Іменник "слово" в орудному відмінку чи в називному з числівником один або без нього – раз у раз трапляється в живій мові й на письмі, де він виконує граматичну функцію вставного слова: "Тепер у нас і Лора почала учитись, одним словом, ціла школа!" (Леся Українка); ("Словом, Тверський бульвар, вісімнадцять – то була наша справжня альма–матер у час війни" (Ю. Смолич); "Одно слово, електрика міцно ввійшла в побут селян, і вони користуються нею на всі сто" ("Радянська Україна").
Отже, маємо аж три варіанти вставного слова, де кожний із них означає те саме, що й інші, тому хоч–не–хоч виникає питання: якому з них дати перевагу або, обравши один, відмовитись від інших?
Чи не найхарактернішим із них, із погляду популярності в народному мовленні, є вислів одно слово? Мабуть, що так, бо саме його звичайно чуємо з живих уст, приміром: "Одно слово, як то кажуть, коли не коваль, то й рук не погань!" Саме словом, механічно перенесено з російської на український ґрунт, і навряд чи є потреба послугуватись ним, коли є змога брати потрібне з українських народних джерел.
Справа, діло, річ
Дехто вважає, що слова "справа" й "діло" – тотожні, тому, мовляв, байдуже, якого з них ужити; декому так сподобалося слово справа, що викинув з ужитку слово "діло": "Він знається на своїй справі", "Він – майстер своєї справи".
Справді, бувають випадки, коли ці два слова – тотожні, наприклад, можна сказати: "Я прийшов до вас у такій справі"; "Я прийшов до вас із таким ділом" або "Я покінчив у комунвідділі з своєю справою (зі своїм ділом)". Але в перших двох фразах треба було сказати: "знається на своєму ділі", "майстер свого діла", – бо під словом справа розуміють сукупність планів і намірів здійснити чи виконати щось: "За добру справу варто добре постояти" (прислів'я); "… він робить справу величезної державної ваги…" (Григорій Тютюнник); "За всякими справами ви нічого не пишете про себе" (М. Коцюбинський). Під словом діло звичайно розуміємо якусь роботу, працю: "Діло в неї наче горіло в руках" (І. Нечуй–Левицький); "Діла незабутні дідів наших" (Т. Шевченко); "І діла не зробить, і час ізгайнує" (з живих уст).
Візьмімо ще таку фразу з нашої преси: "Святослав Ольгович був на престолі лише два тижні. А ось Святослав Всеволодович – це вже інша справа. Його княжіння тривало 14 років". Тут теж слово справа стоїть не до ладу, бо йдеться не про сукупність якихось планів чи намірів, а про тривалість перебування на престолі двох князів, отож, треба було написати: "А ось Святослав Всеволодович – це вже інша річ…" Негаразд надруковано в одній районній газеті: "Справа в тім, що так виконувати роботу не можна", – бо тут слід було висловитись так: "Річ у тім, що так…"
Слово "річ", як відповідник до російського "дело", ми часто бачимо в нашій класиці ("Давня ця річ: мабуть, літ сорок тому буде". – О. Кониський), в фольклорі "Лицарська річ – у бої полягти". – Приповідка), в сучасній українській ориґінальній і перекладній літературі.
Відповідно до російських висловів "В чем дело?", "Дело в том, что…" по–українському треба казати: "У чому річ?", "Річ у тім, (тому), що…", а не "В чому справа?", "Справа в тім, що…".
Аналогічно до російського вислову "не отдавать себе отчета" іноді помилково кажуть: "Не здавати собі відчиту". Тут саме треба вживати слова "справа": "не здавати собі справи" ("Вони, видимо, не здавали собі справи з того, що робиться". – Словник за редакцією А. Кримського); можна ще сказати, як пропонував сучасний український письменник О. Кундзич, – не усвідомлювати: "Він не всвідомлював, що каже".
Можна сказати "до речі" й "до діла" відповідно до російського слова "кстати": "Не війтова дочка, а до речі говорить" (М. Номис); "Фраза була не до діла, в ній не було ні запитання, ні наказу" (Ю. Смолич).
Становище, вихід зі становища, рада, дати раду, зарадити
Часто чуємо з уст і читаємо: "Він опинився в безвихідному становищі"; "Вона не бачила виходу з цього становища"; "Він вийшов зі скрутного становища".
