«Дочка жандарма» Володимир Винниченко

Читати онлайн п'єсу Володимира Винниченка «Дочка жандарма»

A- A+ A A1 A2 A3

Якийсь час нема нікого. Оля стогне й неспокійно рухається. Входить Качуренко з пакетами в руках, озирається. Підходить до Олі, гукає —

та не чує. Знадвору входить Офіцер.

Качуренко. А, добре, що ви прийшли. Офіцер. Ну, що? Лучче їй? Качуренко. Ні, не лучче. Офіцер. Значить, операцію таки треба? Качуренко. Треба.

Офіцер. Ага! Ну, а Корольчук як? (Хита на Олю, тихіше). Вона чує?

Качуренко. Ні, нічого не чує... Корольчук згоджується, але так, як я й казав, щоб підмінить пакет.

Офіцер. Так. Значить, і він з ними? Добре, потім порахуємось. І поїде сьогодні, зараз? Я його бачив, він там щось з робітниками говорить!

Качуренко. Радиться з ними.

Офіцер. Слухай, Качуренко, я боюсь,що він як-небудь помітить. Там той значок... Не треба було.

Качуренко. Нічого не помітить... Куди йому! Він цілком вірить... Хай тільки їде, а назад може й не вертатись. Лікар і без нього приїде.

Офіцер. Треба попсувати путь на Горохове. Сьогодні вночі неодмінно хай підуть і попсують. З Горохового можуть наїхати.

Качуренко. Ну, то пошліть.

Офіцер. Зараз піду скажу. (Дивиться в вікно). Ач, сволоч, зібрались. Нехай, нехай. Ти краще не виходь....Чуєш? Мене вони милостиво пропускають. Нічого, я їм покажу милість. Ну, я йду. Приходь сказати, як Корольчук виїжджатиме. Чуєш?

Качуренко. Слухаю. (Офіцер виходить).

Качуренко сам, підходить знов до Олі, дивиться на неї, тихо цілує й іде в другу хату.

Якийсь час нема нікого. Оля щось бурмоче, ворочається, стогне. Входять знадвору Корольчукова й Наталка.

Корольчукова (підходить до Олі, дивиться й починає тихенько плакати). Бідна моя ясочко... Покалічили нещасну...

Наталка (хмуро дивиться на Олю). Що ж це нема нікого?

Корольчукова. Покинув її... Робітники йому потрібні. Голубонько, ранена... (Схлипує).

Наталка (іде до вікна, дивиться, живо). А дивіться — робочі побігли до паровоза... Мабуть, Остап зараз поїде. Це він у Горохове!

Корольчукова (швидко підходячи). Як у Горохове? Та стражники ж стережуть паровоза... (Дивляться обидві у вікно). І офіцер з ними. Що ж то, боже мій?.. Куди ж то він зібрався?

Наталка. Мені казав Федір, що Остап хоче їхати в Горохове.

Корольчукова. У Горохове?.. То, значить, знов мене кидає? А Оля?.. Він же казав, що в губерню по лікаря поїде... Та чи єсть же в нього серце?! Що ж він собі думає! Вона ж помре!

Наталка. А як поїде в губернію, то сюди пришлють салдатів і всіх постріляють, як в Болоховім.

Корольчукова. То так їм і треба. Хай не бунтують. Ач, взяли собі моду!

Наталка. Бунтують, бо по всій Росії бунтують, свободи хотять...

Корольчукова. Якої їм ще свободи? Що, їх держать? Чого їм треба?

Наталка. Усі бунтують. А як Остап піде проти всіх, то... це негарно буде. Це — сором...

Корольчукова. Оце маєш! Що ж, значить, хай кине мене, її (шва на Олю) та їде в Горохове?

Наталка. А хіба лучче буде, як він візьме на свою душу сором?..

Корольчукова. А, одчепись ти од мене!.. Так і ти така?.. А ти ж учора що говорила?.. Не хочу я тебе слухать... І не смій кому таких слів говорить!..

Входить Корольчук.

Корольчукова (до нього). Так ти їдеш у Горохове? Ти знов? Чи ти маєш хоч крихту жалості в грудях? Га? Та зглянься хоч на бідну дівчину (кива на Олю), як на матір не вважаєш...

Корольчук (здивовано). Та звідки ви взяли, що я їду в Горохове? Що вам бог дав?

Корольчукова. Усі говорять. Всі пальцями показують на такого сина, що кидає матір.

Корольчук. Ідіть лучче, мамо, додому, мені ніколи. Я їду зараз у губернію по лікаря. Ідіть, зараз сюди прийде лікар, мені треба з Олею тут дещо...

Наталка. Так ти їдеш не в Горохове?

Корольчук (сердито). Та ні — кажу ж вам!

Наталка. Привезеш салдатів, значить?

Корбльчук (здивовано). І ти про салдатів?

Наталка. Хіба я не така ж, як усі?

Корольчук (пильно дивиться на неї). А що мені треба робити? Чого б ти хотіла? Щоб я не їхав?

Наталка. Щоб не привозив салдатів.

Корольчук (на Олю). А вона? Ти про неї думаєш?

Наталка (потуплено). Вона одна, а нас сотні. Нас постріляють.

Корольчук (посміхнувшись). Ага! Яка стала жаліслива. А вчора не така була.. Ну, так я тільки лікаря привезу... Ну, годі. Мамо, ідіть додому, я не їду в Горохове. Само начальство дає паровоза. Чого вам ще? Прощай, Наталко, мені нема часу.

Корольчукова. А коли ж ти вернешся?

Корольчук. Сьогодні ввечері. Ідіть, ідіть...

Корольчукова (обніма). Ну, боже ж тобі поможи. Спасибі, синку, що не слухаєш всяких дурисвітів. Хай бог тобі помагає. (Заглядає до Олі, сумно хитає головою й виходить, одвернувшись од Наталки).

