Водолаз почував себе непогано й охоче дихав тим повітрям. З шістдесятиметрової глибини спускати стали повільніше. Ті, хто спускав, боялися, щоб водолаз не вдарився об грунт. На цій глибині було дуже темно. Варивода витягнув руку і ледве розглядів пальці. Провів рукою по нагрудному свинцевому тягареві, помацав електричний ліхтар-прожектор та водолазний ніж.
Ще кілька секунд, і ноги його торкнулися ґрунту. Зорієнтувався, де північ, де південь, прислухався, як працює повітряний ріжок, крізь який повітря попадало в шолом, смикнув сигнальний трос, що означало: "я на ґрунті", те саме сказав у телефон і став озиратись. Нічого не бачив. Довелося засвітити ліхтар і пробивати маленьким прожектором товщу води метрів на два. Після того пішов Уперед, рухаючись правим боком, схиливши корпус і одштовхуючись лівою рукою. Таким способом він зменшував опір води.
В світло акумуляторного ліхтаря потрапила якась рибка і враз зникла. Під ногами відчувався зручний піщаний грунт, де-не-де вкритий кущиками водоростей
Водолаз просувався повільно, якнайуважніше роздивляючись навколо. Протягом кількох хвилин, рахуючи кроки, рухався в одному напрямі, потім одійшов у інший бік, намагаючись замкнути коло або чотирикутник. Ходити було важко, відчувався тиск великої маси води, але загалом здавалося, ніби перебуває не глибше, як на сорока — сорока п'яти метрах. Цьому сприяло гелійове повітря.
Час од часу сповіщав у телефон, що нічого не знайшов. Іноді телефоніст з'єднував його з інженером на "Буревіснику" і той давав вказівки, куди йти, де шукати. Хвилин через десять після такого блукання Варивода обертаючись, вперся в щось плечем Здавалося, несподівано натрапив на якусь скелю. Освітив ліхтарем і побачив борт корабля.
Голос його прозвучав радісно, коли сповіщав про це в телефон. Треба було негайно обійти той корабель і визначити, чи то підводний човен, чи ні. Оглядаючи борт, помітив, що він не замулений, що корабель лежить на дні, як мусить лежати, коли б він тільки затонув. "Свіжина", — подумав Варивода, продовжуючи свій огляд. Нарешті, обійшовши половину, оглянув стерна і зрозумів, що то підводний човен.
— Знайшов! — сповістив він.
В ту хвилину інженер одмінив наказ про спускання двох водолазів, що готувалися йти на дно в інших місцях, а Вариводі запропонував простукати стіни підводного човна, щоб довідатися, чи є в ньому ще хто живий
Водолаз попросив, щоб його підняли трохи, і, зважаючи на рівень різних приміщень підводного човна, почав постукувати молотком по стінах. Постукував, прислухався, але ніхто йому не відповів. "Могила", — думав він, припадаючи шоломом до стіни човна. Поволі вибрався на палубу. Там знайшов сліди глибинних бомб. Очевидно, жодна бомба не влучила прямо в підводний корабель, але, вибухнувши близько, погнула його в декількох місцях і зробила кілька невеликих пробоїн. Там, де частини човна були не зварені, а заклепані, заклепки повилітали од сили струсів під час вибуху бомб. Варивода оглянув бойову рубку, переконався, що вона затоплена, але не бачив, щоб її пошкоджено вибухом. Пройшовши по палубі, помітив заховані гармати та кулемети, перебрався до носа і, спустившись на рівень торпедних апаратів, знову постукав молотком. Потім довго прислухався, припадаючи до борту, але відповіді не було.
— Ніхто не відповідає, — протелефонував наверх. Але інженер настирливо пропонував продовжувати стукати.
Варивода старанно виконував наказ. Облазив уже весь човен, одного разу в нього навіть заплутався шланг, але водолаз спокійно розплутав його і поповз по палубі човна та його бортах, постукуючи молотком та прислухаючись. Зсередини човна, як і раніш, ніхто не озивався.
