«Мир миром - пироги с сыром»: как научить детей решать конфликты

До определенного возраста взрослым следует сопровождать ребенка в конфликтной ситуации и модерировать его поведение

«Мир миром - пироги с сыром»: как научить детей решать конфликты

Конфликты - обязательная составляющая любых отношений. Так или иначе ребенок столкнется с ними в школьной жизни. Задача родителей и учителей - мотивировать его решать конфликты самостоятельно. Как сделать это разумно?

Рассказывают детский психолог Анастасия Плотникова и психолог в детско-родительских отношениях, нейропсихолог Марина Вежис.

Чи потрібно дорослим втручатися в дитячі конфлікти?

За словами дитячої психологині Анастасії Плотнікової, до певного віку дорослому слід супроводжувати дитину в конфліктній ситуації та модерувати її поведінку. Природний розвиток дитини підпорядковується універсальному принципу: спочатку вона опановує певну діяльність із дорослим, а коли готова – виконує її сама. Це стосується й конфліктів.

Анастасія Плотнікова

Готовність дитини опановувати коректні норми поведінки в конфліктних ситуаціях тісно пов'язана з її здатністю до саморегуляції – управління власним емоційним станом та поведінкою, а також свідомого, активного підпорядкування своїх учинків певним нормам і правилам.

Навичка саморегуляції формується внаслідок розвитку лобної частини кори півкуль головного мозку. Найінтенсивніша фаза розпочинається з 5 років. Із цього віку можна пробувати давати дитині змогу здобувати власний досвід і вчитися вирішувати конфлікти самостійно.

Що потрібно знати про нейрофізіологію стресу?

На думку нейропсихологині Марини Вєжис, щоб навчитися конструктивно вирішувати конфлікти з урахуванням власних інтересів та відкритістю до взаємодії з іншими, дитині важливо мати: 

  • досвід, де її інтереси важливі, а потреби враховують;
  • навички саморегуляції в ситуації стресу;
  • рівень мислення, який дає змогу уявити простір стосунків та особливості соціальної взаємодії.

Тож нейропсихологиня пропонує поглянути на базові засади теорії прив’язаності, нейрофізіології та когнітивної психології. За її словами, мозок дитини вчиться долати стрес поступово. З народження їй потрібен дорослий, щоб контейнерувати, утримувати «емоційне напруження» і заспокоювати її.

«Під час однієї з консультацій батьки сказали мені: “Ми вчимо дитину самостійності, тож нехай заспокоюється сама”. Але це не той шлях! Дитина ще фізіологічно не готова до цього. Відсутність досвіду контейнерування травмує її. У дорослому віці буде важко просити про допомогу, довіряти, будувати близькі стосунки», – уточнює експертка. 

Марина Вєжис 

Через незрілість префронтальної кори головного мозку дитина не може керувати своєю поведінкою та заспокоїти себе. Префронтальна кора, що відповідає за планування, регуляцію, контроль поведінки й передбачення майбутнього, фізіологічно дозріває до 21–25 років. «Налаштувати» її дуже складно. І коли дитина у стресі, префронтальна кора може просто «вимкнутися». Тоді виникають проблеми з поведінкою та контролюванням себе. 

Ось як, на думку експертки, краще висловитися: «Я бачу, як тобі хочеться (звернути увагу на потребу та на почуття), однак зараз не можна. Мені шкода, але такі правила. Можемо разом … (запропонувати варіант заспокоєння: почитати, подивитися, сходити, обнятися, посидіти та посумувати)».

Як розвивається мозок і як реагує на конфлікт?

2–7 років

На думку нейропсихологині Марини Вєжис, якщо в період доопераційних уявлень пояснити дитині, що вона вчинила неправильно в конкретній ситуації, їй буде важко перенести цей досвід на інші ситуації. Щоб краще зрозуміти, згадаймо математику. У дитинстві складно застосувати одне правило до різних задач – і про яблука, і про ящики. Здається, що вони зовсім неподібні. Дитина ще не може узагальнювати й переносити досвід.

Для дитини до 7 років характерне егоцентричне мислення: вона насилу розуміє, що хтось має інший погляд, відмінний од її власного. Цього ще треба навчитися, а потім довести до майстерності й автоматизму.

