«Поворот на Україну» Володимир Винниченко

Читати онлайн брошуру Володимира Винниченка «Поворот на Україну»

A- A+ A A1 A2 A3

Буває ж не тільки неудачна, але й комічна мінливість у тактиці. Ми маємо чудесний зразок її. Була собі на Україні група української дрібно-буржуазної інтелігенції, що звалася "Українською Демократичною партією". Вона ставилася негативно до всякого соціялізму та до революційної підпольної роботи єдиної тоді соціалістичної, партії — "Української соціяль-демократичної робітничої партії". Вибухнула революція і висунула ідею соціялізму в широких массах, як загальну формулу соціального, політичного, національного і всякого инчого визволення. Щоб краще досягти своєї мети (установлення української буржуазно-демократичної національної держави), щоб мати вплив серед широких мас, ця група міняє назву своєї партії й перефарбовується в "партію соціялістів-федералістів". Це була наївна мінливість і ніхто тоді соціалізмові тих людей не повірив. Тепер, коли більшість цієї групи опинилася за кордоном і назва "соціалістів— федералістів" для впливу на маси їй уже не потрібна, і тим часом слово "соціалісти", як їй здається, лякає європейські буржуазні "чинники", то вона змінила її знову на "Радикально-Демократичну Партію". Але й це наївно, бо й "чинники" в їхній соціалізм не вірять і ні трішки його не боїться.

Можливо, іцо я несправедливий до сеї групи й неправильно поясняю цю мінливість з назвою. Можливо, що це мінливість не в тактиці, а в принципах. Але тоді вже ми маємо приклад мінливости в метах, і ця мінливість (що частіше трапляється з одиницями, а не цілими групами) є вже инчого характеру, не стільки смішна, як гідна осуду й зневаги з погляду і буржуазних і соціалістичних елементів.

Так от, коли мої противники висувають проти мене закид у мінливости, то людям, що цікавляться знанням питання в суті, треба запитати їх, якого роду моя мінливість: в принципах і метах, чи в тактиці.

Я ж уважаю за корисне для справи дати таке пояснення:

З першого мого арешту в 1902 році, з перших моїх кроків у напрямі соціялізму, через усі тюрми, еміграцію, революції, підпольну роботу, через усі спокуси й деморалізацію влади, постів і посад аж до сьогоднішнього дня, в усіх моїх публіцистичних і літературно-мистецьких працях, в усій своїй діяльности, в способі думання і світорозуміння я ні на йоту не змінив того напряму, на який став двадцять чотирі роки тому. І двадцять чотирі роки життя в ріжних сітуаціях, в ріжноманітній обстановці, двадцять чотирі роки постійного свідомого й несвідомого аналізу, зрівнювання, оцінки не висунули мені инчого, кращого розуміння соціального устрою людей, як соціалістичний. і кращої, почеснішої, може, трудніщої, але багатшої на особисті вищі радощі цілі, ак усякими способами й методами працювати для соціалізму й боротися за його, а не знайшов. І тому, розуміеться, ніколи не мав ні на хвилину потреби мінати цю ціль мого життя.

І коли мої противники не цілковито дурні люди, то вони, звичайно, не маючи ні одного доказу, не посміють закидати мені цю мінливість.

Таким чином мова може бути тільки про мінливість у тактиці, в способах, в методах досагнення незмінної мети.

Але тут а скажу: так, така мінливість і була, і є, і буде, поки матиму активність в досяганні, поки матиму енергію, сили, рухливість. І що більша, дальша, вища мета, то трудніщі перешкоди на шляху до неї, то більша повинна бути гнучкість, гостріший аналіз і тверезість у виборах засобів. І що більше активности в боротьбі з труднощами, що дужча впертість і настійність з ними, то більше повинно, мусить бути неудач, чи помилок. І тому а, визнаючи свою мінливість у тактиці, визнаючи свої неудачі й помилки, зарані кажу: буду й надалі мінити способи й засоби досягання мети, буду мати неудачі й робити помилки. Але, стараючись сам учитися зо своїх неудач і помилок, а з чистим сумлінням можу порадити моїм молодим товаришам— соціалістам, що звертаються до мене з запитаннями: помилайтєся якомога більше, міняйте, відповідно до тої чи инчої сітуації, свої методи й способи досягнення єдиної незмінної мети, бо ваші помилки й неудачи будуть насамперед свідчити про вашу діяльність, активність, рух, шукання щастя, а в цьому головний зміст життя. Не будьте подібними до тих людей, що бачать найкращу якість політика в незмінности та постійности тактичних позіцій. Вони подібні до людини, що пробиваючи собі шлях через ліс сокирою і вийшовши до річки, так само як у лісі вимахує нею й рубає воду. А людей, що хочуть пройти через річку инчим способом, вони з комічним патосом обвинувачують в мінливості.

