«Дочка жандарма» Володимир Винниченко

Читати онлайн п'єсу Володимира Винниченка «Дочка жандарма»

A- A+ A A1 A2 A3

Просто — вікна на залізницю. На канапі лежить Оля; вона часом стогне, але не приходить до пам'яті. За канапою недалеко сидить Качуренко. Він згорбився, осів, погляд йому несмілий, змучений. Сидить він, схиливши голову на руки. Як Оля застогне, він підіймається, обережно підходить до ліжка і, не сміючи показатись, зазирає ззаду. Знов сідає й сидить. Оля стогне, він підходить, боязко дивиться на неї, потім стає на коліна коло ліжка й тихо цілує її руку.

Весь час за вікнами чути гомін юрби. Качуренко встає й підходить до вікна. І зараз же чути крики обурення і гніву — то його побачили робітники. Він одходить і знов сідає. Входять Лікар і Корольчук. Качуренко поспішно встає й мовчки дивиться на них, погляд йому той же несмілий і змучений.

Лікар. Доброго здоров'я... Що? Не приходила до пам'яті?

Качуренко. Один раз. Минут п'ять... І знов.

Лікар (до Корольчука). Що ж? Становище не зміняється. Треба подивитись. (Підходить до Олі й обережно оглядає і вислухує її. Оля весь час тихо стогне).

Качуренко не сміє підійти близько, але з надією і страхом слідкує за всіма рухами лікаря.

Корольчук і Лікар стараються не дивитися йому в очі, коли балакають з ним, і, видно, почувають себе з ним тяжко, може, навіть жаліють.

Корольчук. Ну?

Лікар. В тому самому стані. Але все-таки трошки гірше. Треба операцію. Куля засіла в легені.

Корольчук. І ви абсолютно не можете?

Лікар. Не можу, голубчику. Рад би душею. Не маю інструментів, нічого. Треба з города, з губернії везти оператора... Нічого не зробите. І боюсь, і не маю чим. Душею б рад... І треба спішить...

Корольчук. А її повезти не можна?

Лікар. О, боже борони... Не можна рухати... Інакше — ні за що не ручуся. Треба спокою абсолютного. І поспішайте, поспішайте... За годин вісім-дев'ять — ручуся, а більше...

Качуренко (хрипло). Може померти?

Лікар (силкуючись не дивитись на нього). Померти... не знаю, але комплікації всякі... І навіть... Не смію ховати од вас... навіть може бути смерть. Куля засіла в легенях... Кров просочується... Отже, може... Ну, словом, це річ дуже небезпечна. (До Корольчука). Треба їхати в губернію. Скільки годин туди їхати?

Корольчук (понуро). Як добре пустити, то за три години можна бути.

Лікар. От якраз добре: три туди, годину-дві там, три назад... Вісім-дев'ять годин... Якраз добре... Треба їхати. Ви теж страйкуєте?

Корольчук. Страйкую.

Лікар. Ну що ж... Попросіть товаришів дозволити вам поїхати в місто за лікарем. Тут нема політики... Паровоз начальство залізниці дасть. Він, здається, вже готовий стоїть, я бачив.

Корольчук. Готовий. Але начальство хоче разом зі мною послати і... жандарма...

Лікар (як і Корольчук, весь час мимохіть подивляються на Качуренка, а між собою переглядаються розуміючими поглядами). Так... А може б, на цей раз начальство згодилось пустити вас самого? (До Качуренка). Як ви думаєте, можна це?

Качуренко (хвилюючись). Не знаю... Трудно... Тут і так... арештувать хотіли. Ну, та вже для мене і що так бог покарав... Але я так кажу Остапу Гавриловичу — хай згоджується... Хай згоджується. А я зроблю, щоб не посилали більше нікого. Щоб сам Остап Гаврилович поїхав. Ну, а там уже як бог дасть... Як залізниця в руках революціонерів, його приймуть.

Лікар. А невідомо, в чиїх руках?

Качуренко. Невідомо. Телеграф же попсовано. Нічого не знаємо. (Глибоко зітхає). А як у руках начальства, то Остап Гаврилович покаже пакет, і... теж буде добре.

Корольчук. А в пакеті що буде написано?

Качуренко (озирається, тихо). Пакет ми підмінимо... Дамо другий. Напишемо, що тут все добре. І ви привезете тільки лікаря...

Корольчук (пильно дивиться). А то правда?

Качуренко. Господи!.. Правда.

Корольчук. Як же ви підміните? А підпис офіцера? Качуренко. Я вже якось зроблю... Корольчук. Не знаю. (До Лікаря). А в Гороховім нема лікаря?

Лікар. Нема.

Корольчук. Я це того питаю, що в Горохове ближче... За дві години можна.

Лікар (поспішно). Я розумію, я розумію... На жаль, нема. Нема там...

Качуренко. Ну, як же ви думаєте?

Корольчук (дивиться на Олю). Не знаю... (До Лікаря). Не можна її привести до пам'яті, щоб вона могла розуміти?

Лікар. Не варто... Вона тепер ослабла... Треба ждати, коли сама це зможе... Штучні способи можуть більш ослабити серце.

Корольчук (до Качуренка). Папери вже готові?

Качуренко. Один готовий. А я зараз другий зроблю. Я зараз... Так ви згоджуєтесь?

Корольчук. Я мушу говорити ще з Олею...

Качуренко. Але ж... Як вона не зможе?

Лікар. В крайньому разі можна зробити так, що зможе...

Качуренко. Ну, то робіть, робіть. Корольчук. Добре. Давайте другий... Качуренко. Я зараз. (Поспішно йде у другу кімнату). Корольчук (тихо). Я думаю, що він хоче обдурить нас.