Варивода відповідав на запитання зверху неохоче, сам майже нічого не говорив. Перебування на глибині відчувалося вже водолазом. Правда, він не збирався проситися нагору, але розумів, що коли в човні не залишилось живих людей, то нічого розгортати надударні темпи, ризикувати своїм здоров'ям, а майже й життям, підіймаючи так швидко з цієї глибини потоплений човен. Хай полежить ще рік чи два, тоді Епроп, провівши потрібну підготовку, легко зможе підняти його. Знов і знов обходив човен і все слухав та прислухався. Ні, ця стальна коробка мовчазна, як могила, нікого в ній не залишилося! Водолаз стояв під затопленою бойовою рубкою, збираючись подати сигнал, щоб підіймали нагору, коли йому здалося, ніби чує кволе дзвякання об стальну стіну човна. Не повірив сам собі, проте прислухався. Ліг на палубу і приклав до неї шолом: з човна виразно чулося постукування. Там ще залишився хтось живий. Варивода зрозумів: той, хто стукав, мабуть, уже втрачав сили, і тільки настирливість водолаза примусила вмираючого, врешті, перемогти апатію.
— Чую стукіт всередині човна, — повільно сказав він у трубку.
— Спитайте хто! — почув у телефон наказ.
Водолаз вистукав азбукою Морзе запитання, у відповідь одержав кілька слів, з яких розібрав лише одно: "швидше". Мабуть, той, хто стукав, втрачаючи сили, вже не міг відповідати.
— Відповіді розібрати не можу, — сказав Варивода. — Лише одне слово "швидше".
— Готуйтесь до підйому, зараз підійматимемо вас на поверхню і спускатимемо двох інших, — переказав йому зв'язківець слова інженера.
— Товаришу командир, — відповів Варивода, — дозвольте мені затриматися тут, допомогти товаришам.
Хвилину тривала мовчанка. Наверху радились.
— Старшина Варивода, готуйтесь до підйому нагору! — прозвучав голос капітан-лейтенанта Трофімова.
IX. ДЕКОМПРЕСАЦІЙНА КАМЕРА
Хіба могла команда "Колумба" залишитися байдужою, коли довідалася у Лузанах, куди пішли "Буревісник" і "Пенай". Лише уповноважений Рибтресту затвердив Марка виконуючим обов'язки шкіпера шхуни, а Ясю тимчасовим юнгою, як новий шкіпер звернувся з проханням дозволити замінити черговий рейс на місце рятувальних робіт. Звичайно, їм, учасникам тих подій, це дозволили. Ранком "Колумб" уже стояв за двісті метрів від "Буревісника", і Марко каюком перебрався на есмінець. Назад повернувся разом з двома червонофлотцями, розмотуючи за собою ізольований провід та везучи телефонний апарат з репродуктором. Комісар есмінця послав цей тимчасовий подарунок рибалкам, щоб сповіщати їх про хід розшуків та рятувальних робіт. Одночасно "Колумб" дістав дозвіл тримати одного свого представника на борту есмінця, який мусив сповіщати по телефону своїх товаришів про всі новини.
Колумбівці по черзі вартували на палубі есмінця. Розподілили між собою тригодинні вахти, і Левко перший поїхав на есмінець відбувати чергу.
На "Буревіснику", та й на "Пенаї" чимало хвилювалися, поки Варивода обслідував свою знахідку. Нарешті, коли сповістив, що почув довгождану відповідь, хвилювання зросло неймовірно. Спокійні були тільки начальник експедиції, інженер Епропу, сигнальник та черговий старшина, які цілком були зайняті спостереженнями Вариводи.
Коли переконалися, що в човні ще залишився хтось живий, інженер попросив начальника експедиції вислухати його план.
