Усім відомий той факт, що праця педагога сьогодні не є престижною. У педагогічні вищі навчальні заклади значна частина абітурієнтів йде не стільки з бажанням у подальшому присвятити себе педагогічній діяльності, скільки з цілого ряду інших міркувань, які мало пов’язані з педагогічною діяльністю.
Сьогодні вкрай важливо припинити подібну практику. Немає сенсу надалі марнувати бюджетні кошти на підготовку людей, які як на момент вступу, так і під час навчання у педагогічному вищому навчальному закладі не мають жодного бажання працювати в системі шкільної освіти.
Найгірше, що може трапитися з такими людьми, це вимушена робота в школі. Такі невмотивовані люди, які лише в силу збігу обставин потрапили на роботу до школи отруююватимуть життя не лише собі, а й учням. Відсоток таких вчителів в українських школах доволі значний і має тенденцію до зростання. Ця тенденція обумовлена кількома факторами: падінням авторитету педагогічної роботи, процесом вступу та навчання у педагогічних ВНЗ, природою самих педагогічних ВНЗ, кадровою політикою в системі шкільної освіти.
Проблема абітурієнта
Саме рівень підготовки абітурієнтів педагогічних вищих навчальних закладів не дозволяє сподіватися на можливість у подальшому забезпечити якість підготовки майбутніх вчителів. Щоб там не говорили, однак важко підготувати з невмотивованого абітурієнта, який до того ж має доволі посередні академічні успіхи, гарного педагога для майбутньої школи. А саме таке завдання стоїть сьогодні перед педагогічними вищими навчальними закладами. І ми маємо бути чесними: виконати таке завдання неможливо.
Тривалий час ми закривали очі на те, як відбувається процес вступу до педагогічних вищих навчальних закладів; ми закривали очі на реальний рівень підготовки абітурієнтів педагогічних вищих навчальних закладів та на їх спроможність стати в майбутньому педагогами.
Показовою в цьому відношенні є все ще існуюча практика потрапляння абітурієнтів до українських педагогічних коледжів. Обираючи по закінчення дев’ятого класу між можливістю продовжити навчання в старших класах загальноосвітньої школи чи місцевому педагогічному коледжі, молоді люди та їх батьки керуються рядом міркувань. Доволі часто поміж таких міркувань до уваги береться в першу чергу можливість отримання в коледжі стипендії, можливість через коледж потрапити без ЗНО до університету. Однак такі міркування далеко не завжди пов’язані з щирим прагненням абітурієнта присвяти себе в майбутньому педагогічній діяльності. З такими міркуваннями батьків та абітурієнтів узгоджується сьогоднішня практика підготовки в педагогічних коледжах молодших спеціалістів на основі базової середньої освіти. Така практика з наступного року нібито має бути завершена.
І ми нібито маємо підстави чекати на певні зміни. Так, з наступного року ми можемо очікувати на зміни, які будуть стосуватися саме підготовки майбутніх педагогів у педагогічних коледжах.
Фактично, з 2017 році має відбутися відмова від практики початку навчання студентів у педагогічному коледжі після дев’ятого класу. Принаймні, саме на це вказує чинний Закон “Про вищу освіту”. Педагогічні коледжі в 2016 році, згідно Закону “Про вищу освіту”, востаннє зможуть набрати студентів, які зможуть отримати диплом молодшого спеціаліста. Згідно п.2.3, розділу XV, Закону “Про вищу освіту”, останній прийом на здобуття вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста проводиться у 2016 році.
Однак певні питання викликає норма ст. 28 Закону “Про вищу освіту”, згідно якої “коледж – галузевий вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям ступенів молодшого бакалавра та/або бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження. Коледж також має право здійснювати підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста”.
Власне, що означає в контексті обговорення питання про відмову від підготовки в системі вищої освіти молодших спеціалістів право коледжу здійснювати підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста?
Можливо, мова йде, як можна розуміти, про тимчасове положення, яке має бути вилучено з тіла Закону. Хоча, можливо, це пов’язана саме з все ще недостатньо проясненим характером взаємовідносин між інституціями системи вищої освіти та інституціями системи професійно-технічної освіти.
Важливо звернути увагу на те, що, згідно ст.28, коледж проводить освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям ступенів молодшого бакалавра та/або бакалавра. Згідно ст.5, “молодший бакалавр - це освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 90-120 кредитів ЄКТС. ” Однак важливо враховувати саме те, що особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Останнє має особливе значення з огляду на те, що в цьому році майже всі педагогічні коледжі за незначного виключення здійснюють прийом на навчання лише за програмою підготовки молодших спеціалістів, при цьому переважна більшість абітурієнтів вступає саме на основі попередньої лише базової загальної середньої освіти.
