И. Ликарчук: почему в школах сплошные фальшь и ложь?

Неужели те, кто фальшивит и врет, не понимают, что ученики все это видят и тоже учатся врать и фальшивить?

И. Ликарчук: почему в школах сплошные фальшь и ложь?

Автор: Игорь Ликарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования, и. о. директора Учебно-методического центра обеспечения качества образования.

Рано-ранесенько підібрав людину, котра стояла на зупинці, очікуючи рейсового автобуса. Дуже розумний, начитаний, інтелігентний чолов’яга. Дізнавшись, що я маю якесь відношення до освіти, запитав дозволу на пряме запитання і попросив відвертої відповіді.

Запитання таке: «Чому в наших школах суцільні фальш і брехня? Невже ті, хто фальшує і бреше, не свідомі того, що учні те все бачать і, намагаючись пристосуватися до соціуму, у якому знаходяться більшу половину дня, також вчаться брехати і фальшивити?»

На моє прохання деталізувати своє запитання мій візаві майже двадцять хвилин наводив факти. Ось деякі із них.

  • Шкільні оцінки у переважній більшості випадків насправді не є оцінкою реальних знань. Вони цілком і повністю залежать від суб’єктивних відчуттів учителя та запиту на оцінку.
  • Так звані виховні заходи, хоч і переповнені гарними словами, віршами, патріотичними піснями та усілякими дійствами, насправді жодного виховного змісту не мають й давно обридли всім: учасникам і організаторам.
  • Вчителі кричать «не списуйте», а самі списують плани, сценарії, протоколи, інші документи та ще і видають списане за своє.
  • У школі багато говорять про свободу, демократію, а насправді будь-які вияви вільнодумства і демократичні засади організації шкільного соціуму негайно щемляться.
  • На уроці вчитель може говорити про шкоду тютюнопаління, а із підсобки чи учительського туалету запах тютюнового диму постійний...

Подібного я почув дуже багато. На жаль, дуже ґрунтовних доказів протилежного знайти не зміг. Із прикрим відчуттям душевного дискомфорту попрощався із своїм візаві. І постійно намагаюся переконати себе, що не все так погано у нашому освітянському королівстві. Але не вдається...

Бо таки фальшем і неправдою воно просякнуте надзвичайно сильно. А якщо подумати й про те, що держава не довіряє дипломам, виданим від її імені, то виходить, що й вони брехливі.

Я про атестацію на знання української мови тих, хто йде на держслужбу і має складати іспит на знання української мови, хоч вивчав її у виші. Або про майбутню сертифікацію вчителів, під час якої успішним тестуванням педагоги мають підтвердити рівень своїх знань, уже засвідчений у їхньому державному дипломі...

Оригинал

Освіта.ua
17.10.2018

Популярные блоги
И. Ликарчук: бумажный или электронный журнал? Что изменится в школьном образовании от появления электронного журнала?
А.Мирошниченко: для чего нужны учебники? Талантливым педагогам не нужны учебники, они знают предмет и стремятся преподавать своими словами
В. Онацкий: когда шалеют ангелы, или как провести урок Учителям надо постоянно самосовершенствоваться, а на курсах изучать основы конфликтологии
А. Мирошниченко: что входит в обязанности детей? Не путайте элементарную этику общения с уважением к учителю, которая требуется как норма
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Serg
Чергове відро бруду на голову вчительства. Вчителі - єдина соціальна група, яку можна поганяти і поливати брудом, а в цей момент почувати себе мало не святим...