Родіон. І не бійтесь! Не бійтесь, кажу я вам. Я-ак?! Маючи свідомість, волю, маючи цю колосальну силу, ми можем чогось боятись?! Нічого не боюсь! Не вірю! От стіл, вікна, дерева, небо! Ось та, яку я люблю. Отже, мої думки чисті, ясні, здорові. В чому ж річ? В чому? Ні, годі! Годі! Більше про це не думати. Так? Давай балакати про щось інше.
Прокопенкова. Так-так, про інше. Слухай, навіщо ти хотів сьогодні бачити Миколу Івановича?
Родіон. Миколу Івановича? (Зразу хмарніє; мовчить понуро). Хочу сказати йому, що Олімпіада хвора й що він не повинен женитися з нею.
Прокопенкова. Та-ак?! Миколі Голубцю ти хочеш це сказати? (Сміється), Ну, знаєш! Голубцеві він хоче сказати такі речі! Та хіба йому сестра твоя чи діти потрібні? Та це ж найпаскудніший з доцентів, кар'єрист і підлиза. Всі студенти кажуть. Дай ти йому спокій. Не до таких треба звертатись.
Родіон. Та невже він такий?
Прокопенкова. Препоганий суб'єкт!
Родіон (хмуро). А він прийде. Що ж я йому скажу, для чого прохав зайти?
Прокопенкова. От дурниці! Скажи, що хотів сказати одну річ, та потім рішив, що він не вартий того. Та й край.
Родіон (сміється). Так і сказати, що не вартий?
Прокопенкова. Так і скажи.
Родіон (глибоко зітхаючи). Кілю! Невже помилування? Га? Невже? У мене в цю мить такий стан, який, мабуть, буває у присуджених до смерті й помилуваних. В перший час помилування. Ще стоять в душі тіні жаху, ще все пам'ятається, але вже й спалахує щось ясне, яскраве. Знаєш, Кілю, поїдемо кудись, де багато-багато сонця. Кажуть, в Єгипті чи в Алжірі воно завсігди є. Добре? І будемо жити. Тільки дітей у нас не буде, поки все не стане ясно-ясно. Так? Так?
Прокопенкова. Так! Ми зробимо все, що в нашій силі.
Родіон. Чудово! їдемо. (Пауза). Страшенно дивний стан весь час: я ніби трісочка на хвилях. То зносить угору, на самий гребінь, і все блискає в душі, кричать від радості хочеться. То шпурляє тут же вниз, в сіру ковбаню. От і цю мить.
Уже туга. Страшенна туга! Слухай, Кілю, а чи не легкодухість це? Не підлота моя, що я згоджуюсь? Уступка ж, уступка! Це ж не те, про що я мріяв! Я ж брешу собі! Га? А це ж найстрашніше, коли брешу собі. Краще смерть, ніж брехня собі! Краще вбити себе, ніж... Кілю, я ж брешу, брешу! Га?
Прокопенкова. Родіоне! Ти що обіцяв? Годі. З тим усим покінчено. Держись на гребіню. Навіщо ж воля у тебе? Родю?
Родіон. На гребіню? (Обнімає). Спасаєш? Спасаєш мене чи сама віриш? Віриш?
Входять Голубець і Ліма.
Родіон. А, Микола Іванович!.. І Ліма?
Прокопенкова. Родіоне, не треба! Добре? (Виходить наліво, киває головою гостям).
Голубець (ввічливо). Виконую обіцяння, Родіоне Тимофійовичу. Я люблю точність. Моє поважання.
Родіон. Дякую. Сідайте. Але я... знаєте... Я, власне, прохав вас самих зайти... Та й річ, про яку я хотів говорити, вже не... Вибачайте, Миколо Івановичу, я сьогодні трохи... той...
Голубець. Я розумію, я розумію. Будь ласка.
Ліма. Чого мадемуазель Прокопенкова втекла?
Родіон (сидить, похмурившись, думає, не чує її). От що, Миколо Івановичу... Я хотів з вами побалакати на таку тему... Лімо, ти не можеш вийти на хвилинку?
Ліма. Ні.
Родіон. Чому?
Л і м а. Я можу знати все, що торкається мого будучого чоловіка.
Родіон. Звідки ти знаєш, що це твого мужа торкається?
Ліма. Чую. І маю право знати все.
Родіон. Ах, зараз же це "право". Ну, коли право, то прошу! От що, Миколо Івановичу... Ліма, вийди, я тебе прохаю!
Ліма. Ні! Але коли ти...
Родіон. Добре! Для тебе ж буде корисно. Прошу. Вам, Миколо Івановичу, відомо, що у нас погана наслідственність?
Голубець (встаючи). Ви про це? В такому разі не турбуйтесь, Родіон Тимофійович: Тимофій Наумович сьогодні все мені сказав. Я лишаюсь при свойому. Це справи нітрошки не міняє.
Ліма. Яка наслідственність? Що таке?
