В. Белый: в обществе царит сопротивление новациям

Автор: Владимир Белый, заместитель директора по УВР, физико-технический лицей г. Херсона.

ДОЖИЛИСЯ…

… до того, що у нас постало як доречне питання: «Чи потрібен Україні іноземний досвід в освіті?»

З одного боку, є більш ніж зрозумілим та доречним те, що «…українські освітяни активно долучаються до вивчення освітніх систем інших країн та знайомляться з педагогічним досвідом своїх колег з-за кордону».

У той же час, з іншого боку, оте питання, що вгорі, не випадково постає на порядку денному, бо ж замість палкого бажання до змін на краще в українському суспільстві панує стан спротиву бодай найменшій новації, яка спроможна зачепити широке коло як педагогів, так і учнів та батьків.

Питання виглядає доречним за всієї своєї банальності чи риторичності тому, що не має ознак практичної користі від знайомства наших вчителів та керівників закладів з іншими успішними практиками. Не тільки іноземними, а й власними, українськими.

Особисто я бачу причину у тім, що ГОЛОВНОГО з іноземного досвіду у нас чи не всі не хочуть бачити - жодна закордонна система освіти з-поза меж пострадянського простору не допускає поблажливого ставлення до списування чи плагіату, а тому апріорі не може бути неефективною. Якісна освіта не досягається там, де стає можливим отримати документ про якби досягнутий освітній рівень освіти «на халяву» чи обманом.

Крім того, закордонний світ здійснює оцінювання рівня освіченості виключно у площині вміння учнем/студентом ЗАСТОСОВУВАТИ знання, а не на рівні фіксації знання ним якихось формальних теоретичних положень чи фактів тощо. І з цим у нас «як до Києва рачки».

Примирливе ставлення суспільства до тотального засилля брехні в освіті прикривається орієнтацією спільноти на потенційні можливості освітніх «квестів». Хоча є більш ніж очевидним, що за будь-якого рівня якості «конференцій, які не конференції» у системі не зникнуть носії непорядності, бо у них свої цілі і шляхи їх реалізації.

Більше того, зовнішня АФЕКТНІСТЬ заходів «Про якість освіти» несе з собою не стільки вирішення проблеми, як здебільшого стає її прикриттям . Недарма серед експертів проектного менеджменту ходить наступний жарт: «Сьогодні ми так гарно обговорили цю проблему, що вже й робити практично немає чого. Завтра візьмемося за обговорення наступної».

Якість освіти роблять люди, котрі працюють над своєю освітою. Це, у першу чергу, учні та студенти. Якщо зміст багатьох видів праці/діяльності не вимагає від особи щосекунди перевіряти себе на рівень моральної поведінки (шпаклювання стін чи написання комп’ютерної програми), то не так з навчанням. Високий рівень моральності (порядності) системи є фундаментальною основою освіти як щодо її змісту, так і форм здійснення.

Порядність в освіті є її першим робочим інструментом, а не ті чи інші форми здійснення та організації справи, бо вони як були, так і будуть завжди різними. Не тільки у різних країнах, а й серед педагогів однієї країни чи окремого закладу. Без дієвих змін у площині порядності здійснення процесів навчання та оцінювання його результатів всі наші потуги до підняття якості освіти будуть не більше ніж «А побалакати?»

Питання порядності державної влади щодо забезпечення гідного матеріального рівня як закладів освіти, так і педагогічних працівників з того самого ряду цінностей.

Оригинал