— Якими б ми темпами не працювали, — сказав він, — навіть при наявності підводного танка, що ось-ось має прибути, нам треба 3–4 дні на підйом підводного човна. З повідомлення Вариводи я роблю висновок, що той, хто ще живе у підводному човні, не зможе стільки вижити. Врятування живих людей вимагає зробити все протягом години. Ось план здійснення цієї операції, яку, мені здається, дозволить зробити тиха погода, технічні можливості, а головне — ентузіазм наших людей. У нашому розпорядженні на "Пенаї" є декомпресаційна камера, яка служить для лікування водолазів, коли вони слабують на кесонну хворобу. В тій камері можуть вміститися троє, навіть четверо людей. Коли водолаз після підйому з глибини відчуває напади кесонної хвороби, його вміщують в цю камеру разом з лікарем. В камеру накачують повітря під таким тиском, якому дорівнював тиск на глибині, відкіля підняли водолаза. Потім, поволі випускаючи повітря, зменшують той тиск до нормального. Таким чином водолаз поволі позбавляється розчиненого в крові азоту… Камера зачиняється герметично, може витримати великий тиск, устаткована телефоном, освітленням і приймає та випускає повітря. Я пропоную занурити цю камеру під воду з допомогою затоплених понтонів, посадити туди лікаря та водолаза-електрозварника. Під водою водолази спрямують камеру до підводного човна, прикріплять її електрозваркою. Водолаз у камері електропилкою розпиляє отвір у човні і тим самим пустить туди свіжого повітря. Тільки таким способом можна врятувати людей, коли вони проживуть там ще кілька годин.
Командир помовчав, а потім сказав:
— Згода! Давайте швидше!
Трофімов розумів ризикованість плану, запропонованого інженером. Невдале приварювання камери до човна, розрив трубопроводу, обрив якогось понтона, виліт камери з глибини на поверхню — все це могло призвести до загибелі тих, хто ще жив у човні, і тих, хто мусив спускатись у камері. Але це був єдиний спосіб врятувати людей у підводному човні.
Протягом двох годин готували камеру для спуску. Військовий лікар з есмінця добирав ліки та потрібний інструмент. Командування ще не вирішило, хто з водолазів спускатиметься в декомпресаційній камері. Кращої кандидатури, ніж Варивода, не було, але водолаз у цей час знаходився на глибині десяти метрів і раніше, як за півтори години, на поверхню вийти не міг. Крім того, після глибоководного спуску йому треба було довгий час відпочивати Перебираючи імена інших водолазів, командир вирішив порадитись із своїм водолазним старшиною. Останній зразу ж почав наполягати, щоб у декомпресаційній камері спустили його.
— Я зовсім не так втомився, як вам здається, товаришу командир, — говорив Варивода, а гелійове повітря — чудесна річ. Мені здається, ніби я спускався не глибше сорока метрів.
— Але вас ще підійматимемо півтори години
— Накажіть підняти одразу, запакуйте мене в камеру, а там легко загнати дві атмосфери, і я знов потраплю на "глибину" десяти метрів.
Після короткої поради з інженером та лікарем, командир "Буревісника" погодився на пропозицію Вариводи. Тим часом на дні вже працювало два водолази, готуючи місце для приварювання камери до човна. На поверхні визирали з води призначені для затоплення понтони, на палубі "Пеная" стояла готова для спуску декомпресаційна камера.
— Підвести водолаза до пароплава і підіймати! — сказав Трофімов інженерові.
За хвилину мідний шолом показався на поверхні, протягом наступної хвилини з водолаза зірвали скафандр і вкинули, майже сторопілого, в декомпресаційну камеру. За ним зачинився люк, і він почув, що камеру герметично закупорювали. Варивода сів долі, озираючись навколо. Колись, ще навчаючись у водолазному технікумі, він якось вилетів з глибини тридцять п'ять метрів і тоді пересидів години дві в подібній камері.