Жодного з цих висловів ми не знайдемо ні в українській класичній літературі, ані почуємо з уст народу, їх штучно створили нашвидкуруч люди, далекі від народної мови й не обізнані з класичними зразками. Натомість бачимо: "Розмова вкрай схвилювала його, хлопець був безпорадний" (К. Гордієнко); "Побачу ще, як там буде; коли не дам ради, то тоді вже, певне, треба іти в найми знову" (Т. Шевченко); "Мною не турбуйтеся: я собі дам раду" (М. Коцюбинський); "Рідний брат так не зарадив би мені в тій скруті, як Іван" (із живих уст). Із цього випливає, що в наведених на початку фразах треба було висловитись так: "опинився в безпорадному становищі (стані)", "не бачила ради в цьому становищі", "дав собі раду в скрутному становищі" чи "зарадив собі в скруті".
Талан і талант
"Автор не без талану, але йому не вистачає ще життєвого досвіду й уміння організувати набуті спостереження", – читаємо в критичній статті й саме тому, що в ній мовиться про письменника та його здібності, бачимо помилку: треба було написати – таланту. Слово "талан" має значення "доля" ("На вівтар Вітчизни комсомол України клав усе – сили, талан свій, життя". – С. Скляренко), "щастя" ("Навіщо мені врода, коли нема долі, нема талану!" – Т. Шевченко), "удача" ("А менший працює, як риба об лід побивається, а нічого не вдіє, ні в чому нема йому талану". – О. Стороженко).
Талант – це "природжена здібність у тій чи тій галузі науки або мистецтва": "Силу свого таланту віддають вони на справу революційної боротьби" (В. Еллан).
Коли в людини нема таланту, то кажуть: "людина неталановита", а не "безталанна", як часом помилково пишуть і мовлять. "Безталанний" – це "нещасний, знедолений": "А ти, моя Україно, безталанна вдово" (Т. Шевченко); "Мої безталанні діти" (О. Стороженко).
Танець і танок
Багатьом здається, що слова "танок" і "танець" означають одне й те ж, тому й читаємо раз у раз на афішах: "Виступає ансамбль пісні й танку". Але це не так. Слово "танок" означає "різновид танцю", воно відповідає російському "хоровод": "У місті Немирові дівок танок ходить, молодая Бондарівна всіх передом водить" "Українські пісні" М. Максимовича); "Стрункі високі дерева снуються перед очима, неначе водять який чарівний танок" (Леся Українка).
Танець – це "ритмічні рухи під музику або спів": "Добре! добре! Ну, до танців, до танців, кобзарю!" (Т. Шевченко); "А в залі розвернулися танці на всі боки, поміст ходором ходить" (Панас Мирний).
У розстрочку чи на виплат?
У крамницях часто читаємо таке оповіщення: "У нас ви можете купити готовий одяг у розстрочку". Або інколи ще й так: "Товар продається з розстроченням". Обидва ці вислови – "у розстрочку" і "з розстроченням" – не українські й не російські, а належать до тої мовної сумішки, що зветься в народі суржиком. В українській мові є дієслово "строчити" з похідним від нього іменником "строчіння" ("Хазяїн шиє, якусь полу від кожуха строчить". – Марко Вовчок); є й слова, що позначають протилежну до них дію, – "розстрочувати", "розстрочування", але вони стосуються кравецтва, а не умов сплати під час купівлі. Відповідно до російського вислову "в рассрочку" є в українській мові давній вислів "на виплат": "Дурно не треба, можна на виплат" (М. Коцюбинський). Отже, в оповіщеннях крамниць треба було написати: "купити готовий одяг на виплат", "продається на виплат".
Фарба, барва, краска
Щодо слів "фарба" й "барва" помиляються часом навіть деякі письменники, неправильно вживаючи їх: "Рожеві вуста, на яких грає стільки фарби й сонця, співчутливо питають", "Обличчя, пофарбовані полум'ям під гарячу мідь". У цих фразах слова "фарба" й "пофарбовані" ніяк не підходять, бо тут мовиться не про косметичну речовину, якою фарбують жінки губи або й обличчя, а про зорове враження, колір, що зветься українською мовою – "барва": "Край неба на сході весело рум'янився, мінився радісними барвами" (В. Козаченко). Від цього слова походить відомий прикметник "барвистий" ("Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі". – В. Сосюра), як і прислівник "барвисто" ("Рай земний, едем барвисто–пишний". – П. Куліш).
(Продовження на наступній сторінці)