І тут сталася річ цілком природна: Лена заревнувала Олега до горбунки Зої, адже була не сліпа; ревнувала мене й Оксана, і це виразно прохопилося в неї під час гулянки із гріхопадінням Геннадія; але то було не в таких гострих формах, як у Лени, бо Оксана, попри все, мала нагоду переконатися в моїй опірності чарам горбунки Зої, а ще її та Зою лучив якийсь незрозумілий мені приятельський сентимент, тобто Зоя вміла забивати їй баки, чинити це Л єні горбу нці не вдавалося. Ревність же Лена вияamp;ила у простий спосіб: вона згоджувалася на нову гулянку, але при одній умові: єднатиметься тільки з Олегом. Практично це означало, шо з горбункою мав бути я, Оксана ж відставлялася. Про жеребкування Лена й говорити не бажала, тим більше, що в мене з нею не повелося відразу. Здається, Лена цей останній резон виставила Олегові як основний: вона зі мною не може, і дурний Олег їй повірив, він навіть переконував мене, що Лена має рацію, бо в нашій компанії ніхто нікого не примушує. Я до Лени також не палав пристрастю, ми могли терпимо ставитися одне до одного безконтактно, отож виходило, що коли 6 Олег мав бути з горбу нкою Зоєю, то Лена мала б або відмовитися від участі в гулянці (тоді мені натурально діставалася Оксана), або ж бути зі мною; ані того, ані іншого вона рішуче не бажала, от чому ситуація в нас стала безвиглядна, і компанія наша почала розвалюватися. Дивне в цій ситуації було те, що ми й не думали цього разу вилучати з компанії горбунку Зою — чому саме, здається, я достатньо пояснив. Я ж пристати на варіант: горбунка — мені, а Лєна Олегові, не міг, бо звик бути в компанії лідером і не терпів, коли мені нав'язувалася чужа воля, особливо дівоча. В таких випадках у мені з'являвся натуральний спротив, і я ставав як бичок, що вперся рогами в нові ворота.
Отже випадало, що Олегове гріхопадіння мало відбутися в якихось інших умовах, ніж це сталось із Юрком та Геннадієм, та й справді: чому все мало відбуватися за однією і тією ж схемою, і чому обов'язково при зборі компанії? Чи не міг Олег десь просто перестрінутися із Зоєю на вулиці, вони б між собою, як то кажуть, "знюхалися 6" і подалися через річку на той бік, де горбунка щасливо спалила 6 і Олегові вуди, і він би так само щасливо повернувся до своєї Л єни, щоб з'єднати з нею свою долю, несучи в душі та тілі ганьбу, а на вустах — лайку. Але річ у тім, що Олег при його делікатності щодо стосунків із "ущербними", та й зі спонук самооборончих, ніколи не дозволив би собі зупинитися з горбункою серед вулиці, що дозволяв собі часом я, а тим паче на очах сусідів повести її на той бік, адже чудово знав, що кожен його рух був би пильно простежений, у чому не було жодного сумніву, зважаючи на норови нашої околиці; відтак, розказував мені Олег, зовсім змучений від любовного чаду й шалу, які запалила в ньому горбунка Зоя, схудлий і з темними колами під очима, ця відьмиця скрутить його, як баранчика і виставить десяток свідків, що він із нею ходив, і та відьмиця, сказав Олег, припише йому бахура, отого байстрюка, що його їй настругали Юрко з Геннадієм, і через це потім кілька десятків років він, дурень, платитиме аліментики.
— Нє, я нє такой остолоп! — сказав Олег, обертаючи як божевільний круглими очима в мішках довкола них, що з'явилися од закипілої в ньому до горбунки Зої хіті. Бо це вже був факт: горбунка Зоя запалила його пристрастю, а можливості більш-менш безпечного її вдоволення Олег не мав. Він з цим иереді мною і не крився:
— Понімаєш, — говорив Олег, — я в нечистую силу не верю, но тепер сомніваюсь. Понімаєш, када я попадаю в лучи лйо взгляда, — він так і казав: "лучи їйо взгляда", — шото странное зо мной делаїца. Нє, ти понімаєш?
— Це гніноз, — сказав я.
— Думаєш? Но при гіпнозе человек отключаїца, тоїсть делает усьо несознательно. А я ведь у сознанії. Да, мне хочіца плюнуть на всьо і іти с ней, но собой я владею же?
— Різні бувають гіинози, — це так званий amora hipnos, — безапеляційно сказав я, на ходу придумавши цю назву.
— А шо ето значіт?
— Буквально: любовний гіпноз, — мовив я і виклав йому цілу теорію, яку й досі вважаю підставовою і не такою вже дурною:
— Розумієш, у народній магії є таке поняття, яке всі ми знаємо, — зветься "чари". Ну, оце пісенне й банальне "чари кохання", чи "дівчина його очарувала", "дівчинонька-чарівни-ченька" та інша бридня. Були ще такі поняття, як "приворот", що є формою народної магії. Інколи такі речі робили самі дівчата, виконуючи певні магічні дії, а часом виконували для них такі дії чарівниці, тобто старі жінки, за певну плату, ну, їх звали ще відьмами. Практика чарування, — сказав я цілком авторитетно, — вдосконалювалася продовж віків, і не думаю, що це тільки самі брехні забобонних бабів. Магія і є формою гіпнозу, об'єкт може позбавлятися самоконтролю тільки частково, але психіка при цьому деформується так, що хлопець починає, як то кажуть, "сохнути за дівчиною" і спалюється від любовного шалу, безсилий собою керувати.