Над водолазом схилився лікар і намацав на руці живчик. "Починається", — подумав, посміхаючись, Варивода. Він не помилився: лікар вислухав його уважно і заспокоївся лише тоді, коли манометр у камері показав тиск у дві з половиною атмосфери. Тоді лікар протелефонував, щоб зменшили швидкість накачування повітря та почав поволі випускати те повітря, що було в камері.
Наповнені водою понтони потягли декомпресаційну камеру на дно. Спуск тривав хвилин двадцять — двадцять п'ять. Це був надзвичайно відповідальний момент. Мусили спускати камеру точно за вказівками водолазів, що перебували на ґрунті. Ні Варивода, ні лікар в цьому участі не брали, а залишалися пасивними спостерігачами, навіть не спостерігачами, а пасажирами, ждучи прибуття на "станцію вісімдесят п'ять метрів", як. жартуючи, назвав водолаз місце їхнього спуску.
Відчули легкий струс і тиск.
— На грунті, — сказав, прислухаючись, Варивода, і не помилився, бо про те саме їх сповістили телефоном з "Буревісника".
Старшина попрохав телефоніста з'єднати його і водолазами, що мали приварювати камеру до човна. Розпитав, де саме спинилася камера, з яким місцем човна з'єднується, і дав кілька порад. Йому обіцяли, що через кілька хвилин він почує дзижчання електрозварного апарата.
— Із човна відповідають? — спитав Варивода.
— Протягом години не чути ні слова.
— Тоді, хлопці, швидше до роботи! — крикнув старшина в телефонну трубку.
Та в ту ж хвилину Варивода й лікар почули дзижчання за камерою. На глибині вісімдесяти п'яти метрів почалося електрозварювання. Зачинені в камері готувалися до своєї роботи. Приблизно за годину мусило змінитися три черги водолазів-електрозварників. То був час гнітючого вичікування. Все ж Варивода за той час відпочив, а лікар зменшив тиск у камері до однієї атмосфери, тобто до нормального тиску, до якого звик людський організм.
Нарешті, зверху почувся наказ пустити електросвердло. Спершу мусили пробуравити стінку камери і палубу підводного човна, щоб пустити туди свіжого повітря і перевірити, чи нема там води. Коли б у свердловину вдарив струмінь води, Варивода зумів би швидко заварити маленьку дірку. Провівши відповідні розрахунки, встановили, що люди в човні мусять перебувати в посту центрального управління. То було місце, до якого найважче добратися. Проте, дякуючи вказівкам, одержаним від Марка, та різним обчисленням, інженер знайшов на поверхні човна місце, крізь яке можна пробитися до однієї з кают біля центрального поста Якби бойова рубка не була затоплена, це зробили б дуже легко, пройшовши в човен через неї. Пилку мусили використати в другу чергу для прорізування отвору такого розміру, в який змогла б пройти людина. Стінку камери просвердлили дуже легко, але не так було з човном. Міцна сталь просвердлювалась повільно. Свердло швидко нагрівалося і доводилось припиняти роботу, щоб воно остигло. Варивода для зручності випиляв пів квадратного метра камери. Тепер на випадок відриву камери від човна лікар і водолаз наділи рейдові маски, хоча навряд чи врятували б вони їх при такій аварії. Лише після двогодинного свердління Варивода відчув, як свердло пройшло крізь броню човна наскрізь. "Якщо там повітря, все гаразд, але коли вода". Водолаз глянув на лікаря і попросив приготуватися закрити струмінь, що вдарить, коли вони попали б на воду. Повільно витяг свердло, і з тієї свердловини справді вдарив струмінь, але не води, а повітря. То було важке повітря. Лікар закричав у телефон, щоб посилили вентиляцію. Стрілка манометра одразу заскакала: очевидно, з човна виходило стиснене повітря. Крім того, свіже повітря з поверхні теж збільшувало тиск. Для дійової очистки доводилось то накачувати повітря в трубопроводі то тим трубопроводом відкачувати його назад. Така операція присутнім у камері була малоприємна. Хвилин за п'ятнадцять атмосфера трохи очистилася, і тиск відносно урівноважився.
