В. Глущук: профессиональное выгорание учителя - как быть?

Автор: Владимир Глущук, Центр образовательных коммуникаций. г. Подольск, Одесская область.

Професійне вигорання — це стан виснаження особистості, спричинений надмірними завданнями, що ставить природне чи професійне середовище та який характеризується зневірою у власній професійності, фізичною й емоційною втомою, почуттям нереалізованості.

Кому з вчителів незнайоме це відчуття? Є багато порад, як мінімізувати це явище, але системної роботи зі сторони державного освітянського менеджменту для вирішення цієї проблеми практично немає.

Спробую висловити власне бачення вирішення даної проблеми, хоча, можливо, і зазнаю жорсткої критики колег.

Як відомо – «клин клином вибивають» і «все пізнається в порівнянні». Ось тут і бажано вчителя періодично виводити зі звичних координат існування.

Багато говориться зараз про вибір форм підвищення кваліфікації, ось і передбачити стажування на умовно схожих професіях. Що мається на увазі?

Чому б, наприклад, історикам не дозволити підвищувати кваліфікацію шляхом праці екскурсоводами в музеях, географам - в туристичних компаніях, біологам - в зоопарках чи аквапарках, хімікам - в медичних лабораторіях, мовникам - в театрах, вчителям фізичного виховання - в спортивних клубах.

Повірте, фізрук, який хоча б на тиждень потрапив би на тренування «Динамо» Київ, мав би більше вражень, ніж місяць сидіння за партою в інституті вдосконалення. Вчитель історик, який би, приїхавши з провінції, поводив екскурсії по Києву чи Львову, мав би добрий матеріал для своїх учнів.

Звичайно, тут багато питань фінансового, організаційного характеру, але позитиву було б ще більше.

Оригинал