І Макс обводить поглядом понуро-слухаючі, нахилені до столу голови. От кучерявий, величезний Бравн з димно-чорними кудлатими кучерями, подібними до клубів диму паровова. Голова професійного союзу металістів Німеччини, особа, яка може мати княжі палаци, яка до самої смерті може пишатись легальною, "законною" пошаною панів банкірів. Вій член Інараку, він живе як маленький урядовець, він одрікся батька, матері, партїі, самого себе і щодня готовий на смерть.
От Гоферг. Милий, висхлий худезний Гоферт. Він — професор математики, він — поважний бюргер, він — кандидат на славу знаменитості. І він—член Інараку, він так само, як Кестенбавм. як Тіле, як усякий член Центрального Бюро, виконує найнебезпечніші доручення організації. І він живе, як аскет, дозволяючи собі тільки єдину розкіш: чисте, строге убрання.
От Клара, та сама Клара, яка обцілувала всіх, ідучи на виконаний смертного присуду над райхсканцлером Зайделея, яка сама собі поцілувала руку на прощання з собою.
Що ж вони повинні почувати, припускаючи, що Кестенбавм каже правду?!
І Макс чує, як у якому знову ворушиться чудес бажання, що виникає в ньому завсігди, як вій бачить Рінкеля: підійти до нього, схопити ззаду за комір, сильно струснути и подивитись, чи не струситься з нього ця така імпозантна, авторитетна гідність і чи не пролупиться крізь неї щось інше, і чи не буде те інше — справжнє. Тільки тепер це бажання зле, непокійне, сласне.
А бідний, маленький, з запалими грудьми й висками Кестенбавмчик, зовсім захрипнувши, уже відіпхнувши стільця, — на якого чорта йому стільці! — вже не витираючи поту, вже не вважаючи на постукування олівцем Паровоза, жагуче тягнеться весь до Рінкеля. Губи його трусяться, покривлюються, в кутках негарно збилась білою піною слина, слова рвуться пошарпаними шматками, — він от-от або кинеться скрюченими руками в чисте, випещене, поважне лице Рінкеля, або вдариться головою об спинку стільця й вискливо з рясними слізьми заридає. Бо Рінкель же був його учителем. Рінкель же був його проводирем у соціалізмі, Рінкеля ж він сам увів до Інараку, за Рінкеля вій готовий був ручитися своєю бідною головою з запалими висками.
— Та я вас питаю, товариші, я нас питаю, який же може бути той соціалізм, який робитиметься отакими руками?! Та яке ж довір'я може бути в мас, коли їм стане відомо, що цей пан — член Інараку? Та як ми сміємо судити й карати других, коли ми самі такі?! Ми — банда розбійників! Чуєте ви ми - банда розбійників!
— Товаришу, я вам забороняю...
— Нічого ви мені не можете заборонити! Начхав я на ваші заборони Ми — банда! Ми — грабіжники! Ми — вбійники!
— Товаришу, я позбавляю вас слова!
— Можете! Можете навіть убити мене. Будь ласка. Нате!
Кесгенбавм із розмахом розхристує груди й випинає їх до Паровоза, але тут же раптом підскакує від раптового вибуху кашлю, обнімає свої зразу ж утягнені назад груди обома руками й одбігає до стіни. Там, припавши до неї головою, він болюче, довго, з надсади кашляє. Перехопивши паузу між при ступами кашлю, він сипить:
— Я скінчив.
І знову кашляє. Але Паровоз слова не дає нікому, і ніхто до слова не зголошується, всі сидять і дивляться в аркуші паперу перед собою або понуро малюють на них фігурки.
Кестенбавм затихає, витирається й іде до свого стільця. Сівши до столу, він схиляє голову на руку й заплющує очі. Груди ходять йому трудно й часто, з пісковим підсізистом.
— Слово має товариш Рінкель.
Товариш Рінкель виймає руку з-за борта піджака й обережно прокашлюється. Він уже не посміхається, не знизує плечима, на лиці ного сум і жаль до Кестенбавма. Соковитий, оксамитний, воркітний баритон його наче під сурдинкою. Йому дуже прикро, що він повинен одповідати товаришеві Кестенбавмові тоді, коли його здоров'я...
— Я вам не товариш, і прошу моє здоров'я лишити в спокою! Чуєте, ви?!
— Товаришу Кестенбавме, прошу не перебивати товариша Рінкеля.
Кестенбавм криво посміхається, саркастично шипить "товариш!" і знову заплющує очі.
Товаришеві Рінкелеві дуже прикро, що йому треба відповідати на всі закиди серед таких несприятливих обставин. Він постарається не хвилювати товариша Кестенбавма своєю відповіддю й якомога коротше та швидше роз'яснити непорозуміння, жертвою якого став дорогий товариш Кестенбавм.
Всі обличчя повертаються до поважної, з строгою й сумною гідністю випростуваної постаті. На лиці ні тіні усміху не час для жартів.