Труднощі з узагальненням залишаються до 8 років. Активно виробляється здатність класифікації, проте логічне мислення розвивається пізніше. 

7–10 років

Потім дитина переживає ще одне «народження». Вона усвідомлює, що має почуття. Вона відчувала їх і раніше, але зараз починає говорити «я рада», «я засмучена», «я в розпачі». І водночас «помічає» інших людей, бо саме вони впливають на її стан. Дитина розуміє, що інші – самостійні, і на це потрібно зважати. Отже, звертати увагу на погляди й думки людей дитина починає тільки в молодшій школі.

Діти – це не маленькі дорослі. І тут справа не лише в кількості досвіду, як зазначає Жан Піаже (швейцарський психолог і філософ. – Авт.), а в рівні розвитку мисленнєвих операцій – згідно з віком та зрілістю мозку. Тому не варто очікувати на дуже високий рівень розуміння, включеності, емпатії, логічності та конструктивності в конфлікті від учня молодшої школи.

10–12  років 

За класифікацією психолога Жана Піаже, наступний період – формальних операцій – розпочинається у 12 років. Підлітку не потрібні яблука та потяги, які рухаються з пункту А в пункт Б. Йому доступні конкретне та абстрактно-логічне мислення.

Від чого залежить уміння вирішувати конфлікти?

Крім здатності до саморегуляції, уміння вирішувати конфліктні ситуації характеризується також спроможністю дитини відстоювати та захищати свої інтереси. Деякі діти володіють нею «за замовчуванням». Це зумовлено особливостями темпераменту, гормональної регуляції та сенсорним розвитком. Інші ж, більш чутливі, високоемоційні діти, потребують додаткової роботи над цим умінням. Адже вони більш схильні поступатися своїми інтересами, щоб уникнути надмірної напруги.

Дитина вчиться відстоювати свої інтереси ще змалечку. Тож важливо, щоб батьки давали їй змогу наполягати на своєму без шкоди для стосунків і прив’язаності, заохочували дитину проявляти свою позицію за перших спроб цього досвіду.

Чому важливо враховувати інтереси дитини?

Батьки – дзеркало для дитини. Філософ Мартин Бубер зауважував: «Ти завжди старший, ніж Я». Це означає, що дитині для формування власної особистості потрібен дорослий («Ти»). Саме дорослі дають інформацію дитині про неї («Я») – своїми реакціями, словами, ставленням. Коли батьки (або хоча б один із них) демонструють дитині увагу, чуйність, налаштованість на потреби, вона отримує досвід «мої потреби важливі». І так вони стають важливими для неї також. Досвід переживання (відчування) власних потреб дає дитині змогу сформувати саму ідею їхньої цінності й у майбутньому навчить поважати потреби інших.

«На запитання батьків “Тобто дорослий має задовольняти всі потреби дитини?” відразу відповім: “Ні!” Сам факт турботливого ставлення до потреб має вирішальне значення. Бо коли я розумію та ціную твої потреби, я намагаюся тобі допомогти. А коли це неможливо, – я поруч, щоб заспокоїти тебе. Твої потреби мене не дратують, бо я їх поважаю. І поруч, щоб пожаліти тебе під час невдач», – пояснює Марина Вєжис. 

Як навчити дитину долати конфлікт: поради для вчителів та батьків

За словами психологині Анастасії Плотнікової, підготовка дитини до самостійності передбачає кілька напрямів психологічної роботи.

Заохочувати спроби дитини самостійно владнати конфлікт варто за допомогою винагороди. Це може бути підбадьорлива фраза дорослого або можливість гарно провести час.

«Я дуже поважаю людей, які роблять спроби вирішити сварку мирним шляхом» – це приклад нематеріальної винагороди. Важливо хвалити дитину за спробу. Хай навіть ту, що не дала очікуваного результату.

Розвивати різні стратегії взаємодії. Умовно їх можна позначити так: стратегія уникати («від»), стратегія співпрацювати («до») і стратегія протистояти («проти»).

«Ти можеш запропонувати помінятися іграшкою». А інколи варто пояснити, як слід і як не слід учиняти: «Я бачу, що ти сердишся, але битися іграшкою не можна. Коли ти сердишся, ти можеш сказати про це».

