Общественные советы как образовательный тренд

Пробуксовка реформы образования возникает из-за избыточного бюрократического влияния

Общественные советы как образовательный тренд

Проблема пробуксовки реформ, зокрема освітньої, виникає у наслідок  надлишкового бюрократичного впливу з боку державної системи на суспільне життя країни.

Існують деякі умови, які закривають шлях до реформ. Є різниця в бюрократичних цінностях, які сповідує більшість, і цінностях реформаторської групи. Якщо ми доручаємо наші реформи людям-бюрократам – можу прогнозувати їх неуспішність. 90-ті роки це показали - ми отримали квазі державу. Я думаю, що перш, ніж обговорювати питання конкретних сфер реформ, потрібно політичній владі вчинити рішучі кроки до повного оновлення бюрократії», - вважає експерт Олександр Пасхавер.  

На жаль, очільники держави більше «дружать» з бюрократами, ніж з продуктивно-працюючим людом та профільними експертами. Зрозуміло, що в умовах надлишкової  бюрократії ми не зможемо створити якісну систему освіту, якщо не буде постійного активного пресингу на владу громадянського суспільства.

ГРОМАДА

Громадсько-державна форма управління освітою стала світовим трендом, бо державно-бюрократична машина неспроможна організувати освіту молоді на рівні вимог глобально вільного інформаційного світу. Перехід від постіндустріального типу економіки до її інноваційно-інформаційного варіанту вимагає зміни ієрархічної моделі управління на громадсько-державний її антипод, який базуватиметься на дієвій мережі горизонтального взаємовигідного партнерства.

Звісно, громадсько-державна форма управління освітою є для наших чиновників «кісткою у горлі». З огляду на те, що в нинішній ситуації у влади постає загроза втрати обличчя,  тому вона застосовує пустопорожні «правильні» декларацій про громадський контроль та вдається до створення імітаційних «громадських рад при …».

АЛЬТЕРНАТИВА

У кожній громаді світу є державні школи, що відкриті для кожної дитини. Зазвичай тільки поодинокі сім’ї не хочуть скористатись їх послугами. Школи, особливо ті, що мають проблеми, відразу потрапляють у поле уваги місцевого самоврядування.

Наприклад, з правопорушниками працює інспектор поліції, але  не вчителі школи як у нас. Функцією вчителів є забезпечення навчального процесу, а не контроль за неблагополучними сім’ями. Така схема відповідальності надійно підтримується громадянською спільнотою. Тому французькі  чи алжирські шкільні адміністратори не розуміють коли ми їх запитуємо: «Як ви дієте, коли учень ухиляється від навчання?» З їх вуст завжди звучить однакова відповідь: «Усі до 16-ти років обов’язково ходять до школи».

За кордоном не тільки вчителі звільнені від традиційної для нас додаткової роботи,  а й керівники освітніх закладів. Так, директор та його заступник (зазвичай там він один) у багатьох країнах не зобов’язані:

  • відвідувати уроки вчителів (окрім проблемних випадків);
  • готувати багатосторінковий як у нас річний план роботи закладу, бо досить і навчального плану;
  • писати окремий план виховних заходів, бо досить розкладу неурочних занять учнів, екскурсій,  традиційних фестивалів, конкурсів та зустрічей з гостями закладу;
  • забезпечувати ведення класних журналів, заповнення додатків та видачу атестатів, бо підсумки навчання фіксуються загальнодержавним незалежним від школи реєстром;
  • проводити свята першого та останнього дзвоника чи випускний вечір з гулянкою для батьків;
  • обліковувати для фінансування такі дрібні функції як перевірка зошитів, завідування кабінетами, заміна уроків, позаурочна військово-патріотична та спортивно-масова робота тощо. Адже посадовий оклад тамтешнього вчителя не тільки покриває специфіку діяльності кожного, а й підтримує високу конкуренцію серед претендентів на посаду тощо.

Принагідно зазначу, що тамтешні освітні системи не розвалюються від такої «вседозволеності», а навпаки стабільно розвиваються у ногу з часом саме завдяки дії принципу відкритості закладів до громадськості.