Отже, справа стоїть так. Більшість зібраних товаришем Кестенбавмом інформацій має деяку реальну підставу. Дійсно, він був і в "Білому Прапорі", і в цирку, і в гардеробній артистки, і навіть подарував їй (правда, не брильянтові, а простенькі) сережки. Але все це робиться з іншою метою, ніж думає товариш Кестенбавм.
Товариш Кестенбавм розплющує очі й, чекаючи, дивиться на Рінкеля.
З метою, яка повинна бути і є раз у раз у кожного члена Інараку: пройти в табір противника й вивідати в ньому слабі місця для нападу. Розуміється, психологічно товариша Кестенбавма легко зрозуміти. Розуміється, страшно собі уявити, що член Інараку може вести таке життя ради цього самого життя. Але так само страшно собі уявити, що ті смертні кари, які виконує Інарак над соціальними злочинцями, він робить для простого вбивства. І товариш Кестенбавм має цілковиту рацію: коли вбивства й експропріації Інарак робить для особистого інтересу його членів, коли експропрійовані гроші повертаються на особисті втіхи експропріаторів, для розкошів і розпусти, то Інарак є не що інше, як банда розбійників і грабіжників. Тут крик болю й одчаю дорогого товариша Кестенбавма цілком оправданий і зрозумілий.
Але, на щастя, як усім відомо, як доказали всі члени Інараку та вся його чиста й славна діяльність, мета Інараку в ніша, мета його не особисті втіхи, а щастя всього великого активу, що зветься людством. У жертву цьому колективові можна й треба принести окремі одиниці. Всякий акт, що розбиться в інтересах цієї грандіозної мети, є акт святий. І з цією метою Інарак — не банда розбійників, а героїчний авангард : борців за щастя всієї людськості. Отже, так само участь в оргії ворогів пролетаріату для своєї власної втіхи члена Інараку є розпуста й злочин. Одначе участь його там для мети Інараку є тяжкий, але необхідний обов'язок. Дарування сережок цирковій артистці ради особистих еротичних цілей є, дійсно, вчинок, гідний якого-небудь буржуа. Але цей самий вчинок із тою метою, яку ставить Інарак, є просто тактичний маневр. Моралі абсолютної нема й не може бути. Світ є комплекс відносних, мінливих цінностей. Одна й та сама річ може бути і свята, і злочинна, з якого погляду її розглядати. І цілком справедливо сказано у знаменитій передмові до нового видання статуту Інараку, що завдання Інараку помогти діалектичному процесові перетвору морального світу людства з комплексу відносностей у комплекс абсолютів.
Професор Гоферт, автор передмови до нового видання статуту, згідно й твердо хитає головою. Але Кестенбавм криво посміхається, ерудиція й красномовність цього суб'єкта показні, що й казати.
Товариш Рінкель бачить цю посмішку. Товариш Кестенбавм скептично посміхається? Так, звичайно. Вплив його законної, зрозумілої емоції на всю психіку ще лишився. В товариша Кестенбавма, як і в усіх товаришів, мабуть, є цілком природне питання: чим же він, товариш Рінкель, може доказати, що участь його в оргії та інші вчинки були тактичним актом в інтересах мети Інараку, а не простим актом розпусти й особистої насолоди? На це в нього прості докази: ця оргія дала йому в руки всі дані, яких так давно. Бюро потребує у справі банкіра Вайса. (На жаль, не знаючи, що саме сьогодні вони можуть бути потрібні, він їх не захопив із собою, але завтра ж він їх усі передасть до Бюро). А подарунок цирковій артистці й увага до неї дають тепер можливість кожного дня й без ніякого риску здійснити смертний присуд над генералом Левенфельдом. Оце його всі докази й пояснення. Більше він нічого не має сказати.
Товариш Рінкель злегка уклоняється і знову притуляється плечем до одвірка.
Але ефект останніх слів такий помітний і виразний, що товариш Рінкель вважає невеликодушним стояти, як обвинувачений, і скромно сідає за стіл, поруч із товаришем Тіле.
Вайс і Левенфельд! Дві справи, на яких страчено чотирьох товаришів, витрачено силу коштів і загублено півроку часу! Дві майже безнадійні справи!
Паровоз спиняє шепіт розмов. Хто хоче забрати слово в цій справі? Ніхто?
Слово бере Кестенбавм Він говорить сидячи. Він говорить вже без запалу, ні на кого не дивлячись. Але з понурою вперистю. Він усе ж таки вимагає суду над членом Інараку Рінкелем. Член Інараку Рінкель говорив дуже красномовно, але ніяких реальних доказів не дав. Так само він не дав відповіді на інші цілком реальні закиди йому щодо хабарів, затаєння організаційних грошей і так далі.
Тут товариш Рінкель порушує дисципліну й з докором перебиває товариша Кестенбавма а які сам товариш Кестенбавм має документи й реальні докази в такому страшному звинуваченні? Як у товариша Кестенбавма вистачає духу робити такі образливі закиди, не маючи для того ніякісіньких підстав, крім чиїхось поганих наклепів?
(Продовження на наступній сторінці)