Лікар. Як саме? Через що ви так думаєте?

Корольчук. Якось це... все в їх продумано вже.

Лікар. Ну, він мусить думати про це.

Корольчук. Так, але... Як же підпис офіцера? Я знаю, що офіцер неодмінно хоче привезти з губернії салдатів. Бо вони довго не продержаться. Робітники можуть добути... сил і всіх їх перевішати.

Лікар. То правда.

Корольчук. А потім така річ. Він це при вас сказав. Як викриється, що він обдурив, ви ж можете показати на нього... Та й взагалі такі речі не говоряться при свідках. А він навіть і не подумав про це. Наче зарані знає, що за те йому нічого не буде...

Л і к а р. — То правда. Але чекайте. Ви ж прочитаєте і той другий папір? Раз там не буде нічого такого, то чого ж вам?

Корольчук. Ну, хто його зна. Може, вони наготовили два папери і в другому якимсь тайним жандармським шифром написано те саме, що й у першому? Як ви взнаєте? Що робить?.. А я не можу привезти салдатів! Цього я не можу!.. Але ж як бути, як бути? Невже ви не можете?!

Л і к а р. Не можу... Не маю інструментів. Ви ж знаєте, я тут тимчасово... Ах, яке становище! Але не може бути! Він не обдурює вас...

Корольчук (рішуче махає рукою). Ну, все одно їду, хай що буде, те буде. їду.

Лікар. Ідете? Ну, бажаю вам успіху і щасливо вернутись... Тільки не баріться, і все буде добре... До побачення! (Стискає руку й виходить).

Корольчук. Дякую вам дуже... До побачення. (Ходить по хаті, зупиняється перед Олею й прислухається; тихо кличе). Олю!.. Олю!..

Лікар (входячи). Я забув... Як треба буде мене, посилайте до Новикова, я буду в нього. А це ось вам пляшечка... давайте нюхать — може, це зможе її привести трошки до пам'яті. Але не треба багато. Як не помагає, лишіть...

Корольчук. Дякую.

Лікар. Тільки не багато. Бувайте здорові. (Виходить).

Корольчук. Добре. (Підходить знов до Олі і обережно дає їй нюхати з пляшечки).

Оля (якийсь час стогне, затихає, крутить головою й розплющує очі. Слабо питає). А я вже лежу?

Корольчук. Нічого, нічого, скоро встанеш... Ось прийде лікар, і нічого...

Оля (ледве посміхаючись). Сил немає... А як там? (Хита головою на залізницю).

Корольчук. Нічого. Робітники з самого ранку стоять. Все про твоє здоров'я питають...

Оля. А паровоз?

Корольчук. Паровоз... у начальства. Тут, знаєш, Олю... Тобі треба операцію робити. Оля. Робіть...

Корольчук. Але цей лікар не може... Треба з губернії. Оля. Ти хочеш їхати в губернію?

Корольчук. Начальство дає паровоза, щоб я поїхав. Оля. І привезеш салдатів?

Корольчук. Як залізниця в руках революціонерів, то цього не буде...

Оля. А як в руках началь... Ох!

Корольчук. Що тобі?

Оля. Нічого... Навіщо ти повісив те жовте?

Корольчук. Яке жовте? Де?

Оля. Тут, на цьому дереві. Не треба... ,

Корольчук. Ніякого дерева немає... Олю! Нема, голубко, дерева...

Оля. Ох, я не можу... Прожени їх... Прожени!.. Вони ж мені на груди." Я не можу!

Корольчук. Олю!.. Олю!..

Оля стогне і знов лежить непритомно.

Корольчук. Олю!.. Олю!.. (Дає нюхати пляшечку, але Оля не приходить до себе. Він безсило сідає і з одчаєм дивиться на неї. Потім рішуче встає й хоче вийти).

Входить Гнат.

Гнат (шепотом). Ну, як? Лучче? Ні? Корольчук. Гірше. Треба операцію робити.

Гнат. Таки треба?

Корольчук. Інакше помре. Я їду в губернію за оператором.

Гнат (мовчить, потім). Так. Значить, привезеш салдатів.

Корольчук. Залізниця в руках робітників.

Гнат. Ні. В начальства. Це відомо напевне.

Корольчук. Напевне?

Гнат. Напевне. Приїхав Карпо, сам бачив. Скрізь салдати. Розсилають по різних станціях. Як поїдеш, так і сюди пошлють.

Корольчук. Старий хоче підмінити папір, щоб не посилали сюди, ніби тут спокійно. Гнат. Як? Старий за нас?

Корольчук (не дивиться на нього). Цілком. Він обмане офіцера, я привезу лікаря, й більше нічого. Начальство пропустить паровоза...

Гнат (радісно). От так історія! Та їдь, коли так! Аби спасти Олю... (Тихо). Вона чує?

Корольчук. Ні... Але треба робочим сказать, щоб вони не думали, що я їду за салдатами.

Гнат. Так ходім, поговориш. А там, може, як-небудь і паровоза... Ех, все одно, аби Оля видужала... Знаєш, скажу старому, щоб лучче на двір не виходив... Хлопці так хвилюються, що може вийти чортзна-що. Хай краще сидить в хаті, поки виясниться...

Корольчук. Та він і сам знає. Ну, ходім...

Гнат. Ходім. Хлопцям поки що не треба казати, що він до нас переходить?

Корольчук. Ні-ні, не треба, хай потім, як операція пройде.

Гнат. Добре.

Виходять обоє.

(Продовження на наступній сторінці)