Минуло ще дві з половиною години, поки водолаз, нарешті, прорізав у човні отвір завбільшки з пів квадратного метра. На поверхні моря заходила ніч, коли Варивода сповістив, що переходить у підводний човен.
Освітлюючи собі шлях електричним ліхтарем, просунувся тулубом вниз, далі спустився на руках і став на палубі якогось внутрішнього приміщення підводного човна. Роздивився. Це був відсік, відділений від інших приміщень задраяними люками. Хтозна, чи можна віддраювати хоча один з них? Коли за люком вода, то вона враз заповнить і це приміщення, і декомпресаційну камеру. Водолаз почав прислухатись. Йому здалося, наче чує під собою якесь шарудіння. Ліг і припав вухом до палуби. Справді, щось шаруділо. Він постукав, але відповіді не дістав. Навпаки, все стихло. "Може, пацюки", — подумав водолаз. В усякому разі той шерех надав певності, і він почав одчиняти люк, що вів до нижнього приміщення. Не встиг одчинити, як знов попав під струмінь важкого повітря. "А людям же треба дихати", — подумав Варивода і гукнув лікареві знову повідомити нагору, щоб почати повітроочисні операції. Варивода вже сміливо сунув ноги в люк і, тримаючи ліхтар над головою, почав спускатися. Приміщення було невисоке. Він одразу дістав ногами палубу і, залишивши ліхтар угорі, опинився в темряві, лише маючи над собою освітлений люк. Він вдивлявся в темряву, намагаючись зорієнтуватися, і простяг руку вгору за ліхтарем. Не встиг він це зробити, як почув поруч себе смішок, що заморозив йому кров у жилах. Біля нього хтось тихо, зловісно хихикав крізь зуби. То був божевільний сміх.
Варивода схопив рукою ліхтар, наставив його поперед себе і освітив маленьку каюту, а за один крок від себе чоловіка, що напівлежав на столі, дивився перед собою страшними, нічого не розуміючими очима і стискував у руці ніж.
— Формула професора Ананьєва… — проскрипів божевільний, і безтямні очі його страшно заблищали.
X. ЗЛІТ НА ПОВЕРХНЮ
Тепла південна ніч зайшла над морем. Мерехтіли і, дивився з неба місяць, освітлюючи флотилію маленьких суден: есмінець, пароплав, шхуну та два баркаси, між якими часом пропливали шлюпки або байдарки. Тихо хлюпала маленька хвиля. Над морем панувала тиша, і на суднах її майже не почували. Третя зміна водолазів повернулася з глибини і спочивала на баркасах. Ніхто ще не спав і не збирався лягати. Вільні від вахти червонофлотці на "Буревіснику" і моряки з "Пеная" стояли на палубах своїх суден. На першому з них комісар, на другому помполіт кожні п'ятнадцять — двадцять хвилин, а іноді й частіше, повідомляли про новини, що надходили з глибини вісімдесяти п'яти метрів.
На баркасах, одягнені у скафандри й шоломи, схилились над трапами чергові водолази, готові щохвилини з першого наказу командирів поринути на морське дно.
Тихо, майже пошепки, переказував Марко телефоном на шхуну звістки, що йшли з глибини моря. На шхуні двоє рибалок і дівчинка не одходили від репродуктора.
Першими чули ті звістки командир-інженер та черговий телефоніст.
Після того як лікар повідомив, що Варивода відкрив люк всередині човна, посилено запрацювали помпи, нагнічуючи в камери повітря, а потім викачуючи його назад. Лікар мовчав: у телефонній трубці не чулося жодного шереху.
— Водолаз лізе крізь люк у сусіднє приміщення, — сказав лікар.
Знов мовчанка.
— Алло! Припиніть подачу повітря. В приміщенні, де зник водолаз, чую шум.
