— Про третє слово "Соціялістичних" нема чого говорити. Весь світ починає вже виразно бачити, що ніякісінького соціалізму там немає, що там панує такий жорстокий, деспотичний капіталізм, якого на планеті ніколи не було, немає й бути не може. Це слово є все та сама сміливість над міру! І, нарешті, четверте слово "Республік". Так само ніякої республіки там немає. Це лад деспотизму, це — оліґархія...
— Ну, Мері, — перебила Мабель з обуренням, — це ви повторюєте банальності всіх реакціонерів! Це неінтересно.
— В такому разі дозвольте мені спитати вас, місіс Мабель, що таке реакція. Комуністи та всякого роду комунізани всяку критику їх зараз же називають реакцією. З цим треба покінчити. Будь ласка, скажіть, що таке по-вашому політична реакція?
Мабель знизала плечима.
— Наївне запитання. Всі прекрасно знають, що це таке.
— Цілком правильно. Але, на жаль, на політичній мові ще не установлено точного визначення цієї теми. Брат про це пише так: "Реакцією треба назвати той політичний лад, у якому для більшости населення, себто для трудящих, нема ніяких засобів захищати свої права та інтереси, нема ні свободи слова, ні свободи організацій, ні свободи страйків, ні свободи праці, ні свободи виборів? Таким режимом були фашизм і нацизм. Але й вони не можуть дорівнюватись у реакційності до режиму сталінізму. Безконтрольність, безвідповідальність влади, страшна, нечувана, навіть за фашизму, експлуатація трудящих, каторжна праця їх, убивства масами своїх підданих, організація голоду в цілих країнах, наприклад, на Україні, для придушення опозиції населення колективізації — все це дає право назвати весь лад у тому так званому Союзі найстрашнішою, найчорнішою реакцією, яка коли-небудь існувала на світі. І треба мати дійсно ленінсько-сталінську безмежну сміливість, щоб, будучи такими чорними реакціонерами, називати всіх, хто не є московський комуніст, реакціонерами".
Петро не надушував на ногу Мабель, не підводив голови — він, затиснувши уста, наче люто тримав у них нитку, записував безустанку. А Мері взяла новий аркушик.
— І от що пише, Мабель, брат про тих, які в Европі чи в Америці звуть себе комуністами, комунізанами, друзями Совєтського Союзу та всякими іншими подібними назвами: "Не можна дивуватися з тих сотень тисяч чи мільйонів малоосвічених, темних, вимучених тяготами життя робітників, які записуються в комуністичні партії. Вони так пройняті "гарячкою нетерпіння" визволиться з-під панування капіталізму, від соціяльного і політичного визиску, що сліпо, без-критично вірять своїм агітаторам і вождям, які запевняють їх, що там, в СССР, уже настало це звільнення, що воно може бути й тут, коли пролетаріат буде слухатись Москви і своїх комуністів. І не можна дивуватися, що ці маси з ненавистю ставляться до тих, хто захитує їхню віру в цю казку, хто розбиває їхню ілюзію. Але можна дивуватися з тих немовби освічених людей, які теж вірять (чи вдають, що вірять) у цю казку. Чому це так? Пояснення і тут те саме: більшість із них або загіпнотизовані, або неуки, або сноби, або теж підкуплені совєтськими аґентами...
— Ну, Мері, ви собі вже занадто дозволяєте! — обурено скрикнула Мабель. — Я — підкуплена?!
— Ні, місіс Стовер, ви не підкуплені, а ви, вибачте мені, снобка. Ви хочете бути передовою, "лівою", як те хочуть тисячі чесних, хороших, але мало поінформованих людей в Европі й Америці серед журналістів, учених, політиків, навіть малярів. Ви хочете належати до революційної еліти людства. Але брат мій ось що пише про цих людей: "Ви погані революціонери й творці нового життя, коли ви заплющуєте очі на те, що діється за Залізною Заслоною. Ви виправдуєте все, що діється Москвою, тим, що це діється, за її словами, в ім'я добра людства: насильство — в ім'я майбутньої свободи; каторгу праці — в ім'я майбутньої вільної творчости; ненависть до всього світу — в ім'я майбутньої взаємної любови; страждання мільйонів, криваві жертви — для майбутнього раювання. І ви не смієте поставити собі такого питання: хто дав право невеличкій купці людей (а то часто тільки одній людині) вирішувати питання життя і смерти мільярдів людей, які населяють Землю?
