Він так і не побачив Наталки після того вечора найбільшої його радості і найбільшої туги. Вона подзвонила і сказала про ДТЛ, про "Південний комфорт", пообіцяла, що буде там у червні,— і це все, що він мав за останні місяці. Винагорода й відплата за його настирливість, за його захвати і страхи. Людина оточена страхами, обкутана ними, як нічною темрявою,— одні признаються самі собі, інші мовчать, приховують, виставляють перед себе, мов щит, то вдавану зухвалість, то нахабство, то безжурність. Він нічого цього не вмів.
— Я знайду це ДТЛ,— сказав їй Твердохліб по телефону,— і цей "Південний комфорт". Доволі безглузда назва, але... Я хочу нарешті з тобою домовитись... Ти мене розумієш?..
— Там поговоримо,— сказала вона.
— В "Південному комфорті"? А що це таке?
— Приїдеш — побачиш.
— Але тебе, тебе я побачу? — мало не закричав він у телефон.
— Коли я тебе туди посилаю, то...
Вона не договорила, а він не допитувався. А приїхав у "Південний комфорт", і Наталки там не було...
ДІЄКОМФОРТНИК
Як у Шевченка: "И благосклонно пребывали..." А коли не "пребывали", а "пребывая"? Дієприслівник, який тут слід було б перейменувати в дієкомфортник, бо ж "Південний комфорт" — спочинок для тіла, і комфорт для душі, і суцільна "благосклонность".
Але який спочинок, коли тебе так жорстоко обдурено?
Як він шукав те товариство, просив, терпів, принижувався, аби тільки добути сюди путівку,— і навіщо? Виявилося: в "Південному комфорті" жодної жінки. І не передбачалося. Торік одна була. Голорука для Племінника. Але в цьому сезоні ні Племінника, ні Голорукої.
Твердохлібові судився комплекс обдуреності. З яким настроєм їхав сюди і як усе обернулося! Та чи ж йому звикати? Удари долі — це і є життя. Його життя. В нещастях люди зберігаються молодими.
Поволі вивчав місце свого добровільного ув'язнення. Комфорт для тіла а чи для душі? Для Твердохлібового досвідченого ока досить було одного дня, щоб помітити все найхарактерніше і зробити висновки. Висновки були невтішні. Ознайомлення починалося з їдальні — своєрідного центру "Південного комфорту", бо тут, здається, те й знали, що їли чотири рази на день плюс вечірній кефір, замовляли на два дні наперед по три-чотири страви одразу, вже зранку об'їдалися котлетами, млинцями, запіканками, бабками, обжирання, мов у "Енеїді" Котляревського ("свинину їли там до хріну і локшину напереміну, потім з підливою індик..."), розмови точилися здебільшого довкола їжі, продовжувалися по кімнатах, де знову бряжчали ножі й виделки, стукотіли тарілочки, видзвонювали келишки.
Сам директор "південного комфорту" Шуляк привів Твердохліба до їдальні і всадив за великий круглий стіл. Стіл ховався під стіною, відгороджений од залу двома чотиригранними колонами, як одразу відзначив Твердохліб, тільки цей стіл був круглий і великий, решта — маленькі чотирикутні. Чотири стільці, четверо людей. Як колись писали на вагонах: восьмеро коней або сорок осіб.
Твердохлібовими сусідами виявилися два чоловіки, що ввійшли до їдальні і наблизилися до столу, ніби зв'язані вірьовочкою. Попереду йшов жовтолиций, з засняділим обличчям старий, у чудернацькому жовтому, ніби в буддиста, вбранні, і вів за собою на невидимім повідку молодшого чоловіка з надутими щоками і тулубом смішно круглим, як газовий балон. Жовтолиций старий був ніби невисокий, а той, з надутими щоками, мовби й високий, але це враження пропадало, щойно вони наблизилися, бо тепер той щокатий ніби присів і став зовсім непомітний, а засняділий старий височів і над ним, і над усією їдальнею, затуляв увесь білий світ.
Здавалося, він не йме віри власним очам, бачачи за своїм столом чужого чоловіка, йому, видно, кортіло навіть помацати Твердохліба, щоб пересвідчитись, що то справді живий чоловік, а не омана, але він стримався, тільки кинув вередливо:
— Ви що — з нами?
— Директор посадовив мене тут.
— Ага, директор. Ну, ну... Взагалі це місце Племінника. Він не казав?
— Щось ніби згадував. Але я...
— Ну, ну... Вас як?
— Мене? Твердохліб.
— Корифей. А це,— він показав на чоловіка з надутими щоками,— це Сателіт... Будь ласка... А оце...
Тепер Корифей показував уже за колони, де за найближчий столик всідалося четверо, теж ніби приведені на налигачі слідом за Корифеєм і Сателітом. Один миршавенький, з чорним печенізьким чубом, шорстким, як кінська грива.
— Це Пієтет.
Другий — пронозливий блондин, у вельветовому костюмі жіночого кольору.
— Оце Хвостик.
І ще двоє хитрооких, заляпаних фарбою, як погані письменники чорнилом, чимось схожі на їхнього Савочку.