В наступному році педагогічні коледжі, “що здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, мають право продовжити освітню діяльність з підготовки фахівців освітньо-професійного ступеня молодшого бакалавра за умови отримання відповідної ліцензії” (п. 4, розділ XV, Закон “Про вищу освіту”). Отже, ми маємо проблему переходу від підготовки молодших спеціалістів до підготовки молодших бакалаврів. І проблема приховується не лише в зміні назви та в отриманні педагогічними коледжами відповідної ліцензії, власне кажучи, це не було б значною проблемою. Проблема саме з вимогами до попередньої освіти абітурієнтів.
Не менший клопіт пов'язаний з проблемою абітурієнтів педагогічних університетів. Так, якщо прослідкувати за процесом подачі документів до українських ВНЗ, то можна виявити певну стійку тенденцію: український абітурієнт має схильність вказувати педагогічний університет у своїх пріоритетах нижче від інших ВНЗ. Фактично, до педагогічних університетів потрапляють, як правило, саме ті, хто не мав можливості потрапити до інших ВНЗ, що не пов’язані з педагогічною освітою. Результати ЗНО абітурієнтів українських педагогічних університетів хіба що можна порівняти з середнім балом атестату про базову середню освіту та вступними оцінками абітурієнтів, які після дев’ятого класу вступають до українських педагогічних коледжів.
Отже, що можна зробити для того, щоб ситуацію змінити і з абітурієнтом педагогічних університетів? І чи можна її радикально змінити? Як видається, ми маємо певну альтернативу. Або залишити все так, як воно існує, або змінити радикально систему підготовки вчителів для майбутньої середньої та старшої школи, однак такі зміни передбачають насамперед інституційні зміни.
Наслідки імплементації норм Закону “Про вищу освіту” для педагогічних коледжів
Якщо не брати до уваги певну двозначність ст. 28, то можна констатувати, що з наступного року педагогічні коледжі будуть приймати абітурієнтів лише на основі повної загальної середньої освіти. Таке твердження випливає з того, що особа має право здобувати ступінь як молодшого бакалавра, так і бакалавра саме на основі повної загальної середньої освіти. Можна очікувати, що переважна більшість теперішніх педагогічних коледжів отримає можливість готувати фахівців за програмами підготовки молодших бакалаврів, які розраховані на 90-120 кредитів ЄКТС, тобто лише на два роки. Однак це своїм наслідком буде мати необхідність скорочення значної частини педагогічного складу педагогічних коледжів, оскільки сьогодні переважна частина студентів педагогічних коледжів готується за програмою підготовки молодших спеціалістів, яка розрахована на чотири роки.
Як слідує з п.п.2.6. розділу XVприкінцевих та перехідних положень Закону “Про вищу освіту”, вищі навчальні заклади I рівня акредитації, які протягом п’яти років строку дії ліцензії на підготовку фахівців освітньо-професійного ступеня молодшого бакалавра не отримають ліцензію на підготовку освітнього ступеня бакалавра, будуть віднесені до системи професійно-технічної освіти. Однак постає питання, чи можуть взагалі педагогічні коледжі бути віднесені до системи професійно-технічної освіти? Як видається, щонайменше така можливість видається сумнівною. Іншими словами, в тому разі якщо педагогічний коледж самостійно не отримає ліцензію на підготовку освітнього ступеня бакалавра, то він ризикує або взагалі припинити свою діяльність, або бути приєднаним до регіонального педагогічного університету. Остатнє містить свої загрози для колективу педагогічного коледжу.
Що робити з педагогічними вищими навчальними закладами?
Сьогодні важливо зберегти ті педагогічні коледжі, які продовжують існувати в країні, та зробити саме їх головним місцем підготовки вихователів для дошкільних установ та вчителів початкової школи. Біда в тому, що в теперішньому їх стані вони не зможуть виконувати повноцінно такі функції. Мережа педагогічних коледжів може бути посилена за рахунок трансформації теперішніх педагогічних університетів.
Підготовку вчителів для середньої та старшої школи немає сенсу проводити і надалі за тією схемою, як вона склалася сьогодні. Варто підтримувати тенденцію до перетворення колишніх педагогічних інститутів (теперішніх педагогічних університетів) у класичні університети. Разом з тим, варто розглянути можливість створення чи виокремлення з педагогічних університетів педагогічних коледжів, які будуть займатися виключно підготовкою вчителів для початкової школи та вихователів для закладів дошкільної освіти.