Голубець. Нічого, Лімо. Потім я тобі поясню. Дуже я вам дякую, Родіоне Тимсфійовичу. Це все, що ви хотіли мені сказати?
Родіон. Так, це все.
Голубець (Лімі). Бачиш, нічого небезпечного й протизаконного нема. Вона боялась одпустити мене самого, думала, що ви будете запрошувать мене в нелегальне товариство. Ну, до приємного побачення. Я поспішаю.
Родіон (посміхаючись). До побачення. Значить, вас це не турбує?
Голубець. Родіоне Тимофійовичу! У кожного своя наслідственність. Я трохи знайомий з вашим відношенням до цього питання, але находжу його... занадто, як би сказати, експансивним. Бувайте здоровенькі!
Ліма. Всього доброго, Родю. Як ся маєш?
Родіон. Бувайте. Дуже добре себе маю.
Ліма і Голубець виходять.
Родіон (швидко ходить по хаті, потім кличе). Кілю!
Прокопенкова (входячи). Ну що?
Родіон (злісно сміючись). Нічого. Сказав. Але він не боїться. Він цілком свідомо готовий засмічувати людськість своїми дітьми. Не злочинець? Ні? Спокійно і безжурно. Ради якогось десятка тисяч рублів. А сам писатиме статті й читатиме лекції про добро, правду, Спінозу, Канта, красу, справедливість. Та яка ж правда й добро можливе, коли ми, падлюки, засмічуємо життя? Ми даємо людськості дегенератів і тут же гаряче балакаємо про красу, правду, справедливість! А я? А я сам? Не такий же хіба? Ні?
Прок о.п е н к о в а (сильно, гнівно). Ні! Ти хочеш бути іншим, а ці не хочуть! Годі!.. Ти сам раз у раз казав, що в цьому вся різниця. Годі, годі! Я не хочу більше. Ти дав слово. Не думай і не говори про це. Я сказала Каті, щоб вона нікого не пускала. Я хочу побути з тобою без цих візитів. Добре? Ходім, сядемо... Ходім. Сядемо, поговоримо. Отак... Ну, посміхнись, і годі. Дивись, сонце яке! А в Єгипті? Га? Подумай: беремо паспорти, їдемо по чужих краях, городах. Щодня разом і серед усього світу. І ти мій, мій без кінця! Ввесь мій! (Обіймає, цілує). Мій!
Родіон. Кілю! Кілю! Що ти робиш зі мною? Що ти робиш зі мною?
Прокопенкова. Люблю тебе! Чуєш? От і роблю. Люблю, люблю! І нікому не віддам! Нікому, нічому, ніколи, нізащо!
Родіон раптом обнімає її й бурно, жагуче цілує. Потім спускається перед нею на підлогу й жадно цілує ноги, сукню, коліна, руки, хустинку.
Прокопенкова (заплющивши очі). Так... Так... Так... Так...
Родіон. Моя?.. Моя?..
Прокопенкова. Твоя! Вся, вся твоя! Нікуди не піду! Ні на хвилину! Чуєш? Чуєш? От, зараз посилаю Катю за своїми речами. Хай все кладе в купу, запхне в скриню й везе сюди. Я ні на мент не піду звідси. І зараз же, зараз, негайно! Де в тебе чорнило? Записку хазяйці! (Біжить до столу).
Родіон. Потім, Кілю, потім! Іди до мене!
Прокопенкова. Ні! Я хочу бути тут уся! Щоб ніде ні частинки мене не було! Тільки з тобою! Іди сюди.
Родіон підходить.
Прокопенкова (пише й говорить). "Прошу подателю цеї записки видати мої речі. К. Прокопенко". Та й усе. Здивується, але більше писати зараз не можу. Нехай!.. Тепер до Каті! Хай негайно іде. Негайно! (Вибігає наліво).
Р о д і о н (з посмішкою ходить. Зупиняється, думає. Лице здригається мукою, одчаєм. З жахом виривається). Ма-а-мо! (Злякано стихає, озирається й ніби щось одгортає од голови руками. Потроху затихає, сідає й сидить задубіло. Помалу підводить голову і вмить зо всеї сили 6ує себе рукою по лиці). Падлюка!! Падлюка! (Схоплюється, напівбожевільно, скажено).Ні!.. Ні-ні! (Хапливо, щохвилини озираючись на двері, одмикає шухляду столу, виймає каламарчик, одкубрює його, не перестаючи бурмотіти "ні-ні-ні-ні").
Входить Прокопенкова. Родіон озирається.
Прокопенкова (побачивши його лице, кричить). Родю!! (Кидається до нього).
Родіон схоплюється на ноги, кричить "Ні!!" і випиває. Робить не то здивовано, не то з жахом "А?!" і падає на підлогу.
Прокопенкова. Родю! (Сіпає його, термосить). Ан-ти-и-пович! Антипович!
Антипович вбігає з запискою в руці... Спочатку з жахом скрикує: "Ой", потім довго кричить: "О-ой" і кидається до Родіона. Прокопенкова безсило опускається на підлогу біля Родіона й ридає.
Завіса