Елена Панич: конкуренция - предпосылка коррупции

Автор: Елена Панич, кандидат исторических наук, Национальный педагогический университет им. Драгоманова.

Скільки б не говорили про переваги конкуренції в освіті, але треба пам'ятати, що така конкуренція великою мірою є причиною корупції. Якщо доступ до благ штучно обмежується, попит на них сильно зростає. Задовольнити його в таких умовах можна лише корупційними методами. Що більші ставки, то дорожче коштує. Адміністративне обмеження доступу до освіти - це стовідсоткова гарантія посилення корупційних механізмів. 

Тому всім, хто дбає про конкуренцію у вищій освіті і хоче закривати "зайві" навчальні заклади, скорочувати кількість бюджетних місць для абітурієнтів і таке інше, слід все-таки подумати про альтернативи для тих, хто через це не отримає доступу до вищої освіти. Такі обмеження не повинні викликати ситуацію депривації.

Великою мірою проблема конкуренції стосується і шкільної освіти. Останнім часом школи прагнуть стати "елітними" і брати "кращих" дітей. Створюють такі собі змагання чи то для дітей, чи для їхніх батьків.

Звичайно, з "кращими" працювати легше і приємніше. Але чи дійсно виграє суспільство від цього? Насправді ні. Штучне відокремлення "кращих" від "гірших", призводить до ізоляції, сегрегації різних груп дітей. "Гірші" при цьому мають всі передумови, щоб відчувати себе занедбаними, а світ - несправедливим. А "кращі" рано чи пізно відчують, що до них ставляться утилітарно і цінують в них не особистість, а показники, які вони мають давати школі. У обох випадках діти ростуть з дещо викривленим поглядом на світ і обмеженим потенціалом до подальшої адаптації в ньому.

Такого роду селекція деструктивно впливає і на розвиток педагогічної школи, тому що педагоги, психологи звикають думати, що є діти, з якими варто працювати, а є ті - ким можна і знехтувати, бо "все одно з них нічого не буде". Відтак вчителі шукають не нові методи і підходи до навчання, але дітей, які можуть бути продуктивними і за старих методів. Це може стати причиною серйозної професійної деградації.

На мій скромний погляд, ми лише тоді зможемо якісно навчити "кращих", коли знайдемо способи робити успішними "гірших". 

Що найважливіше, коли ми свідомо обираємо "конкурсні засади" в освіті, ми не створюємо нових освітніх благ, ми лише обмежуємо доступ до тих благ, які є. Сам по собі цей спосіб заохочення конкуренції не стимулює зростання знань чи освітніх технологій, а лише позбавляє ресурсів якусь частину людей. 

Суспільство відкритого доступу мусить турбуватися про те, щоб доступ до благ був так чи інакше забезпечений для всіх. Свідоме обмеження такого доступу, та ще й адміністративно-командними важелями, призводить до того, що люди замість створення нових благ, направляють свої сили на подолання цих обмежень, а також почуття несправедливості, яке при цьому виникає.

Оригинал