачив цікаву і жахливу історію — з в'язниці тікало двоє засуджених на страту. Обоє — хлопці з "самоохорони". Завзяті були і... дурні.

Своєю малою головою силкувався Микола розібратись в оцій події, дурні, чого вони залишились? Реквізували, брали, ділили, важили ворогів, а потім покидали гвинтівки в річку і лишились. Боягузи!.. А от же не боягузи — з-під варти вирвались біля самої комендатури. Він якраз був там за п’ять кроків, вела їх на допит ціла валка синіх солдатів.

Білявий підстрелений біг доти, доки розривною кулею не влучило в голову... а другий, Антін, відняв у німця гвинтівку і, коли б... він би їм дав.

Та на його очах і другому стяли голову, а потім старанно і живо склали разом на обозну повозку і повезли. В нестямі Колька опинився аж тут.

Сидів, гаряче говорив сам із собою і копирсав паличкою в струмочку. Здригнув:

— А що як і його так? — безглузда думка лізла в голову. — А що?.. — і тут же: — ну й що ж, і нехай... А в шлунку, як і вчора, як і позавчора, ссе і болить. Та доки ж це?! Миттю виніс рішучу постанову.

— Красти.

Логіка проста — всі вороги, всі злі, кожен собі. Скільки ходив... добре, коли так проженуть, а другі й ловлять — "воришка", "комуніст"...

— Добре, воришка. Добре — комусь пригрозив. Хай упіймають, ну й нехай...

Постанову ухвалено, Колька гнівно записував її паличкою на дні струмка. Потім схопився і рішуче пішов.

Сутінь наспіх накрила дірявою пеленою бунтівне місто.

Дрімали біля цейхгауза патрулі, дрімали півголі осокорі, скорботно похитуючи маківками на сірі стріхи і лише десь там, в центрі чи над центром, коливались стовпи світла від дугових ліхтарів.

Вулиці натомлені тисячами підвод (все везуть і везуть— хліб, м'ясо, коноплі, худобу по цих вибитих коліях на вокзал, а там — у безвість) вулиці, натомлені галасом і спекою, збиті сотнями німецьких копит, дрімали сірі, порожні й німі.

Мале хлоп'я без шапки і босе никало по вулицях. Йшло повз двори, спинялось, де розчинені ворота, заглядало і йшло далі. Де розчинені ворота, там кухня, а де кухня, там і їжа такі двори особливо цікаві. В них недбало все порозкидано, так просто — пішов і взяв, адже ж свині дають...

Микола проти одних таких воріт рішуче зупинився.

(Продовження на наступній сторінці)