Сорок секунд! Так, час має фізичні властивості, це він, час, стискає тіло Міністра, сплющує його, в голові дзвенить, ноги наливаються оливом, груди раз по раз пронизує камінний спис неандертальця, темного предка, войовничого невігласа, якому байдуже, що буде з Землею, коли сюди із так легко освоєного космосу повернуться ті, кого він, Міністр у справах колонізації Навколоземного Простору, відрядив заради Волі і Духу... Волі і Духу!
— Столін... — Голос був чистий і ніжний — довідкова служба враховувала щонайменші дрібниці... — Столін Іван Іванович з жеребцем Спасом депортований на Зірку-Приму Третьої Туманності, щоб і далі виводити рисаків арабської породи білої масті. Дев’ять років, як з Примою втрачено будь-який зв’язок...
— Хто? — давким дискантом зайшовся Комбінатор, аж вічко відеорозмовника взялося пітницею. — Чия робота?
Вічко згасло. Замовкло.
І тоді Комбінатор з силою вгруз у крісло. Залишається варіант "Еврика" — порятунок чи?..
Спершу на Землю впали м’які сутінки. Потім стало темно. Блакитна роса брунькувалася в западинах листя, скрапувала на Землю і розплескувалася там нечутно і невидимо. Інколи промінець заблудлої зірки торкався росини, і вона починала світитись благеньким каганчиком зустрічного променя, блакитним пагоном поривалася вгору, доки ще одна не скрапувала і не розплескувалася нечутно і невидимо.
Тільки Спас, білий жеребець Століна чув, як важко дихала Земля, придавлена державними таємницями суспільства Вічного Вибуху, золотими думками Комбінатора, фікціями Мініціата у час, коли вони люто ненавиділи один одного.