— Откуда ти ето усьо знаїш? — зачудовано спитав Олег.
— Я не анальфабет, — мовив незворушно, — а людина, на противагу нашій компанії, освічена. А про такі речі знає не тільки людина освічена, але кожна баба. Молодь цього не знає, бо виросла в цинічну епоху і психологічно опростилася.
— Да, інтересно! — вигукнув Олег і вперше за час нашої із ним дружби перейшов на українську мову. — Але ж у мене зовсім так, як ти казав. Я сохну, мене до неї тягне — як магнітом. А коли дивиться... нє, це щось неможливе!.. А вилічица от етой штуковіни можна?
Розмова захоплювала вже й мене самого: сам докладно цих справ не обмірковував, та в живій розмові це вдавалося мені найкраще. Окрім того, я й сам був уражений чарами горбунки, правда, не такою мірою, як Олег, і це, певно, тому, що головний потік своєї енергії вона скеровувала зараз на нього, а не на мене. Принаймні логічно й тверезо осмислити ситуацію я міг.
— Чи чував ти про містичних жінок? — спитав я.
— Нєт! — сказав Олег. — Но вєдь ето чіпуха, бабскіє сказки!
— Це так по-твоєму, — мовив я. — А по-моєму, це річ складніша, й не такі це вже бабські казки. Зрештою, й поняття "бабські казки" належать до жіночої магії. Так от, є жінки, містична енергія яких уміщена ніби в них усередині, але вона існує і діє незалежно від бажання і волі самої жінки, тобто за своєю волею, вона не може її репродукувати — це так звані фатальні жінки. Ну, як наша Муся.
— Да, Муся — ето фатальная женщина, — згодився Олег. — Але як же вона свою енергію не репродукує, як ти казав, коли її чоловіки позагиналися?
— Та енергія репродукується саморушне, без волі суб'єкта, втяв? А є жінки, які здатні містичну енергію репродукувати за своєю волею, дуже часто це — amor reproducio, — я творив латинські терміни з легкістю фавна, — бо головний інтерес жінки в цьому світі — сексуальний, що йде від природи самиці, pardon, продовжувачки життя. І дитина знає, що є жінки світлоносні, тобто без містичної енергії, або ж вона в цих жінках пробуває в межах норми (наприклад, щоб звабити самця, pardon, закохати в себе чоловіка для одруження й продовження роду чи для любовної гри), а є жінки темрявоносні, містична енергія яких вища норми, аномальна. Вони й репродукують містичну енергію, пасивно чи активно, тобто без своєї волі чи за нею.
— Ну, ти дайош! — захоплено сказав Олег. — Но как же от етой чортовщини вилічица?
Це, здається, Олега турбувало найбільше, був він охмарений горбункою Зоєю капітально.
— У два способи, — сказав я безапеляційно. — В пасивний та активний.
— Як це? — Олегові очка в мішках були нетямку ваті.
— Пасивний спосіб: вийти з поля дії містичної енергії.
— Не понял.
— Тобто виїхати з міста, спробувати перемикнутися на іншу жінку чи дівчину, щоб її вплив локалізував і перекрив містичну енергію суперниці. Але цей спосіб не завжди результативний.
— Шо ти імєєш в віду? — спитав Олег, бо я зробив багатозначну паузу.
— У народних оповідках, — сказав я, — є немало розповідей, у яких жінка за допомогою любовної магії примушує коханця покинути нову коханку чи повернутися навіть із далекого краю. Він тоді сідає на козла чи якусь іншу містичну істоту, послану чарівницею, і той приставляє молодика до попередньої коханки, жбурляючи його до її ніг.
— Ну, ето уже чіпуха! — скривив губи Олег. — Тоже іщо скажеш: козьол!
— Не треба все розуміти буквально, — сказав я. — Знаєш, що таке образне мислення?
— Нєт.
— Я так і думав. Це вислів абстрактної думки через порівняння з об'єктом речового світу.
— Не понял, — сморщив лоба Олег. — Говори по-рускі.
— Это выражение абстрактной мысли при помощи сравнения с объектом вещественного, то есть зримого мира.
— Всьо равно не понял, — сказав Олег.
— Скажу простіше. Жінка посилає містичну енергію, яка починає непокоїти коханця, котрий утік од неї, і не відпускає із сфери впливу, поки той не повернеться. Але народний спосіб мислення не абстрактний, а образний. Цей акт простій людині треба уявити зримо. Отже, вигадується летюча істота: кінь, козел тощо, яка повертає невірного коханця дівчині.
(Продовження на наступній сторінці)