Кульжан нічого не зрозуміла: підняла свої густі вії, і в глибокій теміні її зіниць він прочитав такий сум, таку муку очікування, таке напружене запитання й тривогу, що одразу смикнув за руку наче з землі вирослого біля нього Рахіма і наказав йому:
— Переклади сестрі, що я сказав.
Вона спалахнула гарячим смаглявим рум'янцем, склали руки долонею до долоні і з зойком кинулася до батькових ніг:
— Не віддавай мене старому, ага! Пожалій! Не губи! Віддай мене Жайсакові! Він моє щастя! Він! — жалісно і благально забринів її голос.
— Так ось, Джантемир, якщо ти дійсно хочеш, щоб ми вважали тебе за нашого друга, — прийми калим і признач день весілля, а до того Зулмолдая, чи як його там, пошли сьогодні ж гінця і сповісти, що Кульжан одружується з іншим, тобто з Жайсаком.
— А хто ж у мене тоді буде за головного табунника? — раптом видихнув Джантемир перше, що прийшло йому в голову.
— Нікуди я від тебе не піду, Джантемир-ага. Будемо жити й кочувати разом, коли Кульжан стане моєю, — голосно відповів Жайсак. — Вирощу тобі таких скакунів, що на кожній байзі прославлятимуть твій табун і твій рід на весь Великий степ, даю тобі в тому своє байське слово честі.
Джантемир то дивився на сотенну, то на грезетовий халат, про який він давно мріяв, щоб в урочистих випадках бути одягненим "як російський мулла". Лють його потроху вщухала, але наважитися на щось він ще не міг.
— От здорово ти на ній заробиш, — рішуче сказав Даміс. — Від роду Зулькарная залишається у тебе три червоненьких, тобто тридцять карбованців та сотня баранів, а тепер оця сторублівка та баранів не двісті, які винний був тобі Зулькарнай, а цілих три сотні, тобто всього чотириста голів. Ще ніколи не давали за дівчину стільки грошей та стільки худоби. А втім, вона така красуня, що за неї ніяких грошей не шкода.
Це розвіяло останні вагання. Джантемир схопив сотенну, покрутив, чи вона не фальшива, глянув на світло, але цариця Катерина посміхалася на ній всіма ямочками на своїх пухких щоках, маленька коронка тюбетеєчкою лежала на її кучерях — усе було надійно й певно. І Джантемир махнув рукою.
— Добре! Я згодний! Але коли б не майири, — не бачити б тобі довіку моєї доньки!
Він обережно склав сотенну й сховав її за пазуху потім штовхнув Кульжан ногою:
— Вставай! Бери своє "щастя"!
Вона підвелася, наче прокинувшись від жахливі сну, і раптом захиталася й зблідла як мертва. Жайсак з Шевченком підхопили її під руки і обережно всадовили під кереге, поки зраділа Кумині подавала їй повну піалу молодого кумису, а Зейнеб тихенько підсунулась до Джантемира і щось зашепотіла йому на вухо докірливо й розгублено. Він неохоче кивнув головою, Зейнеб на хвилину зникла з юрти й, повернувшись з якимсь довжелезним пакунком, віддала його Джан-темирові. Той розгорнув його і пальцем підкликав Жайсака:
— Киїт! Одержуй киїт! І дякуй Аллахові, що так закінчилося.
Це була хороша мисливська рушниця, традиційний подарунок тестя майбутньому зятеві в день заручин. Втручання офіцерів порушило встановлений старий лад казахських заручин, і Зейнеб перша нагадала про нього в слушну хвилину.
Джантемир не відпустив сватів без доброго частування. Цього разу замість традиційної і досить обридлої баранини частували смаженими качками й гусятиною, зайцями, рибою та різною дичиною, яєчнею з пташиних яєць і, як завжди, для росіян знайшлося чимало міцного вина, горілок, лікерів та різних інших напоїв. Лише вночі п'яних у дим сватів навантажили в тарантас тому що без допомоги "вантажників" вони не могли в них залізти, а для інших запрягли єдину Джантемирову бричку.
Проспавшись і підрахувавши бариш, Джантемир був цілком задоволений, і, коли Шаукен спробувала йому докоряти за підлабузництво до "майирів", він без довгих вагань добре дав їй по спині камчею.
Кульжан була безмежно щаслива, але забобонний жах перед примхами долі весь час стискав їй серце тривогою. Вранці Рахім з Тайжаном і невеличким загоном добре озброєних тюленгутів подався до берегів Балхашу сповістити Молдабая про крах його задумів. З гострою насмішкуватістю бешкетного хлопчиська Рахім вирішив не сповіщати старого ласуна про відмову, а з'явитися до нього з чемним запрошенням на весілля сестри з молодим і вродливим табунником, якого вона палко кохає. Цією недоброю вигадкою помстився він розпусному дідові за бажання загубити його сестру, за всі її сльози останнього часу.
Щасливо зітхнула й старенька Кумині. Другого ж ранку Зейнеб сказала, що її звільнено від будь-якої роботи. Після синового весілля вона житиме в білій юрті молодого подружжя, а поки що хай відпочиває і готується до весільного тоя.