І соціалізм, і національне відродження трудні, складні цілі, а надто об'єднання цих двох цілів. Треба мати велику витревалість, міцність, холоднокровність, щоб не схибнути з одного або з другого напряму. Для соціялістів инчих, так званих державних, націй цієї зайвої трудности немає. І тому в нас Українців так багато прикладів, як соціялісти, не маючи витревалости, схибають або з одного шляху, або з другого, або відкидають національне відродження, щоб не завважало прямувати до соціялізму, або відкидають шлях до соціялізму, щоб не заважав іти до національного відродження. І ті й другі, одначе, помиляються, бо є один шлях і до соціялізму і до національного відродження, тільки його трудніше шукати і він здається важчим, будучи, в дійсности, і коротчим і легчим. Всі неудачі й помилки компартії, а так само неудачі й помилки українських соціялістичних партій можуть служити яскравою ілюстрацією до цього тверження. Коли б, з одного боку, компартія в початках революції в національному питанню стала на той штанпункт, на який вона починає ніби ставати тепер, а соціялістичні українські групи щиро, активно стали на грунт тих метод, що були проголошені Трудовим Конгресом, коли б прийшли до того порозуміння, якого хотіли деякі українські і московські елементи, то багато зайвих труднощів було б обминено і той об'єднанний шлях знайшовся б швидче та легче.

Але шлях до соціялізму не є справа двох-трьох років. Ніколи не пізно звернути з помилкового напряму й шукати вірнішого. Компартія, показавши себе за революцію вмілим, гнучким, мінливим стратегом, немов би починає бачити свою помилку й звертати на справжній шлях. Бо шість років дії об'єктивних причин остільки змінили сітуацію на Україні, що бути байдужим до цього факту й мати ту саму тактику, що була шість літ тому назад, явно нерозумна дія.

Одначе, на жаль переважна більшість українських соціялістів за кордоном, стоячи вже в новій сітуації, вже перед річкою, все вимахують, як у лісі, своєю сокирою. Або навіть, краще сказати, застромивши цю сокиру в болото, як прапор, лягають коло неї й лежать без руху, без активности, навіть без бажання орієнтуватись в новій сітуації, навіть зо смішною гордостю засуджуючи всякі спроби в цьому напрямі. Було б циничним глумом з мого боку, коли б я порадив моїм запитувачам брати приклад з оцих "діячів" для соціялізму. І тому я ражу насамперед уважно, з найбільшою об'єктивностю, відсунувши на бік усі емоції викликані колишніми подіями, а надто особисті інтереси чи амбіції, вивчати сучасну сітуацію на Україні. Вивчення дасть змогу зорієнтуватися в своєму власному становищі й відношенні до радвлади й до тих процесів, що там одбуваються. Всяка ж зміна в об'єктивній сітуації вимагає перегляду своїх позіцій.

***

Після цієї передмови, на жаль необхідної серед наших сумних умов, перейду до самої відповіді на запитання.

З них головніщі такі: як я дивлюся на сучасне становище в СРСР; до чого йде економично-господарчий розвиток Союза, до соціялізму чи капіталізму; як стоїть національне питання на Україні; що таке українізація; окупаційна сучасна влада чи яка инча; і, нарешті, яке становище повинна заняти українська еміграція щодо повороту на Україну та до радвлади.

Відповісти категорично на перше запитання, до чого йде господарство СРСР, до соціялізму чи капіталізму, мені здається можуть тільки такі люди, для яких об'єктивна істина не грає кермівничої ролі в їхніх тверженях. А надто важко судити людям, що позбавлені можливости стояти близько до сучасного господарчого процесу в СРСР і мусять знайомитися з ним тільки на підставі інформацій преси.

Але зате з категоричною певностю можна сказати таке: в СРСР у даний момент одбувається завзята боротьба двох сістем господарства: капіталістичного і соціялістичного. Не буду повторювати того, що відомо всякому, хто цікавиться цим питанням. Досить зазначити той вибух діскусії, що виник на ХІУ з'їзді компартії. І вороги радвлади та й самі деякі комуністи часом поясняють цю діскусію сутичкою особистих інтересів проводирів партії. Мені здається, що це поверхове й необ'єктивне пояснення. Діскусія викликана глибшими причинами, що коріняться в надрах радянської економики. Діскусія вигнала на поверхню, як чиряк, внутрішню хворобу. І зовсім не досить наліпити на чиряк пластирь репресій та прикрити його ватою резолюцій, щоб сама хвороба зникла. Сам уже факт виникнення в рядах партії сумніву, — соціалізм чи капіталізм — є найвиразніший показник існування між цими двома сістемами боротьби.

І от тут виникає инче питання: на який бік стати своєю свідомостю, волею й активностю?

(Продовження на наступній сторінці)