«Крилаті слова» Степан Васильченко

Читати онлайн збірку Степана Васильченка «Крилаті слова»

A- A+ A A1 A2 A3

Нас, малих, знову на піч загнали — долівка холодна, а ми босі, то щоб не достали кашлю. Сідаємо ми, як і сиділи, спинами до комина, поганяємо далі:

Бур-ку-ку-ку, вийди сюда...

Бур-ку-ку, сестро моя.

Коли чуємо...

Одразу стало в хаті тихо. Так тихо, ніби всі кудись повиходили. Визираємо: ні — всі коло столу. Посхилялися над тією книжкою, що приніс Хома, роздивляються. Далі знову тато почали читати. Думали, "житіє",— аж слухаю: мов грім по хаті загримів — залунали нечувані, дивні, нові у нашій хаті слова з книжки, що од них чогось мурашки полізли поза спиною.

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами.

Чого стали на папері

Сумними рядами?..

Добре пам'ятаю: мов який вітер позносив нас, малих, із печі.

Гунули, як груші, на припічок, додолу, бігли, самі, не знаючи чого... Прибігли, за стіл посідали, повитріщали очі, нічого спершу не розуміючи.

Про що саме читали, тепер забув уже, пам'ятаю тільки, що ввесь час було чудно, і дивно, і радісно, ніби в хату до нас завітав разом з Хомою ще якийсь чарівний гість. Та ще пам'ятаю, як сестра наша за плечима в матері витирала сльози рукавами.

Спершу читав Хома, потім батько, потім знову Хома.

Далі всі розглядали якогось селюка, що був намальований в початку книжки. Показували й нам: вусатий такий, зажурений. Як був у кожусі та в шапці, так його й змалювали. Була розмова про того селюка, але мало що ми тямили в тому. Тільки й зрозуміли, що цей чоловік за бідних людей з царями змагався; тепер сидить десь у темниці.

Ми почали були розпитувати, яка то темниця.

— Цур їй — отака,— одказала нам мама коротенько.

Довго ще говорили вони про нього — ми вже малі й спати вкладалися, а вони ще говорили.

А як став я засинати, стало мені здаватися, що в грудях у мене гуде тихо-тихо, лагідно. Було радісно й дивно: ніби я не Андрій, а якийсь орган, що чогось сам собі стиха грає. І тільки одчувало вухо, що то батько знову почали вичитувати з тієї чарівної книжки.

Перебендя старий, сліпий.

Хто його не знає...

. . . . . . . . . .