Коли ви люди чесні, ви повинні визнати, що в усіх країнах є люди, які теж хочуть добра своїм народам і всьому людству. Через що ж ви гадаєте, що тільки в тієї купки людей із Кремля це хотіння щире, або — тільки її способи здійснення добра людства єдино-правильні? Якими фактами? Чим вони це доказали? Ось вони: тридцять років Москва дає своїм народам такі жахні страждання, які ніяким майбутнім добробутом інших народів і всього людства не можуть бути виправдані. І вони хочуть дати такий самий режим іншим народам, такий самий "соціялізм", як у себе, і так само буде виправдовувати страждання їх майбутнім щастям людства? І от цього ви хочете для своєї батьківщини? Але в тому страхітті, яке принесла Москва нашій країні, чи хоч ви матимете якесь визнання від московського комунізму за вашу допомогу? Ні! Ви матимете його тільки тоді, коли будете покірними, абсолютно слухняними автоматами, коли ніякої своєї думки, ніякої критики, ніякого сумніву не то що виявляти, а в глибині душі мати не будете, коли будете плазувати і всяку свою індивідуальність класти під ноги вашим панам. Коли ж ні, то за всяке вільне слово, за всяку критику ви будете покарані або знищені".
Мері підвела очі на Мабель і від себе спитала:
— Ви теж цього хочете, Мабель?
— Ні, я цього не хочу. Але коли совєтський народ це терпить, не бунтується, не скидає свій уряд, значить, йому цей режим підходить, відповідає його історичним традиціям.
— О, Мабель, ви повторюєте все те, що кажуть егоїсти або неуки Заходу. Ви прекрасно знаєте, що ніякі вияви організованого протесту в суперполіційному режимові, де на трьох громадян один мусить бути таємним агентом поліції й безмилосердним донощиком, неможливі, — і ви робите такий закид його жертвам! Сором вам! Мій брат, який прожив у цій країні двадцять років, каже всім захисникам цього режиму:
"Коли там, в СССР, є отой уже збудований соціялізм, як це кажуть усі комуністи й комунізани, коли там є щастя народів, то чому уряд Кремля не звалить оту Заслону, не розчинить широко двері СССР і не крикне на ввесь світ: "Ідіть, усі брехуни, наклепники, реакціонери, ідіть, усі маловіри, дивіться, спостерігайте, навчайтесь, як треба будувати соціялізм, як треба творити нове, щасливе життя. От воно в усіх деталях, ідіть куди хочете, говоріть з ким бажаєте, критикуйте, сперечайтесь. Боїтеся шпіонів, капіталістичних держав? А чому капіталісти не бояться ніяких шпіонів, чому не забороняють ходити по їхніх країнах без ніяких гідів, дозорців? Боїться Кремль пропаґанди чужинців, агентів капіталізму, пропаганди ворогів соціялізму та комунізму серед населення СССР? Але коли те населення вже має соціялізм і щастя, то яка ж пропаганда може його переконати, що треба боротися проти свого щастя? Які агітатори візьмуться за це божевільне завдання? Та саме заселення без ніякої поліції совєтського уряду просто засміяло б таких дурнів або відвело б їх у лікарню для психічнохворих. Чого ж уряд СССР ніколи такого простого й найкращого доказу не дає! Чому на ділі не показує того, про що так багато нам каже на словах? "
— Правильно! — голосно сказав містер Стовер. — Я твердо готовий сказати: абсолютно правильно!
А Мері, глянувши на Стовера, вела далі:
— "Отже, чи не є це для всякої чесної людини доказ того, що кремлівські люди бояться показувати чужинцям те, що у них за Залізною Заслоною, не через те, що бояться економічного чи військового шпіонажу, а що бояться вияву перед ними правди, отієї страшної правди, отієї чорної реакції, яка там царює. Отже, ще і ще раз — ви бідні простяки, комуністи й комунізани Заходу, ви — не передові люди, не ліві, не захисники революції, а праві, а захисники найстрашнішої реакції. І то не тільки реакції там, по той бік Залізної
Заслони, а й по всьому світі. Людство, довідуючись про правду там, у країні немовби соціялізму, жахаючись того страхіття, яке провадиться там божевільними чи злочинними диктаторами, почне відсахуватись від самих тих слів, якими ці люди прикривають свої дії: від демократії, прогресу, соціялізму. А надто від соціялізму. В американців уже, наприклад, слово "соціялізм" викликає недовір'я, страх. А у людей "підсовєтських" ці слова будуть у цілих поколінь викликати огиду й ^ках. Коли б якимсь чудом населенню СССР було дано право виїхати з СССР і забезпечено було їм працю в інших країнах, то, не боячись перебільшення, можна сказати, що вісімдесят відсотків робітників і селян кинулись би з нього тікати. В СССР лишився б Кремль зо своїми жандармами". Правду каже мій брат, містер Віше, чи ні? Скажіть чесно й сміливо.
Але Мабель знову не дала йому відповісти.
— Справді, Мері, ви не маєте почуття тактовности. Я не поділяю поглядів містера Віша, який є вашим однодумцем, але я краще за вас розумію, чи можна йому ставити такі запитання.
Тут знову втрутився містер Стовер:
— Читайте, далі, міс Сміт. Петро мовчить. Значить, заперечення немає. Далі.
Мері кинула оком у Петра, який не підводив голови, і почала читати:
(Продовження на наступній сторінці)