— Чи ба, запишалась, панська підлиза! — шепотіли молодиці. — Думає, підмастила, то вже панська ласка так і спливе на неї "і з роси, і з води"! Аякже!..
Пан обернувся до гостя, що найближче сидів, і промовив:
— А треба признати, що не раз у таких хлопських тостах трапляється якась наївна поезія, щось таке щире, дитяче… Poczciwy ludek[72], якби тільки ніхто його не баламутив…
Пан почастував ще кількох старих. Тії "промовили" далеко не з такою "поезією", як Мартоха, — заїкувались і мимрили. Пан прижмурившись подивився у сіни, — там бовваніло щось багато poczciwego ludku. Пан кивнув на Качковського.
— Слухай, коханку, ти вже тут сам їх дочастуй, бо я…
Пан, не договоривши, передав половинчика окономові і вийшов, а за ним і пани-гості. В сінях юрба, душачись до млості, дала панам широку дорогу.
Поки пан з гостями дійшов до білого двору, Мартоха була вже там, у зільнику, перед ґанком. Вона зараз же знайшла в дівочому гурті своїх дівчат і стала поза Даркою й Яриною, держачи на руках малу Гапку (вона встигла на бігу забрати її від сусідки); Улянка й Пріська притулились до неї сами. Поруч з Мартохою стояло ще кілька матірок, то поправляючи хустки на дочках, то перешіптуючись між собою.
— Там, кажуть, такі хороші застяжки даватимуть, геть-чисто шовкові, — казала висока чепурна Олександра Чугаїха до Уляни Гречучихи.
— Ей, де! — відшепнула та презирливо. — Покоївка казала: п’ять грошей локоть. Або то наші пани що доброго дадуть? От, як за напасть…
— Цитьте-но, кумо, генде вже пани йдуть! — перебила її Олександра.
З будинку на ґанок вийшла панна Юзя з панночами-гостями. Незважаючи на довгу сукню, вона здавалась дитиною при дорослих товаришках, — тоненький, нерозвинений стан, маленьке, бліде личко мало нагадували, що Юзя вже "панна на виданні". Всі панночки мали, або намагались мати, безжурний пташиний вираз, покручуючи головками та щебечучи; Юзя теж нагадувала пташку, але приборкану, з прихованою на дні погляду мрією вирватись кудись на волю або в ширшу клітку. За Юзею йшла покоївка з кошиком, повним стрічок, порізаних на рівні, не дуже довгі кінці. Після панночок з’явились паничі, але не пішли на самий рундук, а спинилися в дверях і почали поверх панянських голів і плечей роздивлятися на дівчат, хто в pince-nez, хто так, прижмурившись. Паничі переморгувались межи собою, але ніякої критики вголос не вимовляли, може, з уваги на панночок. Зате панночки ні на кого не вважали і щебетали, що спадало на думку.
— Чи то все дівчата, чи замужні? — питала одна варшав’янка і, не діждавшись відповіді, засміялась: — Ах, тут же й зовсім маленькі єсть, що ж то за mężatki[73]? О чім я мислю? Але то, що вони всі в хустках, то я думала… Скажіть, чи то тільки в поезіях дівчата-селянки бувають заквітчані? Як то у Міцкевича про вінки — "z róż, lilii і tymianku"…[74]
— Не знаю, як де, — завважила одна сільська панночка, — але тут на Поліссі дуже шпетно одягаються.
— А правда, — докинула друга, убрана з великою претензією, — дивіться, навіть біле убрання на їх негарне.
— Чому? — озвалась несміло молоденька дочка посесора, — як чисте і добре викачане, то…
— Але ж прошу! — перебила "елегантка", — "чисте, викачане", що ж то поможе, як воно з грубого полотна?
— І таки страх нефоремно пошите, — знову умішалась варшав’янка, — не розумію, нащо вони роблять такі вузькі рукава і такі широкі, виложисті коміри, як хомути.
— То, прошу пані Ванди, маринарський стрій, — вкинув, сміючись, панич Бронек.
— Milcz, pan![75] — кинула йому через плече варшав’янка, стреливши очима. — Панове не розуміються на строях.
— Але на чім іншім, — докінчив Бронек, а варшав’янка загрозила йому пальцем.
— Як так, то панська здатність до обсервації даремно пропадає, — завважила, іронічно всміхаючись, чорнява струнка "граб’янка", — бо на Поліссі страшно ординарний тип у селян, навіть у молодих дівчат.
— Вплив клімату й оточення! — з удаваним педантизмом бовкнув Бронек.
— О, то мусить бути дуже неприємно мешкати в такому негарному краю! — сказала варшав’янка.
— А певне! Страх неприємно! — потвердило кілька панянських голосів.
— Але то, може, не скрізь по селах так, — защебетала варшав’янка, — я собі то цілком, цілком інакше уявляла, бо, як я бачила раз у театрі "Wesele na Mazowszu" — то зовсім що іншого, ніж тут, — і строї, і все, навіть не зле, зовсім не зле…
Тим часом дівчата стояли, збившись у гурток, і не знали, що почати. Панна Юзя теж була ні в сих ні в тих. Але покоївка перебила ту ніяковість.
— Чи паннунця кажуть їм по одній сюда підступати, чи нехай я їм роздам, а паннунця подивляться?
— Нехай прийдуть сюди по одній.