Після того мовчанка тривала майже хвилину, хоча черговий телефоніст тричі запитував про самопочуття. Лише після четвертого запитання лікар відповів:
— Водолаз знайшов чоловіка, який збожеволів.
Ні командир, ні інженер не сказали жодного слова тим, хто стояв коло них.
— Яких вживаєте заходів? — спитав командир.
— Він його приголомшив.
— Хто кого?
— Варивода божевільного. Я залишаю телефон і спускаюся оглянути хворого. Тут не вистачає телефонного шнура, і на якийсь час ми припиняємо телефонний зв'язок. Продовжуйте вентилювати камеру.
Після того тривала мовчанка. Лікар, очевидно спустився в човен, залишивши телефонну трубку.
— Що? — спитав комісар командира, щоб передати командам суден новини.
— Обидва увійшли всередину підводного човна. Телефон облишили.
Комісар передав на судно цю звістку. Сотні грудей стримували дихання, ждучи наступних повідомлень з глибини. Минула хвилина, друга, третя, п'ять хвилин. Комісар ні про що не сповіщав. Троє людей, безпосередньо зв'язані телефоном з декомпресаційною камерою, нічого не чули. Здавалося, там сталося якесь нещастя. Але коли б вода прорвалася у камеру, почули б шум. Може, в човні надто стиснуте повітря і лікар та водолаз знепритомніли? Інженер наказав посилити вентиляцію камери відкачуванням повітря.
— Алло!
— Хто? — враз спитали всі троє слухачів.
— Варивода. В посту центрального управління знайшов трупи, двері в командирську каюту замкнені зсередини Переношу електросвердло в човен. За п'ять хвилин дайте струм. Спробую пробити свердловину й перевірити, що там: вода чи повітря.
— Скажіть — бути обережним, — наказав командир телефоністові.
— Єсть бути обережним!
Минуло ще півгодини напруження. Місяць заходив. Трофімов досі не дав наказу червонофлотцям лягати спати. Він розумів — вони все одно не заснуть.
— Водолаз просвердлив двері командирської каюти, — почувся голос лікаря. — Відтіля виходить повітря.
— Як ваш… — командир мало не сказав "божевільний", але схаменувся і промовчав.
— Опритомнів. Про всяк випадок зв'язав йому руки. Знайшов страшні поранення руки від ліктя вниз і ноги од стегна до коліна.
— Що робить Варивода?
— Пропилює двері в капітанську каюту.
— Перекажіть, — звернувся командир до комісара, — що знайшли одного пірата живим. Він опритомнів.
— А дівчина? — пошепки спитав комісар. Командир мовчав.
Повідомлення про живого пірата сприйняли з цікавістю, але всі думали про ту, що писала записку, вкладену в аварійний буй.
Знов зайшла мовчанка. Троє людей, що слухали декомпресаційну камеру, нічого не говорили. Аж через годину командир розпорядився спускати трьох водолазів з електрорізальними приладами. Вони дістали наказ розрізати броню човна навколо зробленої перед тим електрозваркн. Це треба було зробити так, щоб не зачепити стінок камери і роз'єднати човен та камеру після того, як Варивода зсередини зварив зроблений ним розріз.
— Вахтовий! — сказав командир. — Розпорядіться — бійцям спати. Підіймати камеру почнемо не раніш як через дві години.
Потім капітан-лейтенант передав телефонну трубку своєму помічникові, взяв за руку комісара і боляче стиснув її. Мовчки, нічого не кажучи, непомітно потяг його за собою. Вони підійшли до професора Ананьєва, що сидів на кнехті, біля гармати.
— Андрію Гордійовичу! Зайдіть до мене в каюту, — попросив професора командир. І комісар відчув у тому голосі м'якість, якої ще ніколи не спостерігав у Трофімова.
Професор устав. Відчуваючи якусь важливість у тому запрошенні, йшов, намагаючись твердо ступати й не горбитись. Але чомусь дрижали ноги, підгиналися коліна. Комісар узяв його під руку і провів за командиром, підтримуючи ніжно й обережно.
