А. Мирошниченко: зачем школьнику нужен дневник?

Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.

Проблеми контакту

У принципі найпростіші питання часто не тільки вводять учителів у ступор, а й викликають зливу обурення. Правда, відповідь так і не дається. І питання залишається питанням.

Питаю я у вчителів, а для чого власне потрібен щоденник? Посилаються на всілякі постанови. Презирливо поглядають на «дурнуваті» питання дилетанта. Але відповіді не дають.

Ну з оцінками все зрозуміло. Навіть з розкладом та домашніми завданнями. Складніше з використанням щоденника як простору для зауважень вчителя. Це що? Простір комунікації з батьками? Припустимо. Але чому тоді ця комунікація є суто негативною? Хіба хтось зустрічав записи в щоденнику про те, яка у вас класна дитина і як вона талановито виконала завдання? Такого якось зустрічати не довелось. А от епічні записи про негативні речі – цього скільки завгодно.

Я не проти комунікації вчителя з батьками. Навпаки. Але чи не здається вам, що ця комунікація дещо дивна? Батьки отримують інформацію про негативний бік життя та поведінки своєї дитини шляхом гнівних постів вчителя в щоденнику. Я вже не кажу про те, що далеко не все потрібно читати дитині, і є речі, які варто обговорювати вчителю наодинці з батьками – але хто про це думає?

Розумію безсилість вчителів. Не маючи іншого способу комунікувати з батьками, вони намагаються бодай так вплинути на дітей. Але у нас же надворі все ж таки двадцять перше століття. Невже не можемо знайти спосіб налагодження постійного контакту вчителя та батьків?

Саме контакту, а не гнівних дописів про те, яка у вас погана та невихована дитина. Бо власне зараз всі ці записи в щоденнику – скоріше спосіб психотерапії для вчителя. Вихлюпнув незадоволення – і легше стало. А от чи легше стало дитині чи батькам? Велике питання…

Оригинал