В. Белый: инструменты организации образования

Автор: Владимир Белый, заместитель директора по УВР, физико-технический лицей г. Херсона.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТИ: старі і нові інструменти – І. ЗАГАЛЬНИЙ ТРЕНД

За наявності здорового глузду у голові організатори діяльності є зазвичай здатними системно і взаємопов'язано опиратися на два визначальних чинника успіху:

• по-перше, культивування сприятливих умов для панування у системі позитивістських ЦІННОСТЕЙ;
• по-друге, використання для здійснення поточної діяльності виключно доречного до таких цінностей ІНСТРУМЕНТАРІЮ.

Заради критично-аналітичного осмислення саме останнього (освітнього інструментарію) й пропонується ця стаття. Попри абсолютно доречний скепсис ми все ж таки починаємо системно отримувати нові освітні закони позитивістського спрямування, у центр якого ставляться потреби громадянина, чого не було за колишнього радянського акценту на верховенство державних «потреб», у системі яких люди були не більше ніж «гвинтиками».

Саме у цей перехідний до пронародних демократичних цінностей період організації освітньої діяльності мільйонів все більше починають «колоти очі» освітні інструменти минулого часу авторитарної та формально-відтворювальної педагогіки.

Не буду окремо перераховувати організаційні атавізми з життя школи, а спробую запропонувати ряд пропозицій, як можна було б замінити їх на нові. При цьому мова йде про ідеї, для реалізації яких достатньо й відомчого рівня повноважень.

Управління

Ситуація така, що пробувати звільнити педагогів від так званої паперотворчості вже не є достатньою метою для створення вільної педагогічно-продуктивної атмосфери. Поступово бюрократичні контори переходять від паперового «зашморгу» на шиї живої вчительської праці до його електронно-презентаційного формату.

Бачиться перспективним вольове рішення МОН у вигляді розпорядження прямої дії про заборону застосування у системі закладів загальної середньої освіти наступних ФОРМ роботи з педагогами з боку адміністрацій всіх рівнів:

• наказами (школа не армія, а тому має вміти діяти завдяки різного виду розкладів поточної роботи та окремих цільових план-графіків і тому подібних оргресурсів);
• нарадами-засіданнями, змістом яких є щорічно придумані якби актуальні теоретичні теми (шкільне керівництво має бути здатним модерувати необхідні планові процеси засобами цільової мотивації на базі прямих посадових обов΄язків своїх працівників);
• тотальними відвідуваннями уроків вчителів (замість них має діяти надійний механізм відбору профпридатних педкадрів та незалежні внутрішньо шкільні форми моніторингу рівня підготовки учнів вчителів і, звісно, реально-діючий принцип довіри до вчителя);
• вимогами письмового/електронного звітування про реально здійснену роботу (заклад має позиціонувати громаді свою значимість руками вільно зацікавлених у тому учнів, у першу чергу, їхніх батьків, у неформальних видах прояву, та окремих, схильних до того вчителів як засобу до самореалізації професійної активності та здатності, що в інтегральному вимірі слугуватиме конкретним індикатором підвищення кваліфікації педагога);
• примусу колективу до зустрічей під час робочого навчального дня з різного роду візитерами-політиками чи представниками адмінресурсу (школа має на ділі бути поза політикою та церквою і задати планку якості для корисних суспільству зустрічей з політиками та громадськими діячами на такому рівні, за якого вчителі, учні та батьки добровільно їх бажатимуть опісля закінчення занять у свій вільний час, а не замість обіду чи, що ще гірше , – уроків за розкладом);
• рейтингами участі у позашкільних заходах місцевої влади чи супутніх їй «громадських» організацій (зазвичай школи мають обмаль часу на власні плани позаурочної діяльності, а до заходів більш ширшого рівня мають самі прагнути з причини їх більшої привабливості для школярів, а не з-під «палки» у вигляді «рознарядки зверху»).

Аналогічну заборону потрібно поширити на проведення щомісячних нарад в управліннях/відділах освіти з керівниками закладів, а натомість перейти до консультативно-дорадчої цільової точкової допомоги та залучення зацікавлених до реалізації розвивальних цільових проектів під супроводом влади чи її партнерів з числа громадських організацій, фірм чи корпорацій тощо.

Вже не кажучи про чітку заборону щодо вимог надуманої місцевою владою тієї «звітності», котра не пройшла офіційної реєстрації у Мін’юсті чи вже й так входить до єдиної електронної освітньої бази даних і всіх варіацій цієї ганебної «пісні», так характерної не лише для української освітньої бюрократії, а й для наших якби методичних служб, які насправді давно не є такими і схоже, що вже ніколи ними не зможуть стати, як те було колись за радянських часів.

Оригинал