Вони увійшли в маленьку каюту. Як завжди, командир зняв кашкет і поклав його денцем на стіл
— Сядьте, будь ласка, — запросив він професора.
Комісар посадив Ананьєва в крісло. В ілюмінаторі каюти шелестів електричний вентилятор. Командир виключив вентилятор, наче він йому заважав, і обернувся до професора:
— Андрію Гордійовичу, будьте мужні, вислухайте мене. — Здавалося, щось стиснуло йому горло, комісар ковтнув слину, бо відчув, що воно в нього пересохло. — Зараз на поверхню підіймуть декомпресаційну камеру… Там Люда… Вона у важкому стані.
Професор Ананьєв не поворухнувся, тільки очі його розширились. Він дивився на капітан-лейтенанта, наче щось угадуючи.
— Вона? — спитав тихо.
— В дуже важкому стані, — відповів той і нахмурився.
Двері в каюту відчинилися. Помічник командира увійшов без попередження.
— Вибачте, — сказав він, і всі звели на нього очі. — Вибачте, неприємність. Обірвався телефонний провід зв'язку з декомпресаційною камерою. Водолази повідомляють, що камеру надзвичайно сильно рве догори. Вона майже виносить понтони вгору.
Командир і комісар вибігли на верхню палубу і пройшли повз Марка.
Місяць заходив за обрій. Наближався ранок, коли водолази повідомили, що камера стоїть лише на глибині десяти метрів. Саме тоді обірвався трос, що з'єднував камеру з понтонами. Заклекотіла вода, камеру підкинуло в повітрі аж над поверхнею моря. Вона ще раз, на секунду, поринула і спливла біля "Пеная". Марко кинув телефонну трубку, стрибнув за борт і поплив до шлюпки з "Пеная", що стояла біля камери. Там моряки великими важкими ключами одгвинчували дверцята. Марко підплив тоді, коли дверцята вже зняли, і під світлом ліхтарів він вскочив у камеру. Спереду схилився лікар і тримався за голову, поруч нього сидів божевільний, далі стояв на колінах Варивода і потирав чоло. А між ними лежала непорушна Люда
ЕПІЛОГ
В середині березня почалась весна. В протоці між островом та суходолом не залишилося жодної крихітки криги. Луки вкрилися молодою зеленою травою, розпускалися перші квіти. Дні і ночі над островом пролітали зграї птиць, повертаючись з вирію. В море вийшли рибальські шаланди.
В Соколину бухту все частіш приходили пароплави і вивантажували будівельні матеріали. Поблизу хатини рибного інспектора ставили тимчасову пристань. Починалися роботи по прокладанню вузькоколійної залізниці до Торіанітового горба, а навколо того горба кипіла робота біля глибоких свердловин та в маленьких будівлях, поставлених тут ще з осені і зимою.
Наприкінці одного з тих днів напроти лебедино-острівського маяка, спритно проскочивши між мілинами, кинула якір шхуна "Колумб". З шхуни спустили каючок, і він швидко наблизився до берега. Прип'явши каючок до забитої у пісок палі, на берег зійшов шкіпер Стах Очерет. Першим його зустрів маленький Грицько. Потім з хати вийшов батько хлопчика, а за ним показалися мати та дід Махтей.
Стах привітався. Його запросили до хати.
— Листа вам привіз, — сказав шкіпер. — Левко був на зльоті кращих мотористів рибальських суден нашого моря. Бачив Марка. Хлопець просив передати вам. Ось! — шкіпер витяг з кишені листа.