— А це Метрик і Сантиметрик...
Твердохліб чомусь подумав, що Корифей, мабуть, працює на птахофабриці і звик водити делегації, пояснюючи: "Це яйце і оце яйце..."
— Взагалі-то ми всі фундатори,— поважно пояснив Корифей,— а оці імена для внутрішнього нашого вжитку, так що ви вже звикайте.
"Придурюються вони, чи що?" — подумав Твердохліб, але не сказав нічого. Сателіт, виграючи безсоромними рум'янцями на товстих щоках, підхихикнув:
— Племінник як приїде, то буде вам за це місце! Включайтесь у нашу коаліцію — тоді матимете захист і підтримку. Торік ми захистили від нього наше Сонечко — ото була придибенція!
Корифей зиркнув на Сателіта не дуже приязно, і той вмовк і став заливатися борщем.
їли довго, ще довше просторікували, підхоплюючи кожне слово й кожне гмикання Корифеєве, і вже тільки від того обіду обсіла Твердохліба нудьга, що загрожувала небезпеці перейти у відчай. Але треба було триматися. Наталки немає, однак є надія. Оте Сонечко, про яке згадав Сателіт, чи не Наталка?
За два дні Твердохліб довідався про кілька речей: директора тут не любили, зневажали, терпіли як зло конечне. "Абсолютно не наш чоловік,— потихеньку пояснив Твердохлібові Пієтет.— Кажу це вам з симпатії, яку відчув до вас одразу. Він і не Шуляк, а Шулик. Хоч медом — тільки зверху намазаний, а всередині — полин! Це чоловік Президентика! Той понасаджував своїх скрізь..." Твердохліб, ясна річ, не знав, хто такий Президентик. "Не знаєте?" — здивувався Пієтет.— Президентик очолює наше Товариство Любителів. Головна особа — Корифей, це всім відомо, але не буде ж він сидіти в канцелярії, де сидять самі посередності. Ми обрали Президентика — і хай собі. Ми його ще як звемо? Барабанчик. Орендуємо для джазу на п'ять днів щотижня, щоб там по ньому ударник тарабанив своїми паличками, а двічі на тиждень — хай сидить у Товаристві. А хто його слухає? Слухаємо тільки Корифея. Кожне слово з трепетним пієтетом. Я ще й записую..."
— Кожне слово? — не повірив Твердохліб.
— Кожнісіньке! І всі — з трепетним пієтетом. Твердохліб упевнився в своєму припущенні, що попав до людей не зовсім нормальних. Невже Сонечко — це Наталка, і невже тут щось було з нею, і з цим загадковим племінником, і з цими дивними детеелівцями? Від усього цього можна було збожеволіти.
Та детеелівці-комфортівці не дозволяли чоловікові й такої розкоші. Круглий стіл за колонами, виявилося, для всіх був жаданням, мрією всього життя. Сісти з Корифеєм — яке щастя, блаженство! Але допущено тільки Сателіта, який умів вихваляти Корифея так само, як Пієтет, а до того ще й розважав придибенціями. Може, тут додавалися ще рум'янці безсоромності, якими горіли надуті щоки Сателіта, надаючи якоїсь особливої поважності Корифеєвій жовтолицості.
Так само предметом особливих пожадань був величезний трикімнатний люкс, який займав Корифей у "Південному комфорті". Збиралися там нечасто, але — найближчі, найдовіреніші. А так: то в Сателіта, який відзначався хлібосольством, то в Хвостика, що був легендарно скупий, але потайки заманював до себе з Києва якихось жінок і тоді шепотів одному-другому: "Приходь з бутилочкою на женщин". У Хвостика на шиї якісь рубці, ніби у вола від ярма. Мозолі від залізних ярем шлюбу, казав Хвостик, який поміняв уже чотири чи п'ять жінок. Чи не цей нікчема заманив сюди Наталку?
Метрик і Сантиметрик недарма обляпані були фарбою. Обидва художники. У "Південному комфорті" творили "Полотно перебування". Чийого? Запитання риторично-недоречне. Тільки Корифей мав тут значення, і тільки йому мало все слугувати. Писав картину Метрик, а Сантиметрик розтирав йому фарби, тягав підрамник з напнутим полотном то "на пленер", то "в інтер'єр", найголовніше ж — компонував, розташовував, розставляв і розсаджував ділових осіб довкола центру цього шедевра — тобто Корифея. Твердохліба теж затягнуто, бо так зволив Корифей.
— Я вам таке містечко виберу, таке! — виплямкував перед Твердохлібом Савоччиним ротом Сантиметрик.— Я вас так прилаштую, що будете, може, й попереду всіх! Передній план, задній план — все це балачки і туман! Туман і туман! Ми з Метриком зробимо як? У вас задній план може стати ще переднішим, ніж найпередніший! Ви не вірете? Я вам відкрию таємницю. Нікому не відкривав — тільки вам! Ви чули про сюрреалізм? Чули? Ну, так ми творимо наш, соціалістичний сюрреалізм! "Полотно перебування" — це перший твір нового стилю.
(Продовження на наступній сторінці)