Наприклад, фіни (колишня провінція Росії) стали великими майстрами формування якісної освіти завдяки відкритій базі вибіркових зрізів рівня компетентності учнів, яку постійно оновлює незалежна експертна національна агенція. Остання нікого не перевіряє, не карає і не нагороджує. Її завданням є зробити об’єктивну вибірку і подати на розсуд громадськості інтегральні підсумки навчання по регіону та країні. Навчальні ж заклади та громада самостійно оцінять себе, порівнюючи свої показники з наведеними і зроблять необхідні висновки щодо діяльності своїх учнів, вчителів та керівників закладів.

Автору цієї статті випало працювати у чужинських ліцеях, потім долучитися до формування українського новітнього ліцею при університеті, вже третє десятиліття поспіль прямо спілкуватись із закордонними батьками учнів, самими учнями та їх вчителями, завучами ліцеїв та їх директорами, а також з інспекторами та деякими мерами міст Франції. Наш херсонський ліцей завдяки врахуванню досвіду закордонних колег-друзів має гарний авторитет серед батьків та учнів, але (увага!!!) виглядає як «ворог» керівництву галузі та вчителям чи не кожної міської школи, бо ж «забирає їхніх дітей до ліцею». Щоправда до моменту, коли їхня власна дитина чи внук досягає ліцейського віку. 

ПРОЕКТНІ на-ДІЇ

Ліквідація пострадянської  моделі суспільної взаємодії в освітній сфері дасть змогу:

  • наблизити умови роботи українських вчителів до звичайних світових стандартів;
  • звільнити від пут бюрократії шкільний освітній простір;
  • підняти престижність професії шкільного педагога-практика;
  • підвищити вплив місцевої громади на якість діяльності її школи тощо.

Зрозуміло, що в цьому випадку «постраждають» бюрократи, але ж виграють школярі, батьки і країна в цілому.

В Україні 458 міст та ще 886 містечок, чимало з яких мають значний людський потенціал. Тобто, маємо майже півтори тисячі місцевих лідерів з великими владними повноваженнями та чималенькими матеріальними ресурсами. Вони обновлюються кожні чотири роки на місцевих виборах, але йдуть роки, а на величезній території у центрі Європи організація шкільного життя громад все так і лишається за сутністю застаріло радянською калькою кремлівської моделі освіти.

Більшість шкіл навіть обласних центрів та столиці мають один - два випускних класи. До прикладу, на поточний момент в Україні 2,5 тисячі шкіл повного циклу (І – ІІІ ступеня) мають менше ніж  100 учнів. А скільки шкіл з районів історичного центру столиці виглядають як кам’яні «мішки», бо не мають нормального шкільного подвір’я зі спортивними майданчиками та зеленими зонами відпочинку!

Давайте оцінимо суспільно-економічну продуктивність тисяч шкіл країни, котрі щорічно випускають вихованців менше, ніж мають у своєму складі педагогів. Подумаймо, як виглядають у пересічному житті батьки, котрі не дбають про своїх дітей і спроектуємо цей сенс на «батьків» міст та селищ через призму організації шкільного життя.

Подивіться, на вулицях українських міст вже майже не має дефіцитних колись автівок радянського зразка, зникають магазини «аля-лавка» та дипольні телевізійні антени навіть у селах тощо. Невже у цьому ряду життєвої модернізації питання сутнісної реорганізації базової шкільної структури має й далі плентатись у хвості суспільно-економічних турбот місцевої влади?

Головна причина такого застою в організації освіти по-новому у тім, що влада саботує залучення до управління громадськість під приводом небезпеки охлократії. Як більшість директорів шкіл, так і чи не всі посадовці лише імітують наявність «у себе» громадських рад: посадовець чи депутат, бізнесмен чи ТОП-менеджер приймає запрошення увійти до ради тієї школи, де вчиться його дитина  і вбачає в епізодичній матеріальній чи процедурно-юридичній допомозі «своїй» школі гідну відповідь на запит громадського суспільства.

ТІНЬ ЧИНОВНИКА

Потрібно бути наївним, щоб не бачити спротиву чи саботажу чиновників прогресивним проектам національно-стратегічного значення. А все тому, що кожен з них не здатний сприяти зростанню ролі громадської складової в управлінні суспільними процесами.