Вчитися розв’язувати конфлікти за допомогою гри. Під час гри дитині легше зрозуміти позицію іншої сторони. Спочатку вона може побути на своєму боці, а згодом зайняти позицію опонента й повторити ігровий сценарій.

Вчити дитину керувати емоціями. Дієвий спосіб розвивати емоційний інтелект – навчати дитину звертати увагу на свої почуття. Це можна робити протягом дня, наприкінці або в момент наростання напруги чи коли її пік уже позаду. Запропонуйте дитині проговорювати свої почуття та заохочуйте відслідковувати причини змін свого емоційного стану.

На думку нейропсихологині Марини Вєжис, дорослі мають бути вкрай уважні та підтримувати дитину в її спробах домовлятися. Своєю поведінкою демонструвати різні варіанти вирішення конфліктних ситуацій: пожартувати, поступитися, наполягти, передомовитися, перепросити, попросити. 

Також дорослі мають самі освоїти стратегії саморегуляції та навчити цього дитину. Ось кілька вправ, які можуть допомогти.

Квітка та листочки релаксу, або Класичні дихальні вправи 

Повільний вдих носом – повільний видих ротом. Можна запропонувати дитині уявити, що вона нюхає квітку – вдих. А потім нахиляється і дує на листочок – видих.

«На заняттях спостерігаю, що коли дорослий робить цю вправу разом із дитиною або навіть починає робити її самостійно, дитина може наслідувати його», – ділиться досвідом Марина Вєжис.

Ідея порахувати до 10 також дає змогу переключитися. Для того щоб посилити ефект, запропонуйте рахувати пальчики, ніби обводячи їх по контуру. Можна поєднати з диханням: вгору – вдих, униз – видих.

Вправа «Скажи»

Експертка радить навчити дитину просити себе заспокоїти. Підтримайте дитину та поясніть: коли вона злиться або сумує, то може попросити вас про допомогу. Така відкритість до будь-яких проявів створює підґрунтя для теплих стосунків. Дорослий має звертатися до дитини без оцінювання, наприклад: «Розкажи мені, що сталося?» Підтримуйте всі її спроби розповісти (не важливо, якими словами та на яких емоціях) замість того, щоб ударити чи штовхнути. Це якісно новий рівень стосунків – хваліть і заохочуйте.

Вправа для роботи з агресією в молодшій школі: «Наші руки не для того, щоб битися»

Також психологиня Марина Вєжис ділиться варіантом бесіди щодо фізичного насилля між дітьми – штовхання та биття. 

«Я проводила урок в англомовній школі, тому частина написів українською (те, що діти озвучували), а частина – англійською», – пояснює експертка. 

Матеріали: ватман, фломастери, аркуші А4.

Плакат заповнюємо під час діалогу з дітьми.

Напис: «Наші руки не для того, щоб … ».

А далі заохочуємо дітей обвести свою долоню. За допомогою їхніх підказок дорослий уписує варіанти: бити, штовхати, щипати, тикати, мучити тощо.

Наступний напис: «Наші руки для того, щоб … ».

Заохочуємо дітей запропонувати відповіді: дарувати, гладити, вирізати, малювати, клеїти, писати, брати, грати тощо.

Іще один напис: «Коли я засмучений або злий, я можу … ». 

Пропонуємо конструктивні варіанти подолання стресу – замальовуємо та записуємо.

Далі кожна дитина отримує аркуш А4 та в короткій формі відпрацьовує вправу самостійно: на власному папері обводить свої долоні й обирає шляхи подолання злості, якими вона скористається. 

Так, діти молодшої школи тільки пробують будувати стосунки. Їхній мозок лише нещодавно навчився зважати на інших, оцінювати себе, переносити попередній досвід на нові ситуації. Від дорослих дитині насамперед потрібна віра в те, що в неї все вийде.

Анастасия Пасечная, журналистка проекта "Навчаємось разом: дружня школа".

Этот материал создан при финансовой поддержке Европейского Союза и Министерства иностранных дел Финляндии. Высказанные в этом материале мысли никоим образом не отражают официальную точку зрения Европейского Союза или Министерства иностранных дел Финляндии.

Освіта.ua
05.03.2021

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев