Е. Стадный: почему КМУ заставляет вузы поднять цены

Почти все украинские вузы проводят консервативную ценовую политику, занижая цены на контракт

Е. Стадный: почему КМУ заставляет вузы поднять цены

Автор: Егор Стадный, экс-заместитель министра образования и науки.

Якщо коротко, то на останньому засіданні уряду Олексія Гончарука була прийнята постанова, завдяки якій університети на цій вступній кампанії змогли залучити на 20% більше коштів від першокурсників, ніж торік. Але усе по порядку .

Нагадаю, постанова про індикативну собівартість вимагає від закладів вищої освіти ставити ціну на навчання не нижче, ніж певний показник від того, що платить за студента держава. Не нижче, ніж 60% у 2020, не нижче, ніж 70% у 2021, та не нижче, ніж 80% у 2022.

Для більшості людей, коли уряд змушує універи підвищувати ціни, це виглядає дуже дивним. У США та Англії уряди навпаки всіляко стримують зростання цін. З якого ж переляку українських уряд захотів підвищення цін?

Якщо відповідати дуже просто: тому що майже усі українські університети (за винятком кількох) проводять дуже консервативну цінову політику, десятиліттями занижуючи ціни на контрактне навчання.

Чому? Тому що половина, а то й більше, витрат перекладається на бюджетне фінансування.

Іншими словами, кошти, за які студенти-бюджетники навчаються безоплатно, бо вони вибороли це право на конкурсі, нерідко лише наполовину йдуть на навчання самих студентів-бюджетників, решта - субсидіювати навчання контрактників.

До речі, можливо, як разова акція на один-два роки, це була би непогана ефективна політика на кризові роки, але коли це відбувається 20 років, це системна криза. Бо за 20 років ціни на контракт настільки відірвались від реальних затрат на навчання студентів, що траплялись навіть випадки, коли окремі державні універи закінчували бюджетний рік з чималими боргами (неймовірно, але було й таке).

Це ніби зрозуміла арифметика: щоб надати вищу освіту, треба покрити зарплати, комуналку, обладнання, розвиток та інші витрати. Але це лише в теорії. На практиці діяло зачароване коло: занижені ціни -> більше контрактників, більше контрактників -> більше затрат, більше затрат при занижених цінах -> нижча якість освіти.

Це зачароване коло подекуди породило дуже ганебні практики, коли і студенти, і викладачі розуміли, що офіційна платня - це лише частина платні... Окрім того, демпінг, який домінував на ринку, не давав можливості вирватись з цього зачарованого кола тим, хто пробував це робити, розуміючи, куди це все веде.

Ось в цій ситуації і довелось втрутитись уряду. Як я вже писав, уряд встановив певний рівень, нижче якого не можна опускати ціну, і поширив це правило на 38 із 121 спеціальності, на яких традиційно переважають набори контрактників. На кожній зустрічі зі студентами та викладачами по всіх Україні я пояснював логіку наших планів.

Найчастіше таку затію сприймали скептично та з острахом. Ми нікого не наберемо, усі поїдуть за кордон, ніхто такі гроші не стане платити, усі вступлять до приватних закладів і так далі. А хтось навіть чинив агресивний опір - йшли запити нардепів, зливні бачки писали, що в мене поїхав дах: "Стадный перепутал водку с образованием". А ми спокійно продовжували пояснювати, проводили постанову через усі раунди погоджень та робили моделювання.

Я спеціально просив зробити прогноз на найбільш песимістичні сценарії. І навіть у них виходило, що надходження будуть збільшуватись. Це давало впевненості, попри домінуючу критику. Але впевненості давали ті ректори та викладачі, які розуміли та підтримували наші дії.

Я почекав завершення вступної кампанії, зарахування усіх контрактників і проаналізував дані. Завдяки кропіткій праці кількох самовідданих працівників МОН у нас ще навесні була база для порівняння, тобто ціни та набори 2019 року, а у 2020 році - це вже був більш автоматизований процес, бо ціни чітко фіксувались в ЄДЕБО (за винятком кількох дуже хитрих закладів, сподіваюсь, відповідні контролери рано чи пізно дійдуть до них).

Результат: за підсумками вступної кампанії 2020 року університети змогли залучити від першокурсників майже 1,5 млрд грн, це на 20% більше, ніж у 2019 році.

Я зараз не буду називати конкретні заклади, але загалом напишу. Є ті, хто до останнього не вірив в індикативку, всіляко відмовляв (по-доброму), але зміг залучити на 19% більше коштів, ніж торік.

Є ті, хто не побоявся і, маючи ціни вже вищі за індикатив, підняв їх на 15-20% і зміг залучити майже у два з половиною (!!!) рази більше коштів.

Є ті, хто показали результат в 50 млн грн у 2020 році проти 30 млн грн у 2019, 57 млн проти 43 млн, 47 млн проти 33 млн, 31 млн проти 21 млн.

Загалом 98 із 148 закладів (це лише система МОН) залучили коштів більше, навіть якщо врахувати інфляцію. Водночас 40 закладів залучили менше коштів, ніж торік. Для когось це невідчутна 0,1%, хтось є філією, яка явно не витримує конкуренції місцевих універів, а для когось це серйозний дзвіночок. Окремо є кілька моментів, які потребують глибокого вивчення, наприклад, морські заклади, у декого з них великий мінус, причому це не ефект індикативки, бо у них ціни задовго до неї і так були високими.

Чи відбувся великий відтік до приватних закладів? Десь так, а десь ні, і приватні набрали ті ж самі 11% абітурієнтів-контрактників, що й рік тому. До речі, про бюджетників, розмір державного замовлення було збільшено понад рівень збільшення кількості вступників, і це теж грало проти збільшення надходжень від контрактників, частина з яких пройшла на бюджет.

Наостанок. У системі освіти реформи дуже рідко дають такий швидкий ефект, та і загалом це більше не про освіту, а про її бухгалтерію. Але я знаю точно одне: зараз у більшості університетів з'явились ресурси та шанс покрити витрати, яких потребує якісна освіта. І найголовніше - ми почали довгий (не за один рік) вихід із зачарованого кола. Сподіваюсь, за кілька років такі втручання уряду будуть непотрібні.

Для коректності: це дані лише про бакалаврат, денну форму і лише про систему МОН.

Оригинал

Освіта.ua
02.11.2020

Популярные блоги
А. Костюк: Польше нужны таланты, а Украине – нет? Система высшего образования Украины обречена продуцировать массовый образовательный продукт, а не уникальный
И. Ликарчук: учиться нужно только тем, кто этого хочет Полное общее среднее образование должно быть не общеобязательным, а общедоступным
Д. Ламза: никто не хочет идти в образование или школа без учителей От Кабинета Министров нет никаких действий по повышению значимости профессии учителя
С. Колебошин: 3000 спартанцев (задача о молодых учителях) 3000 молодых учителей на 15000 школ, в среднем - 1 новый учитель на 5 школ
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев