Отакий це чоловік був. І того разу в дев'яносто першому прикрутив він мене, що й дихнути нікуди. І чую, треба щось робити, бо нам двом стає тісно на світі жити. Сказала ото мені дівка відповідь Стратона Вакуловича, а я їй: "Стривай, не тікай. На, передай Стратону Вакуловичу оце ось і каяття моє, що більше так не буду". Простягаю через паркан пляшку горілки, це по-теперішньому літр. Бере вона горілку, біжить в кімнати. Аж незабаром і сам Стратон Вакулович виходить. "Отак би й давно. А то чорті-що вигадуєш. Галько, торбину їз струментом давай і іди. На вечерю галушок упорай, прийду пізно!" І пішли. Ненaче підмінили людину. І тут я надумав своє діло. Звичайно, приходячи в млин, Стратон Вакулович всіх відсилав: "Ідіть, ідіть геть!" Не хотів мати свідків, не хотів секретів своєї роботи видавати. А я поклав собі — піддивитися. І в одні двері вийшов, а в другі, як кажуть, зайшов, сховався у мішках, почав стежити і все вистежив. І з'ясувалось, що секрет його і копійки не вартий. Згодом по тому роздобув я собі такий оскард, як і в нього, і почав управлятися на старих каменях, почав руку набивати, до оскарця призвичаюватися. А як відчув, що рука вже знає своє діло, то перекопав стежку до Стратона Вакуловича і сам узявся насікати камінь. Ну, він, звичайно, свій розклад, коли кому пора насікати прийшла, веде. Прийшла моя пора, а в дзвінок нема колону! Не з'явився з проханням Пікалов! Не розуміє, що там у мене сталося, непокоїться, але сам заявитись до мене вважає справою нижчою за свою гідність. Та коли проминула друга пора, коли й третя настала, попрощався з своєю пихою. Дивлюся, аж чапає і не з прямої вулиці, а із завулка, з того боку, де стежка на Мартинівку веде. Зустрілися. Привітався я за порядком перший, бо молодший. Витирає лоба, відхукується, спліта версію, що оце, мовляв, у Мартинівці в Лукашенка був, а це, повертаючись, зазирнув і до мене водиці напитися. Як тут у мене? Веде ото цю мову, рівно, розсудливо, правдиво, тільки бачу, що очі у нього так і бігають, так і бігають по каменю і біля каменя. Набрав я йому води, сказав: "Та у мене все, слава богу, благополучно, бачите вода в лоток біжить, колесо крутиться, з лоточка он біжить борошно". А воно й справді бігло споро, гарно, як буває з-під нового доброго каменя. Підійшов він, черпнув борошна в долоню, пересипає з однієї в другу. Довгенько обоє мовчали. Та що тут і говорити, коли все ясно. "То що, когось іншого знайшов? — сказав він нарешті хрипко і важко.— Притику вже набік, виходить?" І потемнів, аж затрясся. "Нікого я не знайшов,— відповідаю.— Притику Стратона Вакуловича шанував би, як рідного батька, коли б і він вважав мене за людину, а пригадайте, що ви тільки тут не витворяли?! Весь млин затруїли. Стало тісно тут нам вдвох, дихання не вистачав. Ну й попрощався з вами. А щодо каменя, сам насікати навчився і, як самі бачите, начебто виходить". Він як сидів, так і зостався сидіти, почорнів ще більше, страшніше, потім ротом зазіпав і в грудях неначе щось заклекотіло. Кинувся я до кухля, дав йому випити. Ковтнув раз чи два, потім відсторонив мою руку, на превелику силу підвівся і рушив з млина. Ступав важко, ніг од землі не одірве. За порогом обернувся, сказав: "Чуло моє серце, що біда буде. І біда прийшла. Ким учора був? Майстром над майстрами, сам, як орел, в небесах витав, а тепер..." — він махнув рукою і пошкандибав додому. Жаль мені стало його, та жаль й на цього. І було це сорок п'ять років тому. Небагато, а змін скільки у світ прийшло...
Примітки
[1] Берестова — річка, що протікає на території Красноградського району Харківської області, притока Орелі. На обох берегах Берестової розташоване рідне село І. Сенченка Наталине (колишня Шахівка).
[2] Безаківська економія — власність київського генерал-губернатора Безйк-Безака, іменем якого (Безаківська) була названа теперішня вулиця Комінтерну в Києві.
[3] Кричевський Борис — власник двох парових млинів у Костянти-ноградському повіті (нині Красноградський район) до Великої Жовтневої соціалістичної революції.
[4] Я теж вісім років марширував із Шахівки в Червоноград, в свої училищ а...— Мається на увазі навчання І. Сенченка у Вищому початковому училищі в Костянтинограді (1912—1916) та в учительській семінарії (1916—1920).
[5] Пилипівський піст — визначений християнською церквою період посту, який починається в день святого Пилипа 28 листопада за н. ст. (14 листопада за ст. ст.) і триває 6 тижнів — до 7 січня за н. ст. (25 грудня за ст. ст.), тобто до різдва.
[6] Мартинівка — сусіднє із Шахівкою село. Нині — центр Мартенівської сільської Ради Красноградського району Харківської області. Виникло в кінці XVIII ст.
[7].. польові мавки, русалки...— Персонажі східнослов'янської міфології. За народними звичаями — польові, водяні, лісові істоти, що мають вигляд гарної дівчини з довгим розпущеним волоссям, русалки — з риб'ячим хвостом.