Владимир Белый: о «мудрой» глубине компромиссов

Автор: Владимир Белый, заместитель директора по УВР, физико-технический лицей г. Херсона.

Мало що у вчителя/викладача підтримує відчуття власної суспільної значимості краще, ніж публікація таких висновків від науковців світового рівня, до яких ти у ході роботи давно дійшов сам.

Зауваження лауреата Нобелівської премії з економіки, автора книги «Мислення швидке і повільне» Даніеля Канемана про те, що «Вдача грає значну роль у більшості історій успіху» має ще й наступне уточнення: «Майже завжди легко визначити той фактор, незначна зміна якого перетворила б видатне досягнення у посередній результат».

Зверніть увагу на місце, яке у цій фразі належить словам «легко визначити».

Лишається до оцього «легко визначити» тільки додати – було б бажання чи відчуття відповідальності.

НПА

З тих нормативно-правових актів (НПА) у сфері освіти новітньої України, на які спільнота покладала надії на реальне реформування, найбільші очікування були щодо спочатку нового закону «Про вищу освіту» (2014 рік), потім рамкового закону «Про освіту» (2017 рік).

Чому тепер немає подібного стану особливих надій на запланований до прийняття новий закон «Про загальну середню освіту»?

Та тому, що у процесі остаточного прийняття попередніх двох законів і в Комітету з науки і освіти, і у депутатів Верховної Ради загалом не було ні бажання, ні почуття відповідальності, щоб не прозівати все те, що «… легко вказує на фактори, котрі перетворюють проектно-цільову суспільно значиму мету у безрезультатність».

Топтання

Зверну, колеги, вашу увагу лише на два приклади топтання на місці замість прийняття проривних рішень задля поширення та утвердження в українському освітньому просторі успішних освітніх практик, перевірених часом і народами світу.

Перше - це пустопорожність декларацій законодавчої влади щодо орієнтації на особистісно-орієнтовану освіту випускників основної/базової освіти (5 – 9 класи) на етапі їх переходу до старшого її (освіти) ступеню.

Чому закон «Про освіту» не став промоутером переходу на рейки справжньої профільної освіти старшокласників як дійсно реального, а не лише декларативного, формату освіти, яка опирається на принцип пріоритетних для особи інтересів та її рівень спроможності?

Все тому, що у закон «Про освіту» знову ж заклали такий фактор, який ЛЕГКО дозволяє і місцевій, і центральній владі власне нічого не міняти в існуючій пострадянській моделі уніфікованої школи, адже «… профільна середня освіта може здобуватися в окремих закладах освіти або у структурних підрозділах однієї юридичної особи (закладу освіти)» - п.3 ст. 12.

Саме до такого формулювання й прагнули противники становлення в Україні принципово нової мережі закладів загальної середньої освіти, у якій би до будь-якого 10-го класу старшої ланки (академічного чи професійного профілю) потрібно було би вступати, а не просто переходити з 9-го класу, так і залишаючись у тій самій базовій класній кімнаті аж до випуску з 11-го, ніби профільного класу.

Нинішня Верховна Рада між рядками закону лагідно так, щоб «не дразнити громадськість, прошепотіла: «Шановні, заспокойтеся. Все буде так, як ви бажаєте, а не як до того штовхає купка відірваних від наших реалій «рехформаторів».

Але від цього проблема застарілої структури освіти не зникає – у нашій системі структура і зміст освіти досі орієнтуються не на учня/студента, а на збереження статус-кво успадкованої структури педагогічних штатних одиниць.

Друге: як неможливо отримати врожай, лише емітуючи перекопування та інші операції на земельній ділянці, так і не отримати належного рівня освіченості населення країни, якщо у закладах/органах контролю будуть «закривати очі» на списування чи плагіат.

За останнього неминуче запанує як імітація навчальної діяльності, так і зневага до педагогів та працівників наукової сфери, чому щорічні обсяги фінансування освіти і науки від ВР України є прямим свідченням.

Чому закон «Про освіту» так і не змінив стан справ щодо проблем академічної доброчесності?

Та знову ж отой фактор, який ЛЕГКО дозволяє і місцевій, і центральній владі в отриманій у спадок моделі «соціалістичних приписок показників», нічого не міняти, адже «… за порушення академічної доброчесності здобувачі освіти можуть бути притягнені до такої академічної відповідальності: - повторне проходження оцінювання (контрольна робота, іспит, залік тощо)» - п.6 ст. 42.

Тут знову укладачі НПА між рядками закону пошепки заспокоюють всіх, хто не схильний чи й не збирається вчитися по-справжньому: «Та не бійтеся ви отих повторних атестацій. Хто вам сказав, що другого чи третього разу ви маєте знову попастися на «гарячому»? Не кожного ж дня поруч з вами будуть оті «сексоти», які самі бояться ризикувати й іншим заважають своїми викриттями! Це було б абсолютно не по-нашому, якби за незначні дитячі витівки накладалися реальні правові обмеження! Правопорядок потрібно встановлювати не покараннями, а вихованням та порозумінням!»

Тільки від такої «мудрої» глибини компромісів з успадкованими гріхами старої системи (двійку вчитель ставить не учневі, а самому собі) проблема суспільно-відповідальної підготовки трудових ресурсів 40-мільйонної нації лише поглиблюється – нікому вже працювати на виробництві, бо за час безвідповідального сидіння старшокласників у «навчальних» аудиторіях чи не всі тепер шукають посад, щоб «управляти персоналом», а не реалізуватися у продуктивних технологіях.

Очікування

Вони не стільки у надіях на нового Президента, як здебільшого на дійсно новоякісний депутатський корпус Верховної Ради, зокрема, й комітету з освіти і науки. А ще більше на отой національний фактор ВДАЧІ, який грає значну роль у більшості історій УСПІХУ.

Оригинал