XII. ВЕСІЛЛЯ КУЛЬЖАН
На прохання "майирів", весілля призначили на перший день Великодня, щоб вони могли бути на ньому без шкоди для служби.
Після заручин Жайсак оселився в табунному стані, щоб таким чином зберегти звичний лад шлюбних церемоній, які відбуваються то в аулі нареченого, то в аулі нареченої. Лише остання, сьома частина шлюбною ритуалу, мала умовно відбутися не в табунному стані, а в аулі Джантемира, але в білій юрті, яку дістала Кульжан у посаг і де житимуть молоді.
Напередодні шлюбу з'їхалися в аул сусіди допомагати готуватися до весілля, всі в святковому чепурному вбранні, верхи на конях із сідлами, оздобленими різьбленням і полірованою інкрустацією з кістки. На вогнищах кипіли в казанах різні юшки й страви. Різали й білували баранів, обскубували дичину. Пили чай та кумис, співали, танцювали, чулася весела музика.
Жайсак тим часом виїхав з табунного стану, оточений почтом з друзів і, за звичаєм, зупинився за півверсти від аулу і надіслав одного з жигітів сповістити наречену про своє наближення. Посланця зустріли весело й привітно і перш за все почали частувати, а молодиці з дівчатами вийшли юрбою назустріч Жайсакові. Жайсак, за звичаєм, тричі мовчки низько вклонився їм, а дружина Байсали, Заруза, запропонувала збудувати йому на час багатоденного весілля шлюбний намет або юрту.
— Тільки не за дурничку. Ми не працюватимемо без платні, — попередила вона, граючи бренькливим намистом із срібних монет з підвісками із важких карбованців.
— У мене грошей нема, — за звичаєм відповів Жайсак, не підводячи очей. — Ідіть до Тайжана — він вам сплатить.
Діставши викуп, кілька шовкових хусток, дівчата й молодці взялися до роботи. Вони принесли з аулу частини кереге, колоду для порога і стовпи для одвірків. Інші тягли важкі повсті й килими. За годину юрта нареченого була готова. В ній мусив він залишатись полоняником жінок до кінця всіх шлюбних церемоній. Жінки жартували з нього, непомітно пришивали його чапан до підстеленої повсті або до килима, намагалися забруднити вугіллям або підливою до страви поголену голову, пустити йому за комір живу жабу чи жука, але більшість їх захищали його і вихором бігали в аул по гарячий чай або кумис, приносили горіхів та різних ласощів, щоб усе життя його було солодким, як частування в дні весілля.
ЗІнаїда Тулуб. ISBN 978-966-97236-2-8.
369
Кульжан тим часом сиділа в батьковій юрті. Довідавшись про появу нареченого, виконуючи старовинний звичай, вона сіла спиною до входу, обличчям до кереге й спустила кінці свого серпанку, а подружки заспівали навколо неї одну з основних весільних пісень, так звану "Жар-жар". Це слово означає друг — чоловік, дружина. Дівчата починають перший куплет і наприкінці кожного вірша хор жигітів відповідає їм приспівом: "Жар-жар". Це мало нагадувати нареченій, що віднині чоловік заступає їй батьків, родичів і подружок і лише на нього мусить вона покладатися в своєму житті:
Лягає на повсті узор, наче пісня дівчат молодих. Для тоя весільного ріжуть кобил ялових, —
почала Каракоз, улюблена подружка Кульжан.
— Жар-жар! — весело відгукнулися з-за юрти басовиті молоді голоси.
Ата, я благаю: залиш мене вдома на рік!
Вже надто короткий щасливий дівочий мій вік! —
благали жіночі голоси.
Але хор жигітів весело закінчував кожну строфу тим же самим приспівом, а потім, коли зовсім згасли голоси, ніби впевнившись, що марні всі благання і сльози, заспівали самі жигіти:
Радість весняного розквіту дівчини швидко згаса, Стелеться шлях тобі інший, дівчино-краса. Отже, прощайся з батьками, з аулом, з усім, Що ти любила, бо вже з чоловіком ти їдеш своїм.
Для тисяч і тисяч дівчат Казахстану ця пісня бриніла сумно, як жоктау, але для Кульжан це був гімн переможного кохання; з рідним аулом вона не прощалася — просто переходила з батьківської юрти до юрти Жайсака, де не один раз старенька Кумині давала їй сирітці, що рано лишилася без материної ласки, краплю тепла, якого так потребувало дитяче серце. А крім того, вона назавжди звільнялася від огидної влади Шаукен.
Байга була бучною і повною азарту. Але Жайсак усе сидів за межами аулу, в своїй тимчасовій юрті під пильною охороною жінок.
Сиділа й Кульжан у напівтемній глибині батьківської юрти, де подружки весь час співали сумних пісень прощання з дівоцтвом.
Зате Рахім та Ісмагул відчували себе героями. У першому забігу Ісмагул скакав на Акбозаді, а Рахім на Білоногому. В другому забігу Рахім скакав на Карайгирі, а Ісмагул на Джантемировому Каракусі. І обидва рази хлопчики зайняли перше і друге місця.
(Продовження на наступній сторінці)