«Драма в учительській» Ярослав Стельмах

Читати онлайн п’єсу Ярослава Стельмаха «Драма в учительській»

A- A+ A A1 A2 A3

Інна Йосипівна. І все ж бувають, на жаль, випадки, коли один учитель безсилий, коли всі його поривання натрапляють на камінну стіну, небажання зрозуміти, піти назустріч. Боляче, але є такі учні.

Савелій Григорович. Так, я розумію. От минулого року цей випадок із Севою Олексюком. Ви тоді в нас ще не працювали, Наталіє Анатоліївно... Дуже неприємний. Такий ніби непоганий хлопець і... Довелося йому піти з школи.

Литвин різко повертає голову, пориваючись щось сказати, але не встигає.

Наталія Анатоліївна. А в якому класі він учився?

Інна Йосипівна. У мене. У восьмому "а".

Наталія Анатоліївна. А-а-а...

Інна Йосипівна. Ваша іронія недоречна.