В. Белый: изменение образа бюрократа на менеджера

Автор: Владимир Белый, заместитель директора по УВР, физико-технический лицей г. Херсона.

Прозасідалися. Досить

Нескладно зрозуміти природу існуючого у нас співвідношення надвеликого обсягу емоційної критики на адресу тих чи інших посадовців до мізерної кількості конкретно продуманих проектних пропозицій, спрямованих на зміни до кращих моделей/варіантів/форм здійснення суспільно-значимої діяльності. У тому числі й у сегменті управління суспільними справами.

Задля збільшення другого варто давно ІНСТИТУЦІЙНО заборонити усім владним органам проводити наради пострадянського формату, коли «вищий» керівник регулярно збирає «нижчих» керівників, щоб годинами розповідати їм, що і як тим потрібно організувати у підопічних закладах. А керівники, приміром, ЗНЗ у свою чергу збирають підопічних вчителів чи учнів на так званні «лінійки» і повторюють вказівки з тих нарад у свою чергу.

Мені випало пропрацювати три роки у закордонній системі, де вчителів збирали один раз на рік (перед першим днем занять нового навчального року, щоб офіційно з вуст директора познайомити з новими колегами та повідомити про інтегральні підсумкові результати випускників закладу за минулий рік на «вас» (аналог нашого ДПА, поєднаного із ЗНО). І ВСЕ!

А ліцеї там працюють так, що нам і не снилося, бо все ув’язано на всім відому організацію діяльності, яка інституційно не пропустить «халяву» чи тіньові впливи. Нікому не треба щораз перепитувати, що треба, нікого ні до чого не треба закликати, бо кожен сам дбає, щоб не втрапити у халепу з тієї причини, що як він, так і інші, будуть у визначений час з відомою всім періодичністю дивитись на результати твоєї роботи – вчителі, адміністрація, твої батьки та опосередковано твої ровесники.

Аналогічно й вчителі – весь час під оцінювальним оком учнів, бо ж підсумкові результати буде виставляти не свій вчитель, а незалежна системна процедура оцінювання.

Саме тому у тамтешніх системах, приміром освіти, реально діє принцип відповідальності як відповідальність кожної особи, котра взялася за ту чи іншу справу: учні – вчитися, а вчителі – вчити, приміром.

Відтак, з відмовою від практики всеохоплюючих нарад і нашим чиновникам визначиться те місце на якому вони й мають бути – за робочим столом, а не на трибунах для «метання» закликів, побажань, вказівок з погрозами чи самозвітів упереміж з черговими обіцянками.

Замість цієї непродуктивної проформи управління поступово визріє й у нас культура проектно-аналітичного та цільового менеджменту сучасного формату. Форма теж має значення, бо саме з неї, у залежності від її сутнісного змісту, й виростає або лише проформа симуляції діяльності, або життєва формалізація реальних її продуктів. Останнє й дозволить управлінцям-посадовцям змінити набридлий чи не всім образ бюрократа на суспільно-очікуваний образ проектного менеджера.

Оригинал