Елена Панич: фантастические стереотипы от экспертов

Автор: Елена Панич, кандидат исторических наук, эксперт Реанимационного пакета реформ, группа «Освіта-наука».

Незабутні враження на все життя дають мені дискусії робочої групи з підготовки закону «Про освіту». Фантастична логіка людей, які висловлюють фантастичні аргументи і стверджують фантастичні стереотипи.

Наприклад, провідний експерт може відверто заявити, що організація управління всіх закладів освіти має бути однаковою, тому що в нас Конституцією закріплена «рівність всіх форм власності».

Тобто однакова забюрократизованість різних закладів, які існують в різних ринкових умовах і орієнтуються на різні групи споживачів (не кажучи вже про різний доступ до бюджетного фінансування), має розумітися як прояв «конституційної рівності» цих закладів. Це все одно якби сказати, що всі люди повинні носити однаковий одяг, отримувати однакову зарплату і жити в однакових квартирах, тому що вони всі рівні перед законом.

Інший, не менш поважний і провідний експерт без тіні сумніву заявляє: «Нічого страшного, якщо директору школи доведеться написати зайвий протокол, але в законі мають зберігатися ці норми, бо така практика вже сформувалася».

Тобто жодної поваги до часу і здоров'я людей, які замість того, щоб створювати додану вартість, займаються бюрократичною писаниною, не слід навіть передбачити. Дійсно, для чого, якщо вони все життя цим займалися?

Ще один феєричний аргумент: «Давайте пожертвуємо цією ланкою освіти, тому що класифікація має бути базуватися на однакових критеріях...»

Те, що ціла група закладів освіти може просто «випасти» з цієї класифікації і опинитися в ситуації правової невизначеності, нікого не має бентежити. Головне, щоб класифікація була стрункою і базувалася на однакових критеріях.

Воістину прекрасний аргумент щодо якості освіти: «Нам потрібно піднімати рівень профтехосвіти, тому технікуми і коледжі (які були вищими навчальними закладами І-ІІ рівня) слід віднести до системи профтехосвіти...»

Слухаючи все це, в мене виникає лише одне питання: звідки в наших людей стільки волюнтаризму і самовпевненості? Звідки ця готовність на основі власних, відверто проблематичних суджень розпоряджатися долями інших людей без будь-якої поваги до їхнього життя, думок, інтересів, здоров'я і часу? Яким чином ми зможемо уникнути серйозних конфліктів, якщо в нас так будуть прийматися рішення?

Оригинал