Автор: Владимир Мещеряков, учитель, Харьковская область.
У дитинстві я дуже любив журнал «Перець», який постійно виписували мої батьки.
Пам’ятаю одну статтю, яка називалася «Нерентабельні діти». Мова йшла про підвезення сільських дітей до школи в сусіднє село і про те, як невигідно було це робити дяді-керівнику і тьоті-економісту. Про рентабельність я все дізнався через два десятки років, коли вивчав економіку і право. Але незвичне слово запам’ятав. І співчував тим дітям, яких не хотіли підвозити, бо нас теж підвозити не хотіли. Ми, переважно, ходили до школи пішки за 4 кілометри або їздили велосипедами, коли було сухо і тепло. Добре, що ця проблема в країні тепер вирішена.
Зараз в Україні економістів розплодилося, мов колорадських жуків. Якщо це комерційна структура або виробниче підприємство, то там їх кількість доцільно мінімальна. Зате в бюджетній сфері вони скрізь! Замість того щоб піднімати економіку, залучати інвестиції, вони тарифікують та економлять. Економлять на зарплаті, медицині, освіті. Колись економили й на комунальній сфері, але після Революції гідності зрозуміли, що комунальні тарифи повинні бути не тільки рентабельними, але й прибутковими.
На сьогодні, коли уряд звітує про підйом економіки країни, знову актуальною стала теза «нерентабельні діти». Який це тягар для бюджету! Утримуй школи, плати вчителям та обслуговуючому персоналу…
Ті, хто має своїх дітей, знають, наскільки вони збиткові. Ламають нові іграшки, рвуть одяг та взуття чи просто виростають з них, розмальовують стіни, б’ють вікна та посуд, люблять сірники й намагаються ними щось підпалити. Але це проблеми батьків.
В Україні задекларована й законодавчо підтверджена безплатна середня освіта. Але, оскільки в освіті теж чималенько економістів, починаючи з відділів освіти, то їм необхідно доводити свою потрібність. Економити й ділитися зекономленим! Тут їх масовий гуманітарний розум теж знайшов своє застосування. Головне, правильно обґрунтувати й подати в суспільство брак коштів. Батьки і вчителі не в змозі проконтролювати, як розподіляються в 2018 році 62,7 млрд. грн. бюджетної субвенції освіті. Ніхто не звітує, скільки виділяє на освіту місцеве самоврядування.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2016 року №710 «Про ефективне використання державних коштів» постанова від 1 березня 2014 року №65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» – втратила чинність. Але, по суті, у фінансовій сфері все залишилося, як і було раніше. Про ефективність використання коштів звітувати не прийнято.
Навіщо начиняти всі школи району дидактичним обладнанням і матеріалами, коли можна з користю для себе вкласти кошти в одну показову. І водити туди гостей. Інші хай залишаються матеріально спустошеними. Якщо хоче вчитель дати більше, ніж це дозволяє майже голий клас, то нехай сам і попіклується про дидактичні матеріали. Якщо хоче класний керівник, щоб затишним був клас чи кабінет, хай організує небайдужих батьків. А потім економісти оформлять все красиво як піклування начальства.
Я раніше вже писав, наскільки вигідно робити зовнішні ремонти шкіл. Так склалося, що відкати є невід’ємною їх частиною. Звичайно, начальникам хочеться бути чесними, але менше, ніж багатими. І тут в нагоді стають економісти, які поєднають їм ці дві якості.
Левова частка затрат на освіту – оплата комунальних послуг. Найстрашніша з них – теплопостачання. І тут потрібно робити багато в підготовчий період. Так звані енергозберігаючі пластикові вікна, які так вигідно міняти, дають незначний ефект у порівнянні з дерев’яними. Відчутно ефективним є лише утеплення фасадів.
Навіщо промивати хоча б раз на 3 роки вічні чавунні радіатори, міняти проіржавілі ділянки труб, коли можна просити кошти на капітальний ремонт всієї системи опалення? Холодно? Так, але кому зараз легко? В окопах на фронті ще холодніше!
Якщо школа має свою котельню, то це стає проблемою директора, від якого вимагають температуру в школі і економію енергоносіїв одночасно. Закінчилися заняття – прикрутили опалення. Вранці дадуть більше. І учні надихають. Хоч якийсь від них буде прибуток…
