"Звідки ж саме готується новий наступ? — чекав Шеєр, бо надто недбало тицяв Шютце пальцем до карти. — Може, перепитати, — майнула думка. — Ні, так грубо про військові таємниці не розпитують. Хто зна, що пригадає цей Шютце на тверезу голову. Найменша необережність і… Несумнівне одне: німці готують удар в іншому місці. Якщо праворуч… Це обхід!"
— Ти ж тільки, Адольфе, про це, — Шютце притулив пальця до губів, — т-с-с, нікому… Ані пари з рота! То я лише тобі: адже ти все одно про це писатимеш…
Шеєр посміхнувся.
— Це точно! Але, обер-лейтенанте, не залишати ж нам пляшку. Вип'ємо за успіхи наших військ! — Шеєр підняв чарку, з щемом думаючи про тих, що ось зараз, ось і цієї миті стоять на смерть, відбиваючи шалені атаки фашистських загарбників.
— За зустріч у Владикавказі! — звівся на ноги з чаркою в руці Шютце. — Там відсвяткуємо перемогу за всіма правилами.
— Неодмінно!
— Із красунями, як ти мені, Адольфе, обіцяв. Ще не забув?
— Якщо не помиляюсь, тебе приваблюють осетинки?
— Точно! Значить — не забув…
Розділ дванадцятий
ЦІНА І БЕЗЦІНЬ
Задум Клейста — план Клейста— дії Клейста… Він був завчасно з'ясований і повідомлений і все ж виявився фатальною несподіванкою, що зламала лінію фронту і сталевими клинцями танкових ножиць шматувала заскочені зненацька, відірвані одна від одної радянські частини, що втратили зв'язок зі штабом, а відтак пружність координованих дій.
Три тижні не вщухав штурм Ельхотових воріт, що відчиняли Алхан-Чуртську долину — шлях на Грозний, Махачкалу і Баку, а також на столицю Північної Осетії Орджонікідзе і далі — на Військово-Грузинську дорогу і Дар'яльську ущелину, до серця Іверії Тбілісі. Штурм дедалі слабшав, але не вщухав ані на день. Клейст знімав з позицій пошарпані частини, але назад вони вже не поверталися. Дивізія СС "Вікінг" взагалі була перекинута в район Сталінграда. Здавалося, становище стабілізується, німці виснажилися, їхній "залізничний" графік зруйновано. Аж раптом з району Баксаненка і Старої Фортеці Клейст завдав нищівного удару — у наступ на столицю Кабардино-Балкарії Нальчик ринули одразу дві танкові дивізії, за ними — гірськострілецька дивізія румунських вояків, посилена ударними моточастинами німецької піхоти. 26 жовтня командування групи армій "А" доповідало фюрерові, що особисто керував кавказькою операцією під кодовою назвою "Едельвейс" по телефону через Сталіно — П'ятигорськ — район Нальчика, сидячи в бетонованому підземному лігвищі "Вервольф" під Вінницею: "У районі 1-ї танкової армії наступ на Нальчик, вочевидь, захопив супротивника зненацька. Танкові дивізії вже першого дня просунулися до Псиганса, деякі їх частини звернули на північ і створили передумови для оточення приблизно чотирьох дивізій супротивника. Знищення цього угруповання мусить завершитися за кілька днів. Супротивника відкинуто в гори. Уявляється, що просунення танковими силами в південному, а потім у східному напрямі на Орджонікідзе відкриє широкі перспективи…" Танкова підкова захопила Нальчик. Запеклі бої зруйнували Чіколу, Дігору, Ардон і Кірово. Зранку 2 листопада ворог силами до 100 танків прорвав зовнішній обвід Орджонікідзевського укріпленого району на дільниці Фіаг-Дон — Дзаурікау і передовими частинами вийшов до передмістя столиці Осетії. Увечері того ж дня він захопив Гізель — місто за якийсь десяток кілометрів на північ, обійшовши з півдня намертво замкнені Ельхотові ворота. На безпосередніх підступах до Орджонікідзе, на вкрай вузькому фронті, ворог страхітливою потугою атакував гірське селище Майрамадаг, яке захищала лише зведена бригада з курсантів військово-морських училищ. І знову, як це було в Одесі і Севастополі, Керчі і Новоросійську, а тепер далеко від моря, в крученому хаосі захмарних гір, зринуло моторошне для ворога словосполучення "чорна смерть" — моряки стояли непохитно проти цілої гірськострілецької дивізії і абверівського полка спеціального призначення "Бранденбург", посилених авіацією, гірською артилерією і шістьма десятками "тигрів", обладнаних для бойових дій у горах. Майрамадаг намертво замкнув Суарську ущелину, що прямо вела до Військово-Грузинської дороги. Військова машина вермахту знову починала гальмувати, та це не завадило генералові кавалерії фон Макензену самовпевнено надіслати фюрерові хвальковиту телеграму: "Сили супротивника, що до останнього часу знаходилися на західному березі Тереку, можна вважати знищеними… Залишки їх, відкинуті в гори, йдуть назустріч своїй загибелі… Переслідування супротивника в напрямі Владикавказа триває". Смертельна небезпека чорною хмарою зависла над сивим Кавказом…
І тепер Калину проймав дедалі більший сумнів, чи доходять за призначенням його донесення. Він крок за кроком, слово "за словом перебирав подумки перебіг недавніх подій, сконцентрованих у напружені, сповнені небезпекою дні. Він знав, що з нього чомусь не спускає ока абвер, але не розумів, чим викликана підозра, причину пильного, повсякденного нагляду. З чого все почалося? І коли? Того ж дня, коли він побував на лінії фронту в Ельхотових воротах… Так, саме тоді його попередила Крістіна.