Перший приклад, - це ставлення (не на камеру) сотень рядових працівників МОН та інших міністерств до появи, становлення та розвитку ЗНО з причини втрати власного «телефонного» впливу на щорічну вступну кампанію. 

Другий, - це недавнє ігнорування (з «поважних причин») засідань цьогорічної експертної комісії із визначення порогу «здав/не здав» представниками МОН. Це при тому, що більш прийнятного за своєю суспільною чистотою механізму оптимізації мережі ВНЗ до прийнятних щодо якості сучасних вимірів складно віднайти. При чому механізму, який є повністю вільним від будь-яких ознак волюнтаризму.

Третій, - це практика, коли кожен новий міністр освіти заявляє про «високу професійну здатність та порядність» рядових працівників відомства і щораз пробує саме з такими «кадрами» здійснити довгоочікувані населенням зміни. Такий підхід головного «капітана» освітнього човна є з одного боку не більше, ніж прихованою підтримкою прохання чиновницької «щуки»: робіть що завгодно, тільки не кидайте в річку. А з іншого, - прямою ознакою того, що без формування системи громадського впливу прямої  дії (не плутати з дорадчими громадськими радами при…) вирішенню системних проблем не зарадити.

ГРОМАДА ДІЄ

Концептуальним поняттям, що робить громадські освітні ради природно дієвим утворенням на ниві освіти є поняття  «замовника освіти». У нас ще досі батьки та доросла юнь тяжко сприймаються серед освітян та у владі як замовники освіти, бо освіта дійсно є чимось більшим, ніж просто сферою послуг.

Тому, по-перше, - потрібно чітко розмежувати повноваження між представниками влади, яке обов’язково виключатиме щонайменше дублювання функцій. Мова про єдиний для країни перелік функцій органів місцевої влади із зазначенням тих відділів, комісій, рад тощо, котрі мають їх реалізовувати як наймані народом працівники або члени виборних органів чи рад тощо.

По-друге, - запровадити на першому етапі виборні громадські ради базового територіального рівня (місто, громада, район). Як мінімум з освіти та з охорони здоров’я. Тих, хто ввійде до складу таких громадських рад має вибирати все населення громади як депутатів. Тільки не варто задля такого  витрачатися так, як на виборах депутатів місцевих рад, а просто використати захищені варіанти ІТ-голосувань. І головне, що ці освітні ради громад мають отримати певний перелік повноважень прямої дії.

При цьому щодо їхніх головних повноважень на попередньому проектному рівні визначення бачиться доцільними наступні:

  • здійснення відкритих публічних конкурсів на посади керівників освітніх закладів;
  • конкурсів на вакансії посад педагогічних і медичних працівників до цих закладів. 

АНАЛОГИ

Запропонована мною матриця не претендує абсолютність. Можна й ДЕЩО по-іншому. Наприклад, посткомуністична Грузія нічого не втратила, а навпаки потужно додала від того, що не просто ліквідувала всі місцеві управління освітою, а взагалі прибрала всі бюрократичні ланки управління між школою і Міністерством освіти, а натомість запровадила автономію ЗНЗ.

Слушним постає питання: «Яким чином вдається за такого уникати проявів неофеодалізму чи анархії в окремих закладах чи загалом?  Завдяки реально працюючій, а не лише декоративно-прикладній як у нас, моделі громадсько-державного управління школами.

Яким конкретним чином сформована ця модель у сучасній в Грузії?

Грузини свою опікунську раду школи, яка складається з рівної кількості вчителів і батьків та включає по одному представнику від учнів, Міністерства освіти, органу місцевого самоврядування, зробили найвищим органом шкільного самоврядування, який при цьому:

  • контролюєфінансовівитрати і управліннямайном;
  • обирає директора ЗНЗ і має право розірватитрудовийдоговір з директором;
  • затверджує бюджет школи;
  • затверджуєвнутрішнійрозпорядокшколи;
  • погоджує статут школи;
  • погоджуєперелікпідручників;
  • розглядаєскаргитощо.

У Грузії директор школи представляє бюджет закладу та зміни до нього громадській раді та щорічно звітує перед нею про свою діяльність щодо ефективного використання ресурсів та реалізації поставлених завдань. 

