Пиха і гонор конюха межували з атавістичним непослухом — пережитком епохи. Людства. Цей Столін перед Колом Вершителя так пояснював свою зухвалість: Спасу конче необхідно знайти пару, таку ж білу кобилу, щоб зберегти породу, з чим Коло — пеньки червиві! — легко погодились, хоч у Ініціатора були свої міркування, які він і виклав письмово, вважаючи справу із білим конем небезпечним політичним спротивом з боку внутрішньої опозиції. Він переконував Коло в тому, що розмноження білих скакунів приведе до зниження якості за рахунок кількості, що небажано будь-якому суспільстві. Крім того, маса білих коней небезпечно вплине на морально-естетичний рівень землян, не готових до сприйняття чистих символів, внаслідок чого можуть виникнути кривотлумачення, бо кожен, хто опиняється на білому коні, вже вищий від того, хто на буланому чи вороному. Отже, важливо не розмножувати білих коней, а навпаки — якомога швидше позбутися цього, останнього, щоб не хвилювати народну уяву безпредметними ілюзіями, а також запобігти появі анекдотів і пісеньок, у яких білий кінь може набути цілком двозначної якості...
Ініціатор ще раз перебіг лист і зупинився на фразі, яка спершу не зацікавила: "...адже відомо, що Ви — ініціатор цькування..." Кому відомо? Про його письмову заяву знало тільки Коло Вершителя — в Суспільстві Вічного Вибуху, всупереч давнім традиціям, службових архівів не існувало.
Але ж — чорним по білому: відомо... відомо.
В цю мить Ініціатор люто ненавидів Комбінатора, вродливого висуванця без шпаги честі і сумління. Свою Ініціатор беріг, як зіницю ока, — вона висіла над ложем Белли в її спальні, і коли Белла зачіпала чоловіка білим, зовсім не ляльковим коліном, шпага починала подзвонювати у завеликих піхвах, але то вже таке — він любив ті звуки — шпага честї і сумління висіла в надійному місці.
І він знову подумав про Комбінатора з огидою.
В ту ж таки мить Комбінатор так само з огидою подумав про Ініціатора, а ще через якусь мить уже люто ненавидів його — старого недоріку, пісного моралізатора, бо в численній пошті, до якої він ніколи не мав інтересу, був лист-попередження, чи погроза, чи шантаж, одне слово, анонімний автор вимагав припинити цькування головного конюха Століна, інакше доля Комбінатора, а заразом і Землі залежатиме від терплячості Космічної Ради Безпеки, котра не дозволить потоптати в багно свободу особистості лише через те, що вона не вкладається у звичні схеми нормування прав і обов’язків.
Рада Безпеки — одна із золотих думок Комбінатора, з якими він не носився, як дурень зі ступою, тож ніхто і не підозрював, що надто вродливий спроможний на глобальні модуляції з думкою, до якої, в її чистому вигляді, й сам ставився з презирством, як до рудимента, натомість вважав, що тільки думка, втілена в дію, вінчає зусилля людини, лягає в підмурок завтрашньої філософічної системи.
Його можна було б назвати любомудром, проте ніхто із мешканців Землі не здогадався б, про кого мова, так умів знеособлювати себе.
...Коли Ініціатор як мокрим рядном напнув Коло Вершителя своєю пропозицією щодо великого переселення із Землі у космос і цим викликав до себе неабиякий інтерес Кола, Комбінатор, переступивши межу дозволеного, добився аудієнції з Вершителем. Про що вони говорили, ніхто не знав, та вже наступного дня сам Вершитель побажав зустрітися з Комбінатором. I про цю розмову ніхто не відав, але заради певності...
Так, тільки заради певності всіх мешканців Землі, що на час їхньої зустрічі перебували в радіусі 1000 кілометрів од Столу, терміново відрядили виконувати надсекретне завдання. Їм так і сказали: з метою посилення оборонної могутності Матінки-Землі-Годувальниці, найпрекраснішої з планет... Місце призначення — засекречене Поле-Ігрек, західний форпост Землі у майбутньому герці з непоступливими представниками Безмежжя Всесвіту. Жодної відмови чи внутрішнього спротиву. Чи сумніву. Чи вагання. Аргумент "А" був єдиним аргументом на Землі, інших не існувало, звідколи збагнули: багато аргументів — аргументів немає.
Так почалася масова колонізація Навколоземного Простору, про яку жоден мешканець Землі не здогадується досі, чає од часу докоряючи Комбінаторові, що, мовляв, його відомства займається прожектерством, те гірше — ошуканством народу, не виконуючи своїх безпосередніх обов’язків. Спритно?
Він спохмурнів, хоч у цій думці ще вчора знайшов би втіху. Сьогодні ж сидів у глибокому кам’яному кріслі і нервово теребив звичайний аркушик з учнівського зошита — від нього відгонило грозою... якщо не перестане цькувати головного конюха.
Якого конюха? Яке цькування?
— Фантастично! — вигукнув з досади і одразу ж збагнув, що фантастикою тут і не пахне.
Сталін... не так, для принади їм потрібен конфлікт чи й манюсінький інцидент, звичайнісінька фікція, щоб... напасти на нас і знищити, якось по-дитячому безвольно і беззахисно підсумував "міністр, сам собі не вірячи, сам себе боячись у зневірі, що насувалась з важкої імли минулого.
...за десять років Навколоземний Простір був заселений повністю і зробився аграрно-промисловою базою Землі, щільність населення на якій зменшилась вдесятеро, а це, своєю чергою, дало неабиякі вигоди:
значно зріс життєвий рівень трудящих;
не стало расової і національної дискримінації;
осетрів перестали забивати праниками;
припинилось будівництво атомних і гідроелектростанцій, внаслідок чого вдалося уникнути небезпеки екологічної кризи;
ріки потекли до морів, внаслідок чого втихомирилися не тільки бородаті академіки, а й зовсім юні письменники;
товариству охорони пам’ятників історії віддали всі церкви та старожитності, що використовувалися свого часу відповідно до оперативних потреб...
Добро?
Атож!
І то все — його робота, його золоті думки з приводу колонізації Навколоземного Простору.
Свідомість високої мети нечасто вживається з такою ж самою високою ефективністю діяння. Йому вдалося, бо на відміну від Ініціатора, цієї глевкої галушки, він — людина зосереджена, цілеспрямована, молода, а кому, як не молодим, належить світ, якому так довго бракувало краси та гармонії?
Він поверне людям втрачене в лабіринтах суспільного розвитку, поверне красу і гармонію — те, що тільки снилося античним мудракам, те, чого й не снилося пащекуватому Ініціаторові, хіба він коли збагне, що недозрілий плід поперек горла, як кістка?
Державна таємниця — аргумент "А" — ось ключ, що відмикає браму Вершителя і його Кола. Десять років ніхто й словом не прохопився. Ні тут. Ні там, де час ущільнений в сотні разів проти земного, де продуктивність кожної робочої години означає піврічний приріст продукції наземного виробництва, де є все, крім двостороннього зв’язку.
Іще вчора у Комбінатора не було жодних підстав хвилюватися — Навколоземний Простір, як організована ланка людського загалу, німий продуцент матеріально-технічних цінностей, передовий комбінат комунальних послуг, гігантська всеплодюча нива, працював ритмічно, відповідно до планів із Землі, котра віднині концентрує в собі волю і Дух, яких так бракувало попереднім формаціям для саморозвитку, самовдосконалення, самовідтворення, і тому вони старіли, бралися прахом.
Саме з цією метою, тільки заради цього засаду наступних, після першого, відряджень було замінено. Замість територіальної, яка віджила себе, і на противагу пропонованому Ініціатором біологічно-медичній, зійшлися на морально-інтелектуальній з тим самим аргументом "А", щоправда, в іншій редакції, та суть лишилася: багато аргументів — аргументів немає.
Морально-інтелектуальний принцип виявився вдалим з багатьох міркувань, насамперед з огляду на передові способи селекції певних гомотипів для потреб Землі і Навколоземного Простору. Нинішнє чудо продуктивності зколонізованого космосу вростає своїм корінням у підглибини золотих думок Комбінатора, чим він також дуже пишався, а сьогодні розгубленість і безплідний автоматизм натренованого мозку сповивав обличчя холодною тінню передчуття непоправного, бо...
...якщо Рада Безпеки у такий спосіб кидає йому виклик, то, отже, космічна цілина виходить з-під влади Землі, Кола Вершителя, зрештою — з-під його, Комбінатора, влади... Може статися те, чого не можна було передбачити, зважаючи на аргумент "А", за відсутності двостороннього зв’язку.
Комбінатор не був циніком, тож і не кохався в поезії, як дехто, але в пам’яті несамохіть спливали рядки, хтозна-ким написані на бруківці Майдану Парадів і хтозна-ким зітерті:
І ще не час, іще не час
про щось розпитувати нас,
бо що ми скажемо й кому,
якщо і досі, недоріки,
із рік земних в небесні ріки
перекидаємо намул...
Але тепер задеркуватий мотив простакуватого віршика спроектувався на нього близьким і оголеним вістрям краху...
Залишається варіант "Еврика": чорна кнопка на чорному пульті — почати все спочатку... Первинний Вибух... Вічний Вибух... "Дурна природа щось народить..." — так говорив Великий Поет.
А якщо Столін — не фікція, не провокація, не інцидент? І кнопку не доведеться натискати, залишивши на ній єдиний і останній відбиток пальця, як неспростовний документ?..
Міністр рвучко підвівся і навстоячки увімкнув відеорозмовник:
— Де Столін, головний конюх?
— Через сорок секунд матимете достеменні дані...
(Продовження на наступній сторінці)