Покоївка поставила кошика на ґанку, на поруччі коло Юзі, а сама метнулась викликати дівчат.
— Ну, йдіть хутчій, котора там найстарша чи найменша, а то панна чекають. А баби чого поприходили? — зашепотіла вона до Дарки. — То ж тільки дівчатам даватимуть.
Мартоха почула те і вголос обізвалась.
— То ми, Марисю, тільки-но подивитися прийшли. А я ж і найменшу дівочку принесла, вона ж самейка не зайде, ще ніжки малейкі, — і Мартоха голосно поцілувала свою мизиночку.
— Ну, на таких дівочок ще кісники не поросли! — засміялася покоївка. — Нехай-но перше коси виростуть.
— А воно на шапочку почепить, — облесливим голосом провадила Мартоха, поправляючи на Гапці обшиту барвистими китицями перкальову шапочку. Але Марися вже її не слухала і знов почала кликати дівчат.
— Та йдіть котора! Іди ти, Ярино, ти засватана, тобі годиться перед вести.
Ярина почервоніла й сховалась за Мотруну.
— Ну, то ти, Мотруно! — і Марися сіпнула Мотруну за рукав.
— Ей, бігма, не піду, бігма, не піду, — забурмотіла кидаючи полохливо чорними очима на всі боки.
— Йди ти, Дарко!
Дарка подивилась на Марисю мовчки і не рушила з місця.
— Ото дурні дівки, не хтять іти! — звернулась до Юзі вже розгнівана Марися.
— Та, прошу паннунці, вони не сміють, — озвалась Мартоха, — бо то, відомо, зросло, як у лісі, та й що воно видало? Нехай паннунця будуть вибачні…
Говорячи те, вона крадькома підштовхувала Дарку, щоб та йшла, але Дарка стояла, як вмурована.
— То я вже сама їм роздам, — зважила Юзя і подалася з ґанку вниз по сходах, — Марисю, неси кошика за мною.
І вдвох з Марисею Юзя почала обходити дівчат, наділяючи кожну урізком стрічки. Стрічки були простенькі, з шовкової жички, такої, як на ярмарках по ятках продаються. Багатшим дівчатам ті стрічки були невдивовижу, але вбогі були раді, бо й таких не мали. Юзя, почавши скраю, спершу роздавала всім, і дорослим дівчатам, і малим дітям. Дорослі сами нахилялись і цілували панну в руку, декотрі ще примовляли: "Дзінькую паннунці", — а малих матірки або старші сестри наштовхували, наказуючи: "Поцілуй панну в руцю!" З дорослих тільки "дурна" Грипа не вклонилась і не поцілувала руки. Вона кинула синеньку стрічку додолу і сказала: "Не хочу! Дай красну!" Але "красної" Юзя не дала і пішла далі наділяти інших.
Вже десятків зо два барвистих голів нахилилось до Юзиної руки, але саме як Мартоха виставила свою Гапку через Мотрунине плече до панни, покоївка сказала:
— Прошу паннунці, нехай не дають тим малим, а то дівкам не стане, тут уже небагато зосталося. Мале однаково не розуміє.
І Гапка зосталася без стрічки.
Наділено Мотруну, Ярину, аж ось і Дарчина русява голова з непокритою короною кіс похилилась до білої ручки панни Юзі; запечені від смаги уста торкнули ту руку сухим поцілунком і промовили безвиразно, спокійно: "Дзінькую паннунці". Потім Дарка випросталась і подивилась просто поперед себе через паннину голову кудись удалину.
— А це ж моя Дарка ровесниця паннунці, — не втерпіла Мартоха, — їй же якраз сьогодні сімнайцятий рік пішов.
— Так? — з ласкавим усміхом промовила панна Юзя і чогось поглянула на біле, дуже зашуроване убрання Дарчине, але більш нічого не сказала і, скінчивши наділяння (декому таки не стало), вернулась до ясного гурту панночок.
1 мая 1905 р., Тифліс
44
Панна Тереза (нім.).
45
Юзя! Юзя! Куди ви йдете? (нім.).
46
Дуже цікавої (нім.).
47
Мати Божа! (польськ).
48
Ісус та Марія! (польськ.)
49
Юзя! Юзя! Але де ж ви? Боже милий! (нім.)
50
До розпорядження (польськ.).
51
Сяк-так (польськ.).
52
опіка очі випікає (польськ.).
53
Бідна, нещасна! (польськ.)
54
Незвичайне (польськ.).
55
Дитя (польськ.).
56
Але ж, люба Качкосю, Господь Бог ніколи не забуває про сиріт (польськ.).
57
Метеликом і перепілонькою (польськ.).
58
Господи, помилуй! Хритосе, помилуй! (грецьк.)
59
Боже тіло (польськ.).
60
А слово стало тілом і перебувало поміж нами (польськ.).
61
"До серця Ісуса" (польськ.).
62
капризи і гримаси (польськ.).
63
як визволення (польськ.).
64
Заміжня жінка (польськ.).
65
Молитву (польськ.).
66
Кошенятко (польськ.).
67
Я холостяк, а ти вдова (польськ.).
68
і доводжу до твого відома (польськ.).
69
Панни Люсі (франц.).
70
занадто ізольоване (франц.).
71
То нічого, то нічого, то щастя (польськ.).
72
Поштивий народець (польськ.).
73
Заміжні жінки (польськ.).
74
"З троянд, лілей та тим’яну"… (польськ.).