Игорь Ликарчук: уверенно движемся назад, в «совок»

Автор: Игорь Ликарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования.

МОН оприлюднив Умови прийому до вищих навчальних закладів на 2017 рік. Кількамісячна «засідательська» активність так званої «робочої групи», напружена (хотілося б так думати) робота працівників Департаменту вищої освіти МОН увінчалася прийняттям насправді ганебного, на мою думку, документа.

Серед іншого, ним встановлена норма, за якою абітурієнт може подавати для вступу не більше 9 заяв не більше як на 4 спеціальності. Це суттєвий відступ від того, що було успішно апробовано в Україні у 2008-2009 роках, коли абітурієнти мали право подавати документи до необмеженої кількості вищих навчальних закладів. Як то і записано в Конституції України. Адже в Конституції жодних обмежень для реалізації права на здобуття вищої освіти не передбачено.

А чиновники МОН, група ректорів, які входили до так званої «робочої групи» та ті, хто виконував волю інших ректорів, котрі до її складу не ввійшли, вирішили обмежити це право для десятків тисяч абітурієнтів. Очевидно, що всі вони аж ніяк не можуть позбутися ностальгії за СРСР, коли кожен мав право подавати документи лише до одного вищого навчального закладу.

Також дуже симптоматичним і принизливим для української системи вищої освіти (яка, начебто, хоче видаватися європейською) вважаю норму, за якою обмеження щодо подачі заяв не поширюється на абітурієнтів, які навчатимуться за кошти юридичних чи фізичних осіб.

Включаючи цю норму, МОНівські «мудреці» знову і вкотре підкреслили, що в Україні є різний підхід до закладів освіти, в залежності від форми власності. Це європейська норма? Це створення реальних умов для конкуренції між ВНЗ? Чи це вияв реального протекціонізму окремим університетам?

Знаю, що у українському суспільстві є багато тих, хто вважає, що формула «9 на 4» також завелика. Бо вони іще ніяк отой совок не можуть подолати в собі. Знаю, що для багатьох ВНЗ її запровадження - манна небесна, адже працювати доведеться набагато менше. Знаю, що серед інших причин, через яку вона запроваджена - нездатність ЄДЕБО обробити величезний масив інформації, як то було минулого року.

Але виникає одне питання: якщо хтось щось не може чи не хоче, то чого має обмежуватися конституційне право людини на доступ до вищої освіти. І чому це обмеження визначається формулою «9 на 4»? І для кого існують українські університети: для студентів чи для тих, хто ними керує?

1. P. S. Не вірте твердженням, що запровадження цієї норми покликане забезпечити більш якісний відбір абітурієнтів до університетів за державним замовленням. Щоб це зробити, то немає потреби обмежувати доступ до вищої освіти. Потрібно лише суттєво підняти (об’єктивно визначити) поріг «склав/не склав» для ЗНО. І тоді до університетів підуть не ті, хто склав ЗНО на рівні порога вгадування, а ті, хто має якісь знання. Але, щоб зробити цей крок, потрібно мати політичну, громадянську та професійну мужність. Чи є вони?

2. P. S. Перший постскриптум написав для того, щоб не дати підстави звинуватити себе у критиканстві.

Оригинал