Його герої далі билися над нерозгаданістю життя, всіма силами душі прагнули до чогось кращого, правдивішого, до розумно влаштованого людського суспільства. Він не був проповідником, чужий філіппікам і деклараціям, далекий від шаблонного бадьоріння, вогнів ідеалу, взяв і поніс далі сміх Гоголя, безпощадну правдивість Толстого, чарівливість Тургенева, надав усьому ще досконаліших, гармонійніших, витонченіших форм і шукав, шукав сенсу буття, відповідей на питання, які ставить перед людиною вже й не тяжка, аж до нестерпності, щоденність, а сама вічність.
В останньому своєму оповіданні "Наречена" він сказав: "Головне — перевернути життя, а решта непотрібне". І далі там же: "І будуть тоді тут велетенські, прекрасні будинки, чудесні сади, фонтани незвичайні, дивовижні люди... і кожен знатиме, навіщо він живе..."
Цим же настроєм пронизана й п'єса "Вишневий сад" — лебедина пісня письменника, який ще так багато міг сказати людям і який, як писав Томас Манн, надто рано для Росії пішов з життя, надто рано для всього світу.
Після всенародного похорону в Москві одна вірнопідданська газетка висловила припущення, що Чехов теж, видимо, належить до "буревесників револющї".
Колись він сказав: "Мене читатимуть років сім або сім з половиною, а тоді забудуть, але мине якийсь час і почнуть читати знову, і тоді вже читатимуть довго, довго".
Його читає весь світ.
І шляхи, прокладені ним, лишилися назавжди.