Варто розглянути можливість створення на базі теперішніх педагогічних університетів вищих педагогічних шкіл, які будуть здійснювати підготовку майбутніх педагогів за двома магістерськими програмами, на основі отримання останніми освіти на рівні бакалавра в класичних університет.
Отже, ми говоримо про те, що має сенс розглянути доцільність збереження системи підготовки вчителів середньої (старшої) школи в спеціальних педагогічних ВНЗ на рівні бакалаврату. Саме на цьому рівні ми маємо справу з несвідомим обранням абітурієнтом педагогічної освіти. Можливо, більш доцільно було б, щоб майбутній вчитель середньої та старшої школи спочатку здобув диплом бакалавра саме в класичному університеті, а вже потім пройшов спеціальну підготовку для отримання права для викладання в середній чи старшій школі у педагогічному вищому навчальному закладі. Це, дійсно, суттєво зменшить несвідомий вибір абітурієнтами педагогічної освіти.
Як видається, педагогічну освіту майбутні вчителі могли б отримувати саме у вищих педагогічних школах. Саме вони могли б прийти на заміну педагогічним університетам. Вищі педагогічні школи могли б пропонувати дві програми: однорічну магістерську програму на право викладати у середній школі та дворічну магістерську програму, яка давала б право на викладання як в середній, так і в старішій школі. Додатково така система може бути узгоджена з практикою отримання майбутнім вчителем сертифікату.
Не потрібно на рівні бакалаврату “заганяти” абітурієнтів у систему, в якій вони не мають щирого бажання працювати. Потрібні заходи, які будуть сприяти потраплянню в систему шкільної освіти мотивованих до педагогічної діяльності людей. І це можна забезпечити доволі ефективно стосовно підготовки майбутніх вчителів середньої та старшої школи. На жаль, для вчителів початкової школи, як видається, такі заходи буде вжити важче, однак відмова від підготовки вчителів початкової школи за програмою молодших спеціалістів на базі базової загальної середньої освіти в педагогічних коледжах вже буде серйозним кроком в напрямку покращення ситуації щодо свідомого обрання майбутнім вчителем свого фаху.
Важливість адекватно оцінити ситуацію з педагогічними ВНЗ
Сьогодні також важливо оцінити ту мережу педагогічних ВНЗ, як ми маємо. Зробити це МОН чи ДІНЗ в повній мірі не є спроможними, оскільки вони будуть не стільки давати об’єктивну оцінку, скільки в кращому випадку шукати недоліки в роботі педагогічних ВНЗ. Нам не це сьогодні потрібно. Нам потрібно зрозуміти реальний стан тих педагогічних ВНЗ, які ми маємо. Така оцінка була б можливою в умовах повноцінного існування в країні феномену освітнього консалтингу. Однак такий феномен в країні відсутній. Отже, ми маємо шукати оптимальні варіанти для виходу з даної ситуації. За даних обставин, звісно, позиція МОН була б вирішальною. Однак ми маємо дещо інший настрій, що панує в МОН.
Мрії чи реальні пропозиції?
Міністерство освіти і науки 29 червня 2016 року презентувало у Києві нову методику навчання, яка має назву “Філософія для дітей”. Як обіцяють міністерські чиновники, така методика нібито має докорінно змінити підхід до шкільної освіти. Однак, як виявляється, для її втілення потрібні нові вчителі. Як зазначає міністр, пані Гриневич, потрібно буде перенавчити півмільйона вчителів. А чи можуть існуючі в Україні педагогічні вищі навчальні заклади перенавчати чи готувати таких “нових” вчителів? Власне, як це ми собі уявляємо сам процес перенавчання та навчання нових вчителів в не реформованих педагогічних вищих начальних закладах? Здається, що тут швидше мають місце певні щирі побажання, ніж реальна можливість в найближчому часі реалізувати таке бажання. Власне, а хто буде перенавчати півмільйона вчителів? Чи не маємо ми замкнутого кола? Для того, щоб перенавчити півмільйона вчителів, спочатку потрібно перенавчити тих, хто буде їх перенавчати. По такому колу можна ходити дуже довго.
Як і завжди будь-які презентації у нас не відбуваються без запрошених закордонних гостей. Завжди радує наша відкритість та душевність, однак не завжди так само можна відгукнутися про наше вміння формулювати критичні питання напередодні початку реалізації тих чи інших вікопомних задумів.