— Добрий день, фрейлейн Бергер! — привітав він її з машини, коли випадково побачив на вулиці.
— О, пане Шеєр! — обдарувала вона його приязною усмішкою. — Куди ви зникли і звідки з'явилися?
— Побував у "долині Смерті" і ледь видряпався з воріт Танатоса.
— Ви дуже інтригуєте мене і лякаєте водночас…
— А ми не дозволимо залякувати вас, фрейлейн, — озвався хтось за її спиною, — є ще лицарі, ладні в ім'я прекрасної дами ламати списи на вогнедишних драконах.
— О, це ви, пане майор Штюбе! Ви так непомітно виникли, що я навіть наполохалася… Знайомтеся, це пан кореспондент з Берліна Адольф Шеєр, а це — грізний винищувач шпигунів пан майор Штюбе.
— Дуже приємно, — мовив Штюбе.
— А мені ще й цікаво, — засвідчив Шеєр. — Сподіваюся, що й звитяги абверу прикрасять сторінки моєї книги.
— Цілком можливо, — ввічливо зазначив майор. — Але поки що я не заважатиму вам брати захоплююче інтерв'ю у чарівної фрейлейн. Маю честь!
Штюбе козирнув і, не озираючись, пішов світлою, сонячною вулицею. Місто оповило тепло бабиного літа, і походжати було просто приємно, якщо це дозволяли службові клопоти.
— Вас підвезти? — запитав Шеєр.
— Е ні, краще скористаємося прикладом майора, якщо ви не заперечуєте. Погода пречудова, а вона тут нестійка, за якусь годину і сніг може впасти. То як, пристаєте на мою пропозицію?
— Із задоволенням, фрейлейн!
Вони неквапом пішли вздовж вулиці, капітан — привітно усміхнений, фрейлейн — поблажлива й трохи кокетуючи. Так принаймні здавалося, якщо дивитися на них збоку. Ганс Лютке тихо вів машину вслід.
— Останні вісті, — весело сяяла Крістіна Бергер. — В Ельхотових воротах загинуло 18 700 солдатів і офіцерів, втрачено 384 танки.
— Чудова плата за ваші вчасні повідомлення, фрейлейн! Тепер ви розумієте, чому саме мусите лишатися тут? Ваш бій іде без лінії фронту, та ворог сплачує високою ціною…
— Розумію, гауптмане, й раніше розуміла… Але щоночі йдуть арешти, а я щодня — на допитах. Тримаю себе в нервовому кулаці, дивлячись на страхітливі тортури і нескінченні садистські катування…
— Облишмо про це, Крістіно, мені чисто по-людськи шкода вас, та я не вмію на словах співчувати, коли не можу допомогти ділом… Перейдемо до справ. Нібито Клейст має намір повести наступ на Орджонікідзе з району Нальчика. Місцевість там танкопрохідна… Ви нічого не чули про це?
— Про наступ — нічого. Але знаю: в район Нальчика почали перекидати 13-ту і 23-тю танкові дивізії, окремі частини мотопіхоти, румунських гірських стрільців…
— Значить, відомості вірогідні…
— Пане гауптман, будьте обережні — вами зацікавився абвер. Гадаю, і поява зараз майора Штюбе була не випадкова.
— З чого ви це взяли? — насторожився Шеєр.
— "Функ-абвер"[51] засік роботу невідомої радіостанції в нашому районі. Майор Штюбе мав розмову з штурмбанфюрером Хейнішем. Згадував тебе…
— Що саме?
— Мовляв, ти занадто цікавишся військовими об'єктами і дислокацією армійських частин…
— І що на це Хейніш?
— Сказав, що теревені Штюбе — курям на сміх і що офіцери абверу, мабуть, ладні й рідну матір запідозрити. А цікавість Шеєра — цілком виправдана, бо пояснюється специфічною тематикою його книги, і що про це прямо зазначено в його відомчому приписі.
— І Штюбе?..
— Не сперечався…
— Кепсько… Що ж, скористаємося запасним варіантом — вісті термінові.
— Я турбуюся за тебе, Адольфе. Тебе можуть…
— Можуть… Але що б там не сталося, тримайся, Крістіно! Стисни зуби і тримайся…
— Тобі слід зникнути…
— А завдання? Ні, ще зарано…
— Але ж ризик…
— А як без ризику в нашій справі, фрейлейн?
(Продовження на наступній сторінці)