Але инчим Українцям, яким дорога честь усього національно— визвольного руху, не можна нею так нерозсудно, небезпечно прикривати вчинки окремих осіб. Вчинки й честь отамана С. Петлюри не є вчинки й честь української нації. Де повинні ясно, твердо заявити всі політичні течії, що не солідарізуються з групою "петлюрівців". І з свого боку повинну організувати оборону чести української революції, державности, дійсно всього українського народу.
Головна річ не у французькому суді. Французький суд рішатиме справу Шварцбарта. Він повинен сказати, чи має право окрема людина, на підставі своїх міркуваннів, вбивати инчих людей з того чи инчого приводу. І те чи инче вирішення суду зовсім ще не значитиме абсолютної істини.
Головна річ у тому, щоб у цьому процесі не було заплямовано нашими воргами чести нашої соціальної та історично-національної боротьби, ні ідеї української самостійної державности, як прагнення цілковитої всебічної національної волі. А також, щоб цей процес і вся подія не відбилися зле на українсько-жидівських відносинах. Це є головне.
Руським ворогам нашим і жидівським націоналістам хочеться надати цьому актові вбийства яко мога ширше значіння. Коли їм удасться переконати суд, що погроми відбувалися в загальнонаціональному масштабі, то цим вони не тільки досягнуть оправдання Шварцбарта, але й зроблять його "героем і местником". А такий масштаб залежить од того, як саме буде представлена постать убитого С. Петлюри. Коли це голова українського анти— большевицького, військового уряду, аналогичного з руськими анти— большевицькими урядами генералів Колчака чи Денікіна, то це одна річ і загально-національний масштаб тут ні до чого. Коли ж удасться представити отамана С. Петлюру, як представника всього українського народу, як голову всіх революційних народніх і вибраних урядів України, як представляють "петлюрівці" і жидівські націоналісти, то це річ друга. І консеквенції з неї ясні.
Руським нашим ворогам клопоту про нашу честь і про українсько-жидівські взаємовідносини немае. Навпаки, вони зацікавлені й у заплямуванні нашої чести і в загостренні відносин з жидівством.
У жидівських націоналістів инчий вихідний штандпункт. Вони стараються використувати злочин Шварцбарта для підсилення своїх партійних позіцій. Рятунок, на думку буржуазних націоналістичних сіоністських груп, для жидівства у заснованні своєї власної держави, поки що в Палестині. Отже всякий конфлікт жидівства з инчими націями треба використовувати для пропаганди сіонізму, треба роздмухувати ці конфлікти, загостряти їх, викликати в жидів гостре бажання тікати з ворожих країн у Палестину.
І розуміється, при такому вирішенні жидівського питання цим людям нема чого з обережностю і пошаною ставитись до історії, до тих чи инчих цінностів та інтересів того народу, на теріторії якого трапилась якась кривда жидівству. Навпаки, кажу, треба роз'ятрювати почуття від неї, треба все в того народа зробити в очах своїх одноплеменників негарним, негативним і шкідливим для жидівства.
Звідси походить та просто-божевільна позіція жидівських націоналістів у даному випадкові, яку самою кривдою, яка б вона ні була, не можна пояснити. Явно провокаційна, безмірно шкідлива супроти свого ж власного народу! Кидаючи обвинувачення всьому українському народові, всьому українському визвольному рухові в антисемітизмі, виправдуючи й вихваляючи злочинця й убийника Шварцбарта, вони цим роблять істинно злочинне антижидівське діло. Вони цим не тільки не втишують конфлікт, а загострюють його, переносять в ширшу площу, вони роздмухують ті іскри, що викреслюють об'єктивні історично — соціяльні обставини в загрозливий вогонь. Цим вони виступають самі як агітатори в майбутніх ексцесах і, треба сказати, роблять більшу шкоду, ніж саме злочинство Шварцбарта.
Але, з другого боку, треба тут же виразно зазначити, що не вся жидівська преса, не всі жидівські політичні течії займають такі позіції, як те шкідливо запевняють деякі українські націоналісти. І серед жидівства, навіть у цей мент, є течії, що розуміють і шанують визвольну боротьбу українського народу і не змішують учинків окремих людей чи груп з учинками всього народу, що не виправдують убийства Шварцбарта і не вважають його ні за героя, ні за местника.
***
Людям, що мають намір вернутися на Вкраїну, треба собі скласти ясну думку про цю подію. Там, на Україні, особливо не треба допускати роздмухування іскр дикої національно-расової ворожнечи. Треба раз на все зрозуміти й засвоїти, що не жидівство в цілому, не взагалі Жид, а Жид-торговець, Жид-промисловець, Жид-посередник в нашій історії виступав, як експлуататор. Не національно-расовий момент грав і грає ролю, а економично-соціяльний, класовий. Але експлуататорські риси властиві всякій пануючій клясі всякої нації. І для оборони й захисту від соціяльно-економичного визиску не тільки чужинної, але й своєї буржуазії існують певні, вироблені віками класової боротьби способи й методи. І Жид-робітник є такий же товариш Українцеві— робітникові супроти Жида-капіталіста, як Українець-робітник товариш Жидові-робітникові супроти Українця-капіталіста.
Що ж до національного моменту, та зокрема до нарікань, що жидівство йшло разураз з нашими національними гнобителями, що разураз підтримувало їхню культуру і їхній національний гніт, то це вже історична доля жидівської нації в інтересах своєї боротьби за існування приймати культуру і національність тої пануючої нації, де її доля кидає. Пануючою нацією в нашому краї за всю нашу історію з невеличкими перервами була не-українська нація. В цьому наша історична трагедія і в цьому причина таких позіцій жидівства в історії нашій.
Але, як я вже казав у своїй статті "Небезпечні настрої", вже останніми часами, навіть до революції, коли ми самі політично, організовано усвідомили собі наше національно-державне становище, коли повели боротьбу за свою національну волю, певні елементи жидівства взяли активну участь у наших рядах. Розуміється, це не були елементи з великої жидівської буржуазії, а переважно з жидівського пролетаріяту, що розуміли й відчували всякий гніт і всяку неволю. Повторяю, коли наші теперішні Українці, що тільки підчас революції поробилися "патріотами" і, може, громили Жидів за байдужість до нашої національно-визвольної боротьби, а до революції були в рядах "общеросів"-україножерів, то жидівські робітники вже тоді сиділи по тюрмах за українську справу.
Але не треба бути пророком, щоб з непохитною певностю сказати: як тільки ми станемо в нашому краї пануючою нацією, як тільки зміцниться й усталиться українське національне визволення і українська державність стане твердою нормою, жидівство в цілому на Україні буде таким же гарячим патріотом і робітником у нашій культурі, як воно є по тих країнах, що забезпечують йому існування.
І щоб швидче та повніще це сталося, щоб жидівство охотніше й активніше брало участь у творенні цінностів, матерьяльних і духовних, нашого краю, треба, щоб цей край був для його, дійсно, його батьківщиною, рідним, своїм краєм, а не "пересильним тюремним пунктом".
***
Вертаючись на Україну, повторяю, поворотці повинні й у цьому питанні виробити правильні погляди і відповідну тактику. А ці погляди і тактика залежать од тої мети, яка собі ставиться, й підпорядковуються їй.
Мета ж повинна бути все та сама, одна, єдина, незмінна: цілковите соціяльне й національне визволення нашої нації, творення соборної самостійної й незалежної держави працюючого робітниче-селянського народу нашого. А цим самим служения визволенню всього працюючого, поневоленого, експлуатованого людства всіх народів і нашій землі, творенню загально-людських невміручих цінностів.
Це — найвища, найкраща мета людини.