«Драма в учительській» Ярослав Стельмах

Читати онлайн п’єсу Ярослава Стельмаха «Драма в учительській»

A- A+ A A1 A2 A3

С е р г і й. А що ти! Сидів би глухо. (Ніяково зам’явся.) Якось навіть незручно, коли всі сидять, схоплюватись. Я взагалі на людях гублюсь.

А л л а. От тому й сидять, що такі ж... сором'язливі.

С с р г і й. А то ти не така!

А л л а. 1 я така ж. А от зараз піду й скажу.

Ніна. Що?

Слава. Ждуть тебе!

Н і н а. З квітами.

Сергій. Про Севку ти скажеш? Зараз? Навіщо?

Алла. Навіщо про Севку? Про Засєку.

Ю р а. А що? Правильно.

С л а в а. І що ти скажеш?

Алла. Про його підлість скажу.

Юра. Правильно.

Н і н а. Та ні, хлопці. Він же хотів як краще. Он навіть Серьозі обіцяв..

Слава. Обіцяв!

Ніна. Ну, розгубився, може. Все ж таки Ігор не така людина...

А л л а. Це ти все не можеш повірити, що він не така людина, а мені це давно зрозуміло. Така! Він обіцяв заступитися, коли Інночка йому тільки сказала про збори. Тоді він іще не знав, як усе обернеться.

Ю р а. Правильно!

Сергій. Та взагалі...

А л л а. А побачив, що на Севку по-справжньому покотили, і собі туди ж. Аби не проти Інночки.

Ніна. Ні, Алко, він Інночку сам не любить, принаймні так до неї ставиться..

А л л а. Не любить, а підспівує. А то ще й піонервожата. Чого вона прийшла?

Ю р а. Це її Інночка підбила.

Алла. Коли щось погане скоїться, то вони всі тут як тут, а коли нормально, то їх і не затягнеш.

С л а в а. А потім вони утрьох пішли до директора, і вийшло, що клас підтримує..

Сергій. Просить.

Слава. Клас просить...

Ніна. Але ми про це вже потім дізналися.

Алла. Все потім. Усе потім!

С л а в а. А хто винен?

А л л а. От чому так? Кожен із нас нормальна... (Кидає погляд на Сергія.) От, Господи, причепилось до мене це слово. Ну гаразд, хай буде... Нормальна людина. А разом ми — ні се ні те. Навіть дивно якось. Власне, мені це лише зараз на думку спало, га?

С е р г і й. Та взагалі...

А л л а. Як же нам тепер Севці у вічі дивитись? Він же надіявся на нас.

Слава. Запізніле каяття.

Алла. Краще запізніле. От і зараз — за дверима вирішується доля людини...

Ніна. Прямо тобі й доля.

Алла. Ну, багато що в його житті. Щось значне.

Слава {іронічно). Ой, для Валери ця школа має таке значення.

Алла. Адже ти його не знаєш. Адже ти нічого про нього не знаєш, як і про кожного з нас. Як і ми про тебе.

Слава. Мабуть...

Ю р а. Ану! (Мовби згадавши про свої обов'язки, підходить до дверей і прикладає до них вухо.)

Алл а. Ну от, а тут перед учительською зібралося лише п'ять чоловік. Із тридцяти чотирьох. І то невідомо чому.

Ніна. Вже чому ти тут — відомо всім.

А л л а. А ти?

Ніна. Я? Так просто.

Алла (до Слави). А ти?

С л а в а. А мені додому йти неохота. Нудьга вдома, знаєш. Усі на роботі...

А л л а. А ти, Серього?

Сергій розводить руками.

Юра (від дверей). Тихше, ви! "Передати справу". А куди передати — не почув.

А л л а. У міліцію?

С е р г і й. У дитячу кімнату?

Н і н а. До суду?

С л а в а. Та ти що — до суду!

Ю р а. Не знаю. (Знов слухає.)

Слава. 1-і, хлопці. А що я згадав!

Сергій. Ну?

Слава. Адже про Ленку Короткову хто перший розказав?

Алла. Що?

Сергій. Ну?

Ніна (з удаваною байдужістю). Подумаєш. У нас по школі і не такі плітки ходять.

Слава. Ходять то ходять. А просто цікаво, певно, декому дізнатись, я гадаю...

С е р г і й. Та кажи вже. Чого кота за хвіст тягнеш.

Слава. Що Ленка, мовляв, за Ігорком бігає і страждає від кохання без взаємності.

Сергій. Ти, хлопче, це...

Ніна одвертається від Слави — їй неприємно це слухати,

а він обходить її, щоб зазирнути в обличчя.

Слава. Було діло. Не здогадуєтесь хто?

Н і н а. А яка нам різниця.

С л а в а. Бо розповів... Ігорок!

Ніна (здригається). Брешеш!

С л а в а. Та ще й деякі подробиці. Досить цікаві.

Ніна. Ні!

Слава. Так, Ніночко. У мене й свідки є. Ми тоді ще курили у дворі за дошками. Перед хімією. На великій перерві. Я, Шурка Балабан і Ігорок. Ну, а тут ви йдете з Алкою і Ленкою. Шурка каже Засєці: "Щось Нінка на тебе поглядає".

Сергій. Кінчай!

Слава. Народ же хоче знати правду. Будь ласка. А Ігор: "Що з Нінки толку? Я, каже..." (Очікувально дивиться на Ніну.) Ніна (з зусиллям). Перестань. Не треба.

С л а в а. І в поході... (Лякається виразу Ніниного обличчя.) Ти що, Ніно! Це він здуру, га?

Ніна (повільно). Так-так, здуру. (Затуляє обличчя долонями й вибігає.)

Алла. Навіщо ти?

С е р г і й. Ну й дурень!

С л а в а. А я тут при чому? Я ж не набивався. Розказав усе, як було. Ще й не все. Він же...

Алла. Ну, знаєш! Годі уже. Будеш усяку гидоту повторювати.

С л а в а. А я що? Мене запитали...

Алла. Знаєш, на деякі питання можна й не відповідати.

Сергій. От-от.

Алла. Але коли це правда...

Слава. Що ж я, брешу, по-твоєму? (До Юри.) Ну, що там?

Юра. Тихо говорять. С л а в а. А ти попроси, щоб голосніше.

Юра обережно прочиняє двері і в шпарину стежить за тим,

що відбувається в учительській.

А л л а. Ну й язики у вас! Мов у баб.

Сергій (дивиться на двері). Довго, га?

Слава. Та вже Інночка якщо почне...

Юра (обертається). Там же не тільки вона.

А л л а. Ой, хлопчики, там іще ця... Наталія Анатоліївна. Така симпатична. {Схоплюється.) То що ж робити?

Раптом із учительської, ледь не збивши Юру з ніг,

виходить Інна Йосипівна і спиняється,

причиняючи двері. Хвилинна пауза.

Інна Йосипівна. Це щ-що таке? Що ви тут робите? Ви що, не можете собі заняття знайти? Романюк! Чого ти не бачив у вчительській? Неподобство!

Юра. Е-е-е... Та...

Інна Й о с и п і в н а. А ти, Чекаль? На завтра всі уроки приготував?

Слава. М-м-м...

Інна Йосипівна. Мекаєш? Мов біля дошки? (До Алли. ) А ти?

А л л а. А що, не можна?

Інна Йосипівна. А тобі, Сергію, я просто дивуюсь.

Сергій (він дуже зніяковів). Та я, власне...

Інна Йосипівна. Ну то от що. Розвертайтеся, любі мої, на сто вісімдесят градусів і — марш по домівках! Як-небудь без вас розберемося.

Сергій покірливо бере свій портфель, але бачить,

що решта не рухаються з місця; зволікає.

(Навіть весело.) Давайте, давайте!

Алла (нахиляється, щоб узяти портфель, затим різко ставить його на місце). Я не піду.

Дивно якось дивиться на неї Інна Йосипівна.

Не піду я.

Інна Йосипівна обводить усіх пильним поглядом, спиняє очі на нерішучій Сергієвій постаті, і враз обличчя її прояснюється.

Інна Йосипівна. Гаразд, побудьте. Молодці. Я от що думаю: ми зараз обговорюємо — ну, ви самі розумієте, випадок обурливий... То от непогано було б, якби хто-небудь із вас виступив. Від класу. Із засудженням цього огидного вчинку, котрий усіх нас приголомшив. Га? (Вдивляється в обличчя учнів, але не бачить на них підтримки.) Хто хоче сказати кілька слів? Сергію, ти? (Сергій збентежено відводить очі.) От і добре. За кілька хвилин я вийду й покличу тебе. Щоб, знаєш, по-комсомольському. Від колективу. Мовляв, не потрібні нам такі.

Сергій насуплюється, й Інна Йосипівна вловлює його стан.

(Посміхається.) Ну, не так різко, я розумію. Скажи, що от засуджуємо, і все. Гаразд? (Береться за ручку дверей. Обертається.) То я тебе покличу. (Заходить до вчительської.)

Лунає оглушливий шкільний дзвоник, котрий тут, на площадці,

звучить іще голосніше. Та ніхто не рухається.

Усі стоять, не насмілюючись поглянути одне на одного.

Дзвоник умовкає.

Слава. Оце так!

Алла (до Сергія). Ти що, скажеш?

Сергій, не підводячи голови, стенає плечима.

С л а в а. Е, старий, ти що?

ІО р а. Зовсім одуріла. Га, Серього?

Мовчить Сергій.

Алла (термосить його за плече). Ти що, язик проковтнув?

Сергій (болісно). Хлопці... У мене ж... (Ледь чутно.) Жодної четвірки.

Мовчання.

Слава. Так! Ор-ригінально!

А л л а. То ти що, через якусь паршиву четвірку...

Слава. Він же на медаль тягне. Як це ми забули!

Сергій. Але ж я з Валерою не згоден.

Ю р а. А з ким ти згоден, із Засєкою?

Заходить Ніна.

Слава. Чуєш, Ніно?

Н і н а. Я знаю. Я все чула... Я дзвонила Шурці Балабану.

С л а в а. Та що я, брехав би тобі?

Зітхає дівчина.

Н і н а. Ну чому, чому все так гидко? (До Сергія.) А ти, чистьоха, підеш зараз продавати товариша?

Сергій. Але ж я з ним не згоден.

Ніна. Таж виходить те саме, що й із Севкою, тільки тепер у ролі Засєки виступиш ти. Ти ж ним щойно обурювався. А яка між вами різниця? У нього теж жодної четвірки.

Ю р а. То й що, як ти не згоден! Це ж буде останньою краплиною. Адже все вже готово. Савелій лише сумнівається, а тут масні — голос народу. Виразник думок колективу.

Слав а. Ти Севці в очі не можеш дивитися? А Валері зможеш? Що ти соплі розпустив! Жодної четвірки. Плювала вона на тебе разом із твоїми п'ятірками!

Ю р а. Точно. Іди й скажи, що ти з Валерою не згоден. Тебе по голівці погладять і цукерку дадуть.

(Продовження на наступній сторінці)