— Мер-р-зотники! — кинув Тріпон.
— Але я думаю, вагу мають думки, питання, а не ймення. На них нам треба відповісти. І я сподівався почути тут не лайки і не мітингові промови, а серйозні вказівки, що і як я маю відповідати тим, хто звертаються до мене.
Кольє посміхнувся.
— Відповідь тобі до певної міри, хоч і гарячим, повним чуттям тоном дав уже Тріпон. Я хочу без гарячности дати теж відповідь. Вона міститься, Ленуаре, в нашій програмі, в працях Леніна і Сталіна, в наших керівних статтях, постановах з'їздів нашої партії та Комінформу. Для всякого щирого дисциплінованого комуніста, який свідомо, чесно приймав це і вступав у нашу організацію, цього досить. Ти кажеш, що в деяких історичних обставинах треба переглядати деякі стратегічні засоби. Добре. Розгляньмо тут злегка деякі. Найбільше, видно, цікавлять тих, хто тікають, питання моралі, зокрема правди, брехні, погодження слова з ділом і таке інше. Ми, мовляв, проголошуємо одне, а робимо друге. І наводиш приклади з релігією, свободою слова і такого іншого. Я тут у дружній розмові, яку ніхто з нас, я сподіваюся, не винесе на суд чужих нам елементів, скажу тобі, Ленуаре, кілька од-вертих слів. Ми, комуністи всього світу, є одна армія — армія визволення працюючих. Ми в постійній, безперервній класовій війні з армією капіталу. На війні вживаються всякі способи і засоби боротьби, від одвертої зброї до камуфляжу, до брехні, обдуру, лицемірства, шпіонажу, провокації. Отже, ми вживаємо цих засобів. Це необхідне і нормальне. Маси, наприклад, ще настільки пройняті релігійним опіумом, що вірять своїм церковникам, своєму Богові. Добре, візьмемо і церковників, і Бога собі на службу, хай захищають нас, а не ворогів. Демократія? Маси вірять у ці балаболки? Прекрасно, ми їм заграємо на цих балаболках. Ми — теж демократи. У нас демократія, та не абияка, а народна. В СССР, як відомо всьому світові, найдемократичніша в світі конституція. Будь ласка. Жорстокість? Наш великий учитель Ленін сказав: "Усякий комуніст повинен бути добрим чекістом", себто безмилосердним, жорстоким катом ворогів соціялізму, вміти їх карати, мучити, розстрілювати власними руками. І він же сказав, що брехня, наклеп, обдур, усі засоби, які вважаються лицемірною буржуазною мораллю за негарні, є гарні, коли вони вживаються для справи. Для справи соціялізму, Ленуаре! Жак глибоко зітхнув.
— Так, Кольє, для справи, але трудність у тому, що іноді майже неможливо розрізнити, коли ці засоби вживаються для справи, а коли для себе, для своєї особистої користи. Я відповідав товаришам те саме, що ви, але вони запитують: а чи потрібна для справи соціялізму й така страшна соціяльна нерівність, як в СССР? Чи потрібно для справи, щоб одні жили в прекрасних віллах, розкішно годувались, а інші гноїлись у землянках і годувалися гірше за собак? Чи потрібно, щоб інтереси Польщі, Югославії, Чехії, Франції, всіх країн світу приносились у жертву інтересам Росії, щоб...
— Це огидна, мерзенна брехня!!! — люто закричав Тріпон.
Жак спокійно обернувся до нього.
— А як не брехня? А як це дійсно так, тоді як це пояснити? Ми кажемо: "брехня", а вороги наші кажуть, що брехня у нас. Як перевірити, коли в СССР свободи слова і критики уряду нема і не може бути. Отже, кажуть товариші, ми, комуністи всіх країн, не знаємо, кому ми служимо: колективній справі чи особистим інтересам чиїмсь чи російського імперіалізму. От у чому наш трагізм.
— Значить, ти стоїш за свободу слова в СССР? — чудно вдивляючись у Жака, рівним тоном спитав Кольє.
Жак знизав плечима.
— Я тобі вже сказав, Кольє, що не в мені тут річ. Я переказую міркування і запитання товаришів!
Вони кажуть, що принцип моралі, що "мета виправдує засоби", не завсіди може бути прикладений, що іноді така мораль буває бумерангом: кидаєш у ворога, а попадаєш у себе, що треба контролю, перевірки.
— А для цього, мовляв, потрібна свобода слова і критики в СССР? Так я тобі скажу, Л єну аре, що коли є такі товариші, які домагаються цього, то це або дурні, або сховані вороги соціалізму. Ти уявляєш собі, що вийшло б, коли б наші товариші в СССР раптом послухались наших ворогів і дали цю свободу? Вона б за кілька місяців, як сірчаний квас, роз'їла б усю зброю і силу СССР, а значить, силу комунізму по всьому світі. Влада старих звичок, інстинктів така ще велика в совєтських часах, що вони захитались би й зрадили нас. І справа визволення трудящих на всьому світі від такої дурнички, як свобода слова, була б навіки похована. І тому то наші вороги так старанно й б'ють якраз по цьому пункту нашого фронту. Хто з комуністів цього не розуміє і проймається питаннями моралі, а не боротьби, не гідний бути в рядах нашої армії, той хай іде собі.
— Ногою в зад їм! — бовкнув Дік, длубаючись у люльці.
