«Іржавець» Тарас Шевченко

Читати онлайн вірш Тараса Шевченка «Іржавець»

A- A+ A A1 A2 A3

Наробили колись шведи
Великої слави:
Утікали з Мазепою
В Бендери з Полтави.

А за ними й Гордієнко...
Нарадила мати,
Як пшениченьку пожати,
Полтаву достати.

Ой пожали б, якби були
Одностайне стали
Та з Фастовським полковником
Гетьмана єднали.

Не стриміли б списи в стрісі
У Петра у свата.
Не втікали б із Хортиці
Славні небожата,

Не спиняв би їх Прилуцький
Полковник поганий...
Не плакала б матер божа
В Криму за Украйну.

Як мандрували день і ніч,
Як покидали запорожці
Великий Луг і матір Січ,
Взяли з собою матер божу,

А більш нічого не взяли,
І в Крим до хана понесли
На нове горе-Запорожжя.
Заступила чорна хмара

Та білую хмару.
Опанував запорожцем
Поганий татарин.
Хоч позволив хан на пісках

Новим кошем стати,
Та заказав запорожцям
Церкву будувати.
У наметі поставили

Образ пресвятої
І крадькома молилися...
Боже мій з тобою!
Мій краю прекрасний, розкішний, багатий!

Хто тебе не мучив? Якби розказать
Про якого-небудь одного магната
Історію-правду, то перелякать
Саме б пекло можна. А Данта старого

Полупанком нашим можна здивувать.
І все то те лихо, все, кажуть, од бога!
Чи вже ж йому любо людей мордувать?
А надто сердешну мою Україну.

Що вона зробила? За що вона гине?
За що її діти в кайданах мовчать?
Розказали б кобзарі нам
Про войни і чвари,

Про тяжкеє лихоліття...
Про лютії кари,
Що ляхи нам завдавали —
Про все розказали.

Що ж діялось по Шведчині! —
То й вони злякались,
Оніміли з переляку,
Сліпі небораки.

Отак її воєводи,
Петрові собаки,
Рвали, гризли... І здалека
Запорожці чули,

Як дзвонили у Глухові,
З гармати ревнули;
Як погнали на болото
Город будувати.

Як плакала за дітками
Старенькая мати;
Як діточки на Орелі
Лінію копали

І як у тій Фінляндії
В снігу пропадали.
Чули, чули запорожці
З далекого Криму,

Що конає Гетьманщина,
Неповинно гине.
Чули, чули небожата,
Чули, та мовчали.

Бо й їм добре на чужині
Мурзи завдавали.
Мордувались сіромахи,
Плакали, і з ними

Заплакала матер божа
Сльозами святими.
Заплакала милосерда,
Неначе за сином.

І бог зглянувсь на ті сльози,
Пречистії сльози!
Побив Петра, побив ката
На наглій дорозі.

Вернулися запорожці,
Принесли з собою
В Гетьманщину той чудовий
Образ пресвятої.

Поставили в Іржавиці
В мурованім храмі.
Отам вона й досі плаче
Та за козаками.

Орська кріпость 1847 — Москва 14 березня 1858