Наталка стоїть якийсь час з потупленою головою, потім раптом гірко плаче,

закривається руками й хутко виходить. Корольчук здивовано і хмуро дивиться їм услід. Потім підходить до Олі й тоскно приглядається. Далі згадує щось, підходить до дверей другої хати і стукає. Виходить Качуренко.

Корольчук. Ну, як пакети? Є?

Качуренко. Зараз, зараз... Ось допишу одно слово. А що, вже поговорили?

Корольчук. Поговорили.

Качуренко. Ну, як? Згоджуються?

Корольчук. Згоджуються. Тільки... (Мнеться). Тільки бояться, що з губерні пришлють сюди кого-небудь. Щоб ніхто, крім мене, не їхав. А на пакет мусять подивитись представники од робітників.

Качуренко. Та добре, добре... Поїдете самі. А пакет я зараз. Дописати одно слово...

Корольчук. То пишіть швидше.

Качуренко. Одна минута... (Зникає).

Входять Гнат і Кузьма Гнат. Ну, що?

Корольчук (тихо). Зараз пакети дасть. Кузьма (заклопотано). А... той, а вони ж по формі будуть?

Гнат. Ну, розуміється. Що ж ти думаєш, він не знає форми? Слава богу, посивів на цьому... (Підходить до Олі) Ех!.. Н-ну, старий катюго! (Грозиться кулаком до дверей) Твоє щастя, що ми безсильні... Я б тобі показав

Корольчук. Він і так покараний... Дивитись на нього жалко...

Гнат. Жалко... Стерво старе…

Корольчук Тш!

Виходить Качуренкоз паперами в руках Хитає головою Кузьмі й Гнатові, подає папери Корольчукові, боязко озираючись, говорить до Гната й

Кузьми

Качуренко. Заступіть, щоб ніхто не побачив.. Ось це один. о... бачите... підпис? Тут ось написано. О ну, це формальність, а ось тут... "прошу прислати військової допомоги... Станція в руках революціонерів"... ну, і так далі... Це один... А ось другий... Підпис той самий... Бачите? Цілком той самий...

Кузьма. Чекайте. Ану, дайте я подивлюсь.

Гнат. Та ну, що там дивитись, той самий...

Кузьма. Та треба ж... Не можна так...

Качуренко. Прошу, прошу... Ось, звіряйте. Ну?

Кузьма (пильно роздивляється). Так... Той самий... А що написано в цьому?

Качуренко. Читайте... "Станція в наших руках... Трапився випадок... Прошу прислати досвідченого хірурга". Читайте самі. Нічого нема. Будьте спокійні...

Гнат. Все добре!.. Ну, чудесно. Можна їхати.

Кузьма. Ану, дайте мені ще.

Корольчук. Ах, товаришу, нема часу!..

Гнат. Кузьмо, ну тебе к чорту! Ти тільки час однімаєш... Чого тобі ще треба?

Кузьма. Та я хочу подивитись ще... Не можна ж так... Треба, щоб усе було як той... як слід. Печаті, наприклад... Як нема печаті, то й не годиться.

Качуренко (з слабою посмішкою). Це — не прокламація... Нате, дивіться... (Подає).

Кузьма. Я знаю, що не прокламація, а все ж таки... (Розглядає, придивляється).

Гнат (нетерпляче). Ну, годі... Мороку взяв з собою... Буде, кажу, часу нема... Чуєш, Кузьмо, давай, треба запечатувати.

Кузьма помалу вертає, мовчить.

Качуренко. Ну, так я цей рву. (Рве перший). А цей... ось... (показує) даю вам... Ось в конверт... (Запечатує). І от... Можна їхати... (Дає Корольчукові).

Корольчук (хова в кишеню пакет). Так... Що ж це лікаря немає?

Качуренко (тривожно). А нащо лікар? Може, що з Олею?

Всі дивляться на Олю

Корольчук. Ні, нічого.. А треба б... Я хочу поговорити з Олею...

Качуренко. Та навіщо вам? їдьте швидше.

Корольчук. Ні, не можу. Я мушу з нею поговорити. Це недовго... Зараз прийде лікар, він її приведе до пам'яті. Це п'ять-десять хвилин...

Кузьма (хмуро до Корольчука). Нам треба б ще поговорити.

Корольчук. Про віщо ще? Кузьма. Так... Про деякі справи... Гнат. А, покинь, Кузьмо, надокучив ти з своїми балачками.

Кузьма. А ти мовчи... Я маю справу, от і все... Не можна так...

Качуренко. Ну, говоріть, я вийду... Кузьма. Ми вас тоді покличемо, як можна буде. Качуренко. Добре, добре. (Виходить).

Гнат стискає плечима.

Кузьма (шепотом до Корольчука). Ану, дай сюди пакет.

Гнат (обурено). Кузьма! Ну, що це за нещастя, справді! Корольчук. Навіщо?

Кузьма. Дай, я ще подивлюсь... Там щось таке... Щось не той. Дай.

Гнат. Ну, що ти будеш з ним робить?!

Корольчук. Та він уже запечатаний, не можна розпечатувати.

Кузьма. Нічого... Дай... Я там щось бачив... Щось не те... Не можна ж так... А як вони щось написали шифром?.. Як можна так?..

Корольчук (виймає пакет). Ну, я не знаю.

Гнат. Та що ти там бачив?

Кузьма. Там якась така закарлючка єсть... Дай сюди... (Бере пакет, озирається на двері Ц розриває. Розгортає і показує). О... бачите? Що воно таке? Для чого?

Всі розглядають.

Гнат. Так собі... Просто карлючка, та й годі...

(Продовження на наступній сторінці)