Практично у всіх посткомуністичних країнах йде пошук моделі управління, яка б  розширювала роль громадськості в управлінні школою та здійснюється системний перехід до громадсько‐державної моделі управління освітою. Як наслідок, у переважній більшості цих країн з’явились шкільні ради з реальними управлінськими повноваженнями, зокрема у фінансово‐економічнійсфері.

НАШЕ МАЙБУТНЄ

Я як громадський експерт у цьому питанні бачу доцільними наступні лінії поступової зміни пострадянських авторитарно-бюрократичних важелів управління на новітні сегменти управлінських повноважень у громадських радах різного рівня:

Перша лінія, - це впровадження ініціативними освітніми закладами у себе адміністративних рад, які включатимуть директора, профільних заступників, керівників шкільних методоб’єднань і голову ПК.

 Якось був на засіданні адміністративної ради одного французького ліцею. Стояло одне питання – як використати значну суму бюджетних грошей: на встановлення автоматичного шлагбаума для в’їзду на територію ліцею педагогами, щоб не чекати доки вахтер «відкриє – закриє» чи закупити додаткове навчальне обладнання на кафедри? Після першого обговорення проголосували за «обладнання», попри схильність директриси до «шлагбаума». Але виявляється директор має право на проведення ще одного обговорення і повторне та остаточне голосування. Після нього одним голосом переміг «шлагбаум». Склали протокол і всі в ньому підписалися. Під час візиту до цього ж ліцею наступного року заїжджали вже повз новий шлагбаум. Хоча це й не є повною версією варіанту громадського управління, але воно дуже гарно «привчає» директора до демократичних процедур, блокуючи  авторитарні та волюнтаристські ризики цієї впливової посади.  До того ж так створюється реально діючий кадровий базис для адекватного сприйняття більш ширшого громадського впливу на організацію діяльності закладу.

Друга лінія, - це поширення цьогорічної вітчизняної практики відкритих конкурсів на вакансії директорів шкіл у Києві на всю Україну. Достатньо дещо «пристидити» місцеве керівництво тим, що воно ігнорує успішний досвід Києва, який отримав широку підтримку. У першу чергу, - батьківської громади міста.

Третя лінія, - це зміна акцентів у повноваженнях по проведенню таких конкурсів: від адміністрацій різного рівня до відповідних громадських рад. Конкурс має проводитись  за ініціативою органів місцевого самоврядування.

Четверта лінія, - це поширення кадрового сегменту щодо якого застосовується система відкритих конкурсів на вакантні посади на заступників директора, вчителів, вихователів і потім, навіть, на технічних працівників. Усі плюси від цієї системної процедури, що потужно мінімізуватимуть руйнівні корупційні ризики,  як-то – кумівство, клановість, підкуп, телефонне право тощо гарно видно й без глибокого експертного обґрунтування. 

Подібний механізм громадсько-державного управління освітою здатен позбавити Україну, приміром, такої усталеної ганебної практики, за якої у нас на посади керівників та рядових працівників у першу чергу призначаються знайомі знайомих та родичі місцевого керівництва. Але ще більш значимий ефект система отримає від того, що громадські ради спрацюють не тільки механізмом селекції  кращих спеціалістів як соціально-кар’єрні ліфти, а й як механізм залучення місцевої бізнесової еліти до створення умов для заохочення до роботи у закладах освіти і охорони здоров’я власної громади якомога кращих спеціалістів.

Звісно, що без повноцінної громадської складової не буде усталеного розвитку системи освіти. Тож нам слід пройти шлях від існуючої моделі «декоративної» громадської освітньої ради до громадської ради, яка буде  по-справжньому дієвою суспільно-державною інституцією. Зробити це можна лише шляхом делегування управлінських функцій прямої дії від державного бюрократичного апарату до ради.

Має прийти і усвідомлення того, що формування сучасної моделі освіти дітей громади є обов’язком місцевої влади і місцевої громади.

Владимир Белый, заместитель директора физико-технического лицея при Херсонском национальном техническом университете и Днепропетровском национальном университете Херсонского городского советаПортал «Освітня політика».

Освіта.ua
25.08.2016

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!