Р. Костогрыз: почему школа не учит самостоятельности?

Если проблемы с оценками решает учитель, ученик привыкнет, что в жизни все будут решать за него

Р. Костогрыз: почему школа не учит самостоятельности?

Автор: Руслан Костогрыз, студент.

Безперечно, головне завдання школи – це забезпечити здобуття повної загальної середньої освіти учнями. Але, водночас, на мою думку, школа має також виховати в учнів ще деякі якості, зокрема, відповідальність, пунктуальність, порядність, патріотизм.

Не менш важлива місія школи – це привчити учня до самостійності, оскільки людина в школі навчається не вічно, а в дорослому житті треба вміти самостійно вирішувати свої проблеми.

Та в наших школах, на жаль, цю місію ігнорують, оскільки вчителів у першу чергу хвилюють свої інтереси, а інтереси учнів – у другу чергу. Свою позицію хотів би підтвердити кількома прикладами зі свого шкільного життя, яке не так давно, але, слава Богу, завершилося.

У свої шкільні роки, а саме упродовж 6-11 класів, я брав участь у предметних олімпіадах із математики та фізики. Участь в олімпіаді, зокрема в обласному етапі, передбачала заздалегідь зібрати низку документів, зокрема, копію свідоцтва про народження, копію ідентифікаційного коду, довідку про стан здоров’я та інші документи. За кілька днів до олімпіади мені повідомляють, що я маю відвезти цей пакет документів та віддати їх керівнику команди, як кажуть, аби керівник команди не хвилювалась, що я їх забуду в день олімпіади.

Справа в тому, що якщо хтось не візьме документи, то саме керівник команди, а не учень, буде насварений міським методистом, а останній, у свою чергу, отримає стусанів від обласного методиста. А тепер вдумайтесь на хвилину: я маю за кілька днів до олімпіади, витрачати дві години свого вільного часу, їхати через усе місто, відвозити пакет документів, аби якась бабуся з методкабінету спала спокійно в ніч перед олімпіадою.

Мені здається, трішки дивна система. Участь в олімпіаді має бути особистою справою учня, а не клопотом керівника команди чи методиста. Забув документи – твої проблеми. Будеш уважним наступного разу. Ось тоді учень буде привчений до самостійності й відповідальності.

Одна з моїх класних керівників (у мене їх було троє впродовж 5-11 класу) казала: «Якщо вам один-два предмети заважають стати відмінником чи хорошистом, кажіть мені, я домовлюсь з відповідним викладачем, щоб поставив вам відповідну оцінку». Вона мала на увазі, що якщо в деякого учня з усіх предметів оцінки 10-12, а з одного предмету 9, то вона домовиться з тим викладачем, аби замість 9 поставив 10, і той учень вийшов відмінником. А треба було б сказати так: «Якщо вам один-два предмети заважають стати відмінником чи хорошистом, домовтесь самі з відповідним викладачем, щоб поставив вам відповідну оцінку».

Я особисто ніколи не ховався за спиною класного керівника, коли в мене виникали проблеми з оцінками, я сам підходив до викладача й вирішував проблему, а саме з’ясовував, що мені можна перескласти чи додатково зробити, аби покращити оцінку. Так, мені спочатку було страшно, оскільки вчитель все-таки вище мене за статусом, та згодом я звик, і вже було не страшно. Урешті-решт, завдяки цьому в дорослому житті в мене не виникає труднощів домовитись із людиною, яка вище мене за статусом. Знову ж таки, якщо проблеми з оцінками вирішує класний керівник, а не сам учень, то він звикне, що в житті все будуть вирішувати замість нього, але ж насправді це не так. А правильно було б привчити учня самому вирішувати проблеми.

І остання ситуація, яка найбільше мене дратувала. Мова піде про складання ЗНО в 11 класі. Після того, як результати ЗНО почали зараховувати як ДПА, відповідальними за реєстрацію стали школи, а не самі учасники ЗНО. Відповідно до правил реєстрації, учасник ЗНО має зареєструватись самостійно, сформувати реєстраційну картку та просто віддати її відповідальному за реєстрацію на ЗНО у своїй школі. Сертифікати ЗНО приходять на школу, адміністрація школи повинна видати кожному під підпис запечатаний конверт із його сертифікатом.

А тепер скажу, як це робиться насправді в школах.

Відповідальний за реєстрацію власноруч реєструє, формує реєстраційну картку кожного учня, у той час, як учень це має робити сам і лише віддати готову реєстраційну картку відповідальному. Школа ж переймається: не дай Бог учень помилиться, введе невірні реєстраційні дані, потім же такі проблеми будуть, то краще самі зареєструємо всіх учнів.

Коли приходять сертифікати на школу, то відповідальний розпечатує конверт, дає учню копію його сертифікату, а оригінал залишає в себе аж до самого ЗНО, у той час, як має видати запечатаний конверт із сертифікатом учня. Школа ж переймається: не дай Бог, учень загубить сертифікат напередодні ЗНО, що ж потім робити, то краще збережемо в себе.

Я вже мовчу про те, що поки сертифікати зберігаються в школі, і відповідальний за реєстрацію, і всі, хто хочуть, мають можливість побачити номер сертифікату й пін-код, за якими відбувається доступ до особистого кабінету.

У день проведення ЗНО учнів збирають біля школи й організовано ведуть до пункту ЗНО й аж перед входом в пункт тестування дають сертифікат. Школа ж переймається: не дай Бог хтось запізниться, чи не знайде пункт ЗНО, школу ж потім сваритимуть, а не учня, ще й догану можуть винести.

Я вважаю, що це має бути так: учень сам реєструється на ЗНО, допустив помилку при реєстрації – його проблеми, загубив сертифікат – його проблеми, нехай пише заяву на отримання дублікату, запізнився – його проблеми, нехай отримає одиницю за ДПА в свідоцтво про повну загальну середню освіту. Саме тоді учень зрозуміє, що його проблеми – то виключно його проблеми, і в дорослому житті ніхто за нього не буде хвилюватися.

Три вищезазначені приклади доводять, що причиною того, що учнів у школі не привчають до самостійності, є наступне. Перед учителями нависає палиця обох кінців: з одного боку – не вирішувати справи чи проблеми учнів, тим самим, привчити його до самостійності, але, якщо учень допустить помилку, то відповідати перед вищим керівництвом будуть вони (учителі), а з іншого боку – все робити замість учня, тим самим не привчити його до самостійності, й бути спокійним перед керівництвом.

І вчителі, на жаль, обирають другий варіант, оскільки своя сорочка ближче до тіла, ніж чужа.

А як вважаєте ви, що має бути в пріоритеті: майбутнє учня чи теперішнє вчителя?

Освіта.ua
23.09.2019

Популярные блоги
В. Громовой: рубеж необратимости уже пройден Отрицательный отбор в образовании продолжается, ведь уходят лучшие, а «скамейка запасных» почти пуста
Е. Стадный: идея увеличения веса аттестата ошибочна Чем больше будут учитывать аттестат, тем меньше будет шансов у детей с хорошими знаниями из строгих школ
Д. Бабурин: образование за ширмой рейтинговой шкалы За ширмой рейтинговой шкалы 100-200, которую нам каждый год представляет УЦОКО, скрывается реальное состояние образования в Украине
В. Громовой: как спасти образование от развала Как вызвать бешеную ненависть, но спасти школьное образование от окончательного развала
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!