Батько розірвав конверт і почав уголос читати:
"Мої любі! Парусник "Відвага" виходить в учбове плавання навколо світу. Команду складають курсанти старших курсів. Я достроково склав іспити: всі на "відмінно". Мене переводять на другий курс і забирають у далеке плавання. Ми пройдемо через три океани і кільканадцять морів; одвідаємо Огненну Землю, Австралію, Індію, Південну Африку та інші землі, де колись бував дід Махтей. Покажемо червоний прапор у таких місцях, куди ще ніколи не заходив жоден радянський пароплав. Під час нашого плавання продовжуватимемо навчання. З нами їдуть викладачі. Коли повернемось, то складатимемо іспити вже за останній курс технікуму. Обіцяю писати вам з кожного порту, куди будемо заходити, і раджу Грицькові збирати колекцію марок та конвертів: я вже для нього постараюсь.
Ще хочу сповістити наші новини: Люду і Ясю прийняли до комсомолу. Нас викликали на очну ставку з Анчем та його помічником. Обидва призналися. Люда вже зовсім видужала і тепер наздоганяє пропущене. В цьому році вона закінчує школу. Яся вступила на робітфак при нашому технікумі і мріє бути першою дівчиною — командиром підводного човна.
Жду ваших листів і доручень діда Махтея, яким пальмам, рифам і атолам передавати привіт. Ваш Марко".
Стах Очерет розповів про рибальські новини, про майбутнє будівництво порту в Соколиній бухті, про те, що Першого травня чекають прихід "буревісника" на Лебединий острів. Потім він попрощався і повернувся на каючку до шхуни.
Заходив вечір. Пахло весною і морем. Високо в небі летіла велика зграя птахів з півдня і, здавалося, відтіля доносилися меланхолійні звуки труб. То повертали з Африки на батьківщину лебеді.
По заході сонця одразу сплив повний місяць над островом, освітив очерети, кущі, виселок, Торіанітовий горб, маяк, освічував шлях нічним перелітним птицям, що, перетинаючи море, поспішали до острова перепочити на ньому. Дмитро Завірюха зійшов в апаратну каюту маяка на вахту. У маленькій хатинці лягали спати. Навколо маяка й хатини панувала тиша, і лише ледве помітний прибій порушував її, рівномірним шурхотінням присипляючи мешканців тієї хатинки.
Вночі старий Махтей прокинувся. У вікно зазирав місяць, освітлював кімнату, стелив тіні од столу і стільців по долівці. На маленькому ліжку сидів Грицько. Він не спав і задумливо дивився у вікно, освітлюване місячним сяйвом.
— Грицю, чого ти не спиш? — спитав старий.
— Я, діду, думаю.
— Що ж ти думаєш?
— Чим мені бути, коли виросту?
— Чим же ти хочеш бути?
— Чи шкіпером, чи адміралом? Чи таким, як Знайда? Спи, Грицю. Поки виростеш, встигнеш надумати.
— Буду я, діду, командиром бойового корабля, як дядько капітан-лейтенант.
Дід поклав голову внука на подушку, прикрив його ковдрою і пробурмотів:
— Спи, капітане!..
Місяць поволі відступає од вікна, і темрява згущається в кімнаті. Минають години. Місяць ховається за островом, море поринає в темряву, світять зорі, і маяк, то засвічуючись, то погасаючи, кидає проміння в далечінь: два довгих, три коротких просвіти з рівними інтервалами.
Примітки
1 За мореплавською термінологією, змотаний у круг трос зветься "бухтою".
2 Низовий вітер — той, що віє з моря на сушу; верховий — що віє з суші на море.
3 На обрії судно (за азбукою Морзе).
4 "У" — перша літера німецького слова "унтерзеебот", тобто "підводний човен".
5 Комунікації — комунікаційні лінії — шляхи сполучення, що пов'язують райони розташування армій з їх базами.
6 SOS — рятуйте наші душі (анг.) — міжнародний морський радіосигнал при аварії корабля.
7 SOS.
8 Віра — підіймай (морський термін).
9 Якщо ваша ласка.
10 Будьте певні.
11 "Наутілус" — назва фантастичного підводного корабля з роману Жюля Верна "80 000 кілометрів під водою".