Як поломінь, палка у них любов!
М е с і я
А та любов, що я від тебе хочу,
повинна буть як сонце — всім світити.
М і р і а м
О, що мені робить? Немає сонця
в моїй душі. Ніч, ніч, понура ніч.
М е с і я
Ще, може, зійде сонце і для тебе.
М і р і а м
(з раптовою надією)
Учителю! чи ти мені позволиш
пролити кров мою?
М е с і я
За кого? За людей?
М і р і а м
Ні, не за їх!
М е с і я
То нащо проливати
даремне кров?
М і р і а м
А може, недаремне?
А може, кров'ю викупить я зможу...
М е с і я
Кров без любові викупить не може.
М і р і а м
Якби ти хтів прийнять від мене викуп,
щоб не лилась твоя святая кров!
М е с і я
Ти хочеш викупить мене?
Міріам потакує мовчки головою.
М е с і я
Даремне!
М і р і а м
Нехай даремне! Та позволь загинуть
хоч не за тебе, то з тобою вкупі!
М е с і я
Ваалові дають даремні жертви,
я ж не приймаю їх.
М і р і а м
Месіє!
М е с і я
Ні, для тебе
я не Месія. Ти мене не знаєш.
(Відходить).
Міріам зостається в пустині сама.
II
Гефсіманський сад. Дванадцять учеників сплять непробудним сном. Месія молиться. Міріам нишком крадеться попід садовим муром, стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі.
М е с і я
(до учеників)
Спите? Не спіть! Моя душа сумна до смерті...
Ученики не озиваються, сплять..
М і р і а м
(до себе)
Боже! знов він одинокий,
ще гірше, ніж в пустині! Сії люди
твердіші від каміння... Он отам
лежить той ученик, що — люди кажуть —
учителю з усіх їх найдорожчий,
а спить він, як і всі, — твердіше, може,
бо наймолодший... Я одна не сплю,
я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,
та я німа, як мур оцей, не видна,
як сяя тінь, так, мов я не людина,
так, наче в мене і душі нема...
Я приступлю до нього...
(Вихиляється трохи з тіні, але знов ховається).
Ні, не смію...
Він знову скаже, як тоді сказав:
"Яке тобі до мене діло, жінко?"
Що ж я йому скажу? Моя душа
тепер чорніша. Я тепер не тільки
до ворогів його ненависть маю,
але й до друзів. О, до сих ще більшу!
Ви, сонне кодло! Світло опівночі
не будить вас? Вам заграва кривава
очей лінивих не здола розплющить?
Бодай вам вічний сон наліг на груди
і зморою душив вас без кінця!
Мені сто раз від вас миліші гади,
бо в них таки, либонь, тепліша кров.
(З відразою одвертається від сонного товариства. Дивиться на Месію, прислухається).
Про що він молиться?
М е с і я
(впівголоса)
Нехай мине
ся чаша...
М і р і а м
Саваоф! чи й ся молитва
в сю ніч твого престолу не досягне?
Вовкам даси ти на поталу сина?
М е с і я
Але хай буде так, як ти бажаєш,
а не як я...
М і р і а м
Сам Вельзевул, напевне,
почув би милосердя.
М е с і я
(до учеників)
Ви спите?
Не спіть! моя душа смутна до смерті!
М і р і а м
Каміння у пустині відкликалось
потрійною луною, але сі
не обізвуться, ні, дарма надія!
Я обізвусь... Який злий дух тримає
мої слова? Учителю! Єдиний!
О світочу моїх очей! Невже ти
не бачиш, як я гину тут від туги,
від болю, від тривоги? І нічим,
нічим потішити тебе не можу!
...Я обірвусь... Ні, голосу не стане.
Коли ж і стане, дико забринить,
немов шакала голос опівночі,
бо туга стиснула за серце... Я не можу,
не можу бачити сього! Прощай!..
Ох, Міріам, ти проклята від бога!
(Так само незамітно для Месії, але швидко вибігає з саду).
III
На Голгофі. Ніч. Три хрести з розп'ятими, вже мертвими. Віддалік варта, інших людей нема, тільки Міріам сама під хрестом Месії.
М і р і а м
Він їм простив. Він їм усім простив.
Вони те чули і на віки вічні
його слова потіхою їм будуть.
А тільки я не прощена зосталась,
бо я не можу їм простить за нього.
Я всіх і все ненавиджу за нього:
і ворогів, і друзів, і юрбу,
отой народ безглуздий, що кричав:
"Розпни його, розпни!" — і той закон
людський, що допустив невинно згинуть,
і той закон небесний, що за гріх
безумних поколіннів вимагає
страждання, крові й смерті соромної
того, хто-всіх любив і всім прощав.
Умер він, зраджений землею й небом,
як завжди, одинокий. А тепер
я тут сиджу, як завжди, одинока,
даремні сльози ллю і проклинаю
все те, що він любив, і з кожним словом
все більш надію трачу на рятунок.
І вічно, вічно буду одинока
на сьому і на тому світі. Так,
ніколи не скінчиться темна туга
і вічно буде жаль палити серце.
Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі,
що тричі одрікалися від нього,
і та родина, що ніколи в ньому
не бачила пророка; прийдуть, здіймуть
його з хреста, — бо вже ж він неживий
і більше мучитись за них не може, —
покроплять млявими слізьми й лагідно
спов'ють у хусти, понесуть покірно
під наглядом ворожих вояків,
сховають у печері й розійдуться.
А може, потім зійдуться докупи
тепленьким словом згадувать про того,
про кого за життя так мало дбали!
Ох, як би я тепер хотіла кинуть
отрутними словами їм в обличчя,
немов гарячим приском! Хай би очі
їм випекло, ті очі безсоромні,
що сміли тут дивитися на муку
того, чийого всі не варт мізинця!
Я знаю, що якби з'явилась я,
ненавистю спотворена в обличчі,
вони жахнулись би і запитали:
"Яке тобі до всіх нас діло, жінко?"
І я на те... що я на те сказала б?
Я б мусила мовчати, бо ненависть
не має голосу на поминках того,
хто всіх любив і всіх прощав... Ой горе!
В той час, як всі громадою зберуться
згадать того, кого я так любила,
я буду всім чужа і одинока,
не признана ніким, бо сам Месія
не признавав мене... О сине божий!
Нехай в моїм житті все, все неправда,
та вір мені, що я тебе любила.
Чи ти гадав, — я не зреклась себе?
Зреклась! я прокляла себе і душу,
ту душу, що не хтів прийнять Месія
собі на жертву. Де ж ще більше горе,
як не могти віддать за друга душу?..
Темрява огортає все більше гору, і хрест, і жінку під хрестом.
IV
Майдан в Єрусалимі. Перебігають люди, оглядаючись боязко, часом сходяться малими гуртами і нищечком, шпарко перемовляються по кілька слів, потім знов розходяться. Міріам повагом переходить майдан. Назустріч їй Йоганна, одна з прихильниць Месії.
Й о г а н н а
(до Міріам)
Мир, сестро, й радість!
М і р і а м
Радості і миру
не знаю я так само, як тебе.
Й о г а н н а
Прости, що зачіпаю незнайому,
але ж у нас така весела звістка.
М і р і а м
Що то мене обходить?
Й о г а н н а
Всіх обходить!
Месія наш воскрес!
М і р і а м
(голосно)
Воскрес? Месія?!
Й о г а н н а
На бога, сестро, тихше! ще почує
хто з люду й донесе синедріону.
М і р і а м
Ви боїтесь, коли б вам за Месію
кров не пролити так, як він за вас
пролив свою?
Й о г а н н а
Проллєм, як буде треба, —
тепер не час.
М і р і а м
Ти, жінко, чим торгуєш?
Й о г а н н а
Сказала б я, питання не до речі.
М і р і а м
А ти не знаєш, де тепер Месія?
На небі, певне?
Й о г а н н а
Кажуть, на землі,
між людом ходить.
М і р і а м
Отже, в вас надія,
що є кому і вдруге кров пролить,
як прийде знову час!
(Гірко сміється).
А я не вірю,
щоб він воскрес, бо ви того не варті!
Й о г а н н а
Він не вважав, чи вартий хто, чи ні.
М і р і а м
Се правда! він ніколи не вважав
на те, що з вас ніхто його не вартий.
І все-таки не вірю, що воскрес він.
Й о г а н н а
Але ж він сам пророкував про те!
М і р і а м
Для сеї самої юрби воскреснуть?
На се, либонь, не стало б і Месії!
Й о г а н н а
Здається, помилилась я, бо ти,
як бачу, не прихильниця його.
М і р і а м
Прихильних мав він досить і без мене.
Йоганна зо страхом ховається в поблизький гурток.
М і р і а м
(їй услід)
Не бійсь! не розкажу синедріону,
бо він для мене не миліш, ніж ти,
хіба однаково ненависний.
(Близько проходить старий галілеянин, Міріам
звертається до нього).
Що, батьку,
чи правду кажуть, що воскрес Месія?
С т а р и й
Так правда, як і те, що він пролив
за всіх нас кров свою святу, невинну.
М і р і а м
Він не за всіх пролив. Неправда, значить.
С т а р и й
Як не за всіх!
М і р і а м
За мене він ні краплі
не проливав.
С т а р и й
А, ти не віриш в нього...
(Хоче й собі сховатись у гурті).
М і р і а м
Я вірю в нього!
Старий спиняється.
Вірю більш, як ти,
більш, як усі ви.
С т а р и й
То приходь сьогодні
до нас на збір.
М і р і а м
(з відразою)
Щоб я до вас прийшла?!
Ховатися по норах вкупі з вами?
Мені при вас нема чого робити:
у мене на чолі немає плями!
С т а р и й
А в кого ж є?
М і р і а м
У вас, у всіх у вас!
Усі ви допустили, щоб Месія
кривавий викуп дав за ваші душі.
(Продовження на наступній сторінці)