З усього того я зробив висновок, що в усіх трьох молодичок порушено моральний спокій, отож нічого дивуватися, що вони так глибоко цікавляться всілякою чортівнею, не тільки суспільство, а вони самі, як його продукт, перебувають у глибокій моральній кризі — жодна з них життям не задоволена. Може, тому їхні фізіономії вже й тіні не мають привабливості й сексуального шарму, їхні обличчя сірі, як і душі, — ось у яке болітце я потрапив, шукаючи миру для душі, тобто шукаючи тихої світової заводі, де міг би спинити свої кораблі. Звісно, я намагався не слухати ані того патякання, яким вони заповнюють робочий час, інколи навіть переходячи для власного спокою в тісний передпокій: два на два метри, звідси веде двоє дверей: до начальства (там сидять відповідальний секретар і наша головна — вони відрізані від нашого світу суспільною над нами зверхністю) і до редакторської кімнати, де постійно літають жіночі голоси. Незручність тут у тому, що через передпокій весь час ходять; до речі, всі жіночки неймовірно часто бігають у туалет — та це вже діють якісь секрети їхньої біології, в якій я, незважаючи на досить відверті стосунки з Тамарою, залишаюся напівтемний. Ось чому, коли завершується робочий день, я починаю відчувати тихе щастя, що нарешті вирвуся з болітця, із того варива, де, попри все моє бажання, мушу варитися й сам — не дивно, відтак, що хочу-не-хочу, змушений наповнюватися й отими розмовами, й отими історіями, і тими нікчемними проблемами, що їх натоптано в голови моїх колежанок, незважаючи на моє прагнення того всього намулу в душу не пускати.
Недаремно зробив цю преамбулу, бо останнім часом мені почали снитися досить чудні сни, і хоч я намагаюся в них не вірити, як і в усяке чортовиння, але годі відкинутись від думки, що сни — криве дзеркало живої дійсності, отож коли мені якось приснилася Ліна і те, що я опинився в ролі її чоловіка, власне, не чоловіка, бо нікуди я від неї не тікав, а претендента на нього, я ніскільки не здивувався: наслухаєшся усякого — й не таке привидиться.
Отож уві сні ми з Ліною поїли сирих буряків та закусили сирою морквою, при тому з моркви вона вирізала осердя, бо їй сказала якась знайома, що в середині моркви збирається все шкідливе, і почали вирішувати проблему двоспального ліжка. Це ліжко мало займати всю кімнату з вузеньким проходом біля стіни, і саме мені доручалося скласти його з розібраних частин.
Макс цілу ніч складав оте ліжко, ніяк не посиливши припасувати частини, і тільки під ранок впорався з роботою. Тоді дістав дозвіл роздягтися й поліз із Ліною, яка також роздяглася й виявилася жахливо костомашна, на те ліжко, і тільки знамірився підібгати під себе те кошмарно-костомашне тіло, коли ж роздався грім, ліжко розвалилось, і з-під ліжка раптом почувся жахливий крик — виявляється, вони з Ліною придушили першого її чоловіка, отого, що, за теорією, мав бути утеклим і десь досягати зараз Владивостока або бути посередині до нього, а виявляється, весь час переховувався під ліжком, хоч як це йому вдалося (адже ліжко складав Макс), залишилося незвісним. Зрештою, в снах годі шукати логіки — так воно було, та й годі.
Так почалася серія моїх еротичних снів, що мене не на жарт затурбувало, бо свідчило, що й мій душевний спокій, навіть моя невразливість на безумний і сколочений світ, починає ламатися, притому ламання моєї сталості й цільності відбувається із середини через несвідоме, і в цьому, як сказано у Писанні (до речі, чи сказано?), завжди винуваті жінки, бо недаремно їх, бідолашних, традиційно вважають служками пекла.
Коли б я розповів тверезомислячому чоловікові про отой сон із Ліною, він би цілком спокійно мою розповідь прийняв би — таке може бути. Коли ж би я оповів йому, що наступної ночі мені приснилася Надя, він скривився б, вважаючи, що я перебираю, а коли б до того я додав, що третьої ночі мені еротично приснилася ще й Лєна, назвав би мене брехуном, бо тут відчувався б організований розумом порядок, а сон по суті глибокосуперечний саме "порядкові", він алогічний, тобто підданий логіці абсурду, а вже це виключає отаку дуже задану послідовність, тим більше, що, згадуючи всіх трьох жінок, я, як правило, згадую їх у тому порядку, в якому йшли мої сни. Але абсурд у тому, що воно справді так було, це й переконало мене: за логікою абсурду відсутність абсурду може вважатися його вищою точкою, вищим виявом. Отже, не ладнатиму ніяких схем, а запишу те, що відбулося зі мною насправді, бо дійсність, як сказав один мудрий письменник (не пам’ятаю хто), досконаліша гри, тож не буду лукаво мудрувати, а спокійно опишу подальші мої сни — цікаво тут те, що й тепер я бачив себе, як сторонню особу, ніби дивився на себе збоку чи у дзеркало.
З Надею у Макса все почалося з того, на чому закінчилося з Ліною, тобто сон почався з бурхливої еротичної сцени, вони лежали на тому-таки широчезному Ліниному ліжкові, правда, лишилося невідомим, хто його склав після того, як минулої ночі воно завалилося, і що сталося з тим придушеним ними Ліниним чоловіком. Постіль на ліжкові була зіжмакана й перемішана з їхньою (певне, в пориві скинутою) одежею, Надя була тлустенька, і її тіло під ним розлилося й гойдалося, ніби перебував він на надувному матраці, що його кидають розбурхані хвилі, але докінчити цю розвагу йому так і не вдалося, бо Надю покликала до себе в кабінет редакторка, і Надя, не маючи часу одягтися, схопила зі столу недоопрацьовану статтю й побігла, трусячи тілом, а воно все складалося зі складок та округлостей. Тільки тоді Макс помітив, що в кімнаті вони були не самі, там сидів за шаховим столиком Надин чоловік, лице якого приховувала натягнута на голову жіноча панчоха, — він спокійним жестом запросив Макса сісти і зіграти з ним партію в шахи.
— Давно тут сидите? — з жахом спитав Макс.
— Від самого початку, — спокійно відказав Надин чоловік, розставляючи шахи.
— Але ж Надя сказала, що ви цілими днями пропадаєте на роботі, що вам абсолютно байдуже, зберігає вона вам вірність чи ні.
Надин чоловік усе ще спокійно розставляв шахи, навіть мені, собі він люб’язно взяв чорні, а Максу великодушно поступився білими.
— Чи ж має значення: на роботі я чи ні, — сказав він розважно, — однаково залишається моя присутність, не вважаєте? Ну, поки не покинув цього тричі розпроклятого дому.
Останні слова Макса здивували, адже виходило, що Надя мала рацію: не був він їй добрим чоловіком.
— Чому ж розпроклятого? — спитав Макс.
— Тому, до вашого відома, що розпрокляте саме життя, — мовив Надин чоловік. — У ньому, шановний, іде відвічна боротьба чи війна, як собі хочете, чоловічого й жіночого начал. Знаєте, є така квітка, яка жере комах. Отже, ми чоловіки — комахи, а жіноче начало — це ота квітка. Ми нетлі, а жіноче начало — свічка, на якій вони спалюються. Ми — птахи, а жіноче начало — сітка, в яку ми ловимося. Через це наше подружнє життя — це пропадання, не вважаєте?
Макс поки що такого не вважав, бо не мав щастя знати, що таке подружнє життя, стосунки з Тамарою ще не дали йому такого досвіду.
— Та все це дурне, — сказав Надин чоловік, шахові фігури були розставлені. — Міг би цілий день говорити на цю тему, але від цього в світі нічого не зміниться. Прошу, ваш хід.
Макс зробив хід центральним пішаком.
— Чи конче нам грати в шахи? — спитав.
— Ну, звісно, — мовив Надин чоловік, — коли виграєте, відступлю вам свою жінку, її жахливий характер, здатність псувати життя, безконечні претензії й вимоги і вічну незадоволеність. Все інше в неї цілком позитивне.
— Що ж залишається інше? — спитав Макс.
— Отруєність нею, — сказав Надин чоловік. — Жінка — це як алкоголь чи наркотик, вживати приємно, але причастившись, годі того не робити, в результаті — безповоротне отруєння, не вважаєте? Чоловік уже просто потребує того пійла, прошу, ваш хід.
Макс зробив хід пішаком.
— А коли програю? — спитав.
— Ну, тоді мені доведеться вигнати вас у шию, зробити жінці скандал, відлупцювати її й повернутися на круги своя.
Вони грали скажено. Вже повернулася з редакторського кабінету Надя, вже накинула на голе тіло халата, вже ходила довкола них, похлипуючи й сьорбаючи носом, а побачивши, що гра затягується, почала неохоче прибирати розкидану постіль, зібравши й Максову одежу, бо він все ще був роздягнений і сидів за шаховим столиком у костюмі Адамовім. Надя охайно склала ту одежу на ослінці, поставивши біля нього, при цьому голосно, щоб почули, схлипнула.
(Продовження на наступній сторінці)