Рівень довіри до української педагогічної освіти та педагогічної науки в Україні, особливо в світлі останніх подій, важко бути підняти нереалістичними планами та задумами. Разом з тим, ми могли б подивитися на певні доволі реалістичні заходи, які ми могли б вжити в царині підготовки майбутніх вчителів, і в першу чергу мова має йти саме про вчителів початкової школи, бо саме з реформи початкової школи, а по суті її створення, і має розпочатися реальна реформа шкільної освіти.
Рекомендації
1. Потрібно вибудувати систему вступу та навчання у педагогічних ВНЗ, яка б поклала край безперешкодному потраплянню в систему немотивованих до педагогічної діяльності людей. Потрібно відшукати таку інституційну модель підготовки майбутніх вчителів, яка буде поступово відсіювати немотивованих людей від навчання в педагогічних вищих навчальних закладах.
2. Існування вищих навчальних закладів, які готують вчителів для школи, має бути узгоджено з рівнем вимог до освіти вчителів відповідного рівня школи. Мінімальні вимоги щодо рівня освіти вчителів трьох рівнів (початкової, середньої, старшої) школи мають бути наступними: для початкової школи такий рівень має відповідати рівню диплома бакалавра, який отриманий в педагогічному коледжі, для середньої школи – рівню диплома магістра, який передбачає опанування освітньо-професійною магістерською програмою у вищій педагогічній школі, для старшої школи – рівню диплома магістра, який передбачає послідовне опанування освітньо-професійною та освітньо-науковою магістерськими програмами у вищій педагогічній школі. Диплом бакалавра майбутній вчитель середньої та старшої школи має здобувати в класичному університеті.
3. Немає сенсу здійснювати підготовку вчителів початкових шкіл у педагогічних коледжах за програмою молодших бакалаврів. Людина з дипломом молодшого бакалавра не може розглядатися як повноцінний шкільний вчитель. Педагогічний коледж має давати своїм студентам підготовку та диплом бакалавра, які будуть відповідати мінімальним вимогам до вчителя початкової школи. Разом з тим, за програмами молодшого бакалавра можна здійснювати підготовку вихователів дошкільних закладів освіти. Вчитель початкової школи також повинен мати можливість отримати диплом магістра у вищій педагогічній школі.
Має сенс вести мову про підготовку в педагогічних коледжах вихователів дошкільних закладів за двохрічною програмою молодшого бакалавра та майбутнього вчителя початкової школи за чотирьохрічною (трьохрічною) бакалаврською програмою. В подальшому в межах всієї системи вищої освіти має відбутися перехід від чотирьохрічного бакалаврату до трьохрічного, однак це може статися лише після формування феномену старшої школи.
4. Важливо, щоб жоден абітурієнт не зміг потрапити до педагогічного ВНЗ, обійшовши систему ЗНО. Сьогодні така можливість залишається ще у випускників коледжу, що вступали до педагогічних коледжів без ЗНО.
5. Потрібно вже сьогодні надіслати адекватні сигнали педагогічним вищим навчальним закладів щодо майбутнього таких закладів саме в системі вищої освіти України; потрібно вже сьогодні виключити можливість розглядати майбутнє таких закладів у системі професійно-технічної освіти, як то може комусь чи чомусь вдаватися сьогодні, зокрема щодо майбутньої долі педагогічних коледжів.
6. Отримати відповіді на питання щодо долі українських педагогічних вищих навчальних закладів можна лише на основі проведення відповідних польових досліджень. В першу чергу такі дослідження мають стосуватися педагогічних коледжів. Лише на основі таких досліджень можна буде ухвалювати в подальшому відповідальні рішення.
Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант. За матеріалами порталу «Освітня політика».
Категорично не погоджуюсь, так як саме педагогічний коледж випускає для закладів освіти конкуретноспроможного педагогічного працівника завдяки високим практичним навичкам. Студенти під час навчання в коледжі мають можливість в кращих школах та ДНЗ проводити і виховні заходи, і пробні уроки, і бути вихователями в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку, і отримати навички класовода під час переддипломної практики. Студент навчається "ремеслу", що особливо ціниться не тільки в Україні, а й в європейських країнах. Як свідчить практика, директори шкіл в першу чергу приймають на роботу випускників педагогічних коледжів, а не університетів. Випускники педагогічних коледжів, які навчаються на основі базової освіти набагато більше змотивовані до роботи в закладах освіти, тому що в багатьох випадках - це діти вчителів початкових класів чи вихователів ДНЗ, які в свій час отримали освіту саме в педагогічних коледжах. Тому педагогічний коледж не тільки має право готувати педагогічних...