Жак стиснув губи, потім одверто глянув на Кольє і спитав:
— Значить, я можу сказати моїм... тим, хто мені доручив цю місію, що їхнє бажання, щоб Політбюро нашої партії зробило пропозицію Москві про роззброєння і федерацію, не буде виконане?
— Ні, Ленуаре, не буде. Це наївна, позбавлена чуття реальности пропозиція. Москва буде тільки здивована і обурена нею. Ми не хочемо викликати зайві, непотрібні непорозуміння між нами і нашим головним штабом.
— Що ж, я так перекажу їм, — роздумливо сказав Жак. — Ну, значить, я виконав доручення. Я прошу вибачення за турботу, але...
— О, це нічого, — заспокійливо сказав Кольє. — Але дозволь мені спитати тебе: ти не чув, що у соціялістів недавно це саме питання здіймав Жан Рульо?
І маленькі очі над качиним носом гостро-допитливо вп'ялись у Жака. Жак не зразу відповів — "ні, голубчику, так наївно не спіймаєш".
— Так, я чув про це, — сказав він.
— Ага. Здається, Жан Рульо — твій колишній давній товариш?
— Так, ми — товариші з дитинства, з одного села.
— Ну, ви ж тепер не бачитесь між собою?
Жак про себе посміхнувся: як він, цей невдалий слідчий, був би задоволений, коли б він, Жак, сховав свої побачення з Жаном (які вже, очевидно, давно відомі вухові й окові Москви).
— Ні, ми останніми днями якраз бачились. І він мені говорив про свій виступ серед своїх товаришів. Я висловив свій сумнів щодо його ідеї об'єднання наших партій. Арґументи мої були ті самі, що й твої і Тритона. Я попередив його, що самі соціалісти відкинуть його ідею, та так воно й вийшло. Ну, значить, товариші, наше засідання закінчене, і я можу йти?
І він поспішно підвівся, щоб припинити дальші запити слідчого. Кольє посміхнувся і сердечно потиснув руку Жака. А коли той, попрощавшись з усіма, вийшов із кімнати, Тріпон обурено схопив своє пальто і, засуваючи руку в рукав, вигукнув:
— Паскудний слинтяй! Філософ! Таких треба оперативним шляхом викидати з партії, вони заразять її своєю гнилизною. Мораль! Колектократія! Нове слово вигадали, мерзотники, і думають, що обдурять ним. О, у них слова погоджуються з їхніми ділами. Ти йдеш, Діку? Кольє?
— Іду, — сказав Дік і важко зсунув своє тіло з канапи. Він сидів у пальті, й одягатися йому не треба було.
— А я ще лишусь, — позіхнув Кольє. — Треба переглянути з Вашо його документи.
— Ну, бувайте!
Але коли Тріпон і Дік вийшли, Кольє зараз же стиха звернувся до Вашо:
— За Лену аром сліжку посилити. І за Жаном Рульо. І мені щодня доносити найточніше.
— Слухаю, — теж тихо відповів Вашо. — Сьогодні будемо перевіряти аґентурні донесення чи завтра, як звичайно?
— Завтра. В урядові години.
— Слухаю.
— За Ленуаром хто-небудь пішов?
— Так. Нагляд за ним весь час тепер є.
— Добре. Ти можеш іти тепер. Перевір тільки, чи дійсно за Ленуаром пішли.
— О, не може бути сумніву!
І дійсно, за Жаком Ленуаром і їхала метром, і йшла пішки до самого його будинку старенька згорблена жіночка. А коли він увійшов у вхідні двері, вона випросталась і озирнулась на обидва боки. Потім дівочим швидким кроком попрямувала назад, витираючи хусткою лице.
А Жака в передпокої зустріли Тіль і Жан Рульо. Вони обоє посилено-весело, навіть гумористично посміхались і, допомагаючи йому роздягтися, кидали в нього запитання:
— Ну що, здорово тебе одлупцювали?
— Виключать нас із партії, Жако?
— А був Кольє?
Жак, не відповідаючи, пройшов до їдальні, акуратно витер лице хусткою від вуличної вогкости, акуратно заклав її до кишені, сів за стіл, вийняв люльку й почав набивати. А Тіль і Жан пронизували його двома парами очей і тільки часом ззиралися між собою, — на тонких устах Жака не було їм у відповідь посмішки.
Закуривши, він вийняв бльокнот, але, не розкриваючи його, став розповідати. Посмішки з облич Жана й Тіль зникли. Слухаючи, Жан часто й глибоко затягувався, а Тіль із серйозною заклопотаністю мовчки підсувала Жакові то чашку з кавою, то цукерницю, то попільничку. Коли він закінчив, Рульо глянув на годинника і сказав:
— Та-ак. Цього, розуміється, ми й чекали. Іншої реакції і не могло бути.
— Але вони все ж таки могли б хоч на хвилинку подумати, що, може, в цьому є користь для всіх! Як же так, Господи?! — з непорозумінням і обуренням знизала плечима Тіль.
Жан посміхнувся.
— Можна подумати, Матільдо, що ви перший місяць у комуністичній партії. Ви ж знаєте, мабуть, краще за мене, що комуністам, а надто відповідальним, дозволяється думати тільки те, що думає Москва. А тут ще таке серйозне і нове питання.
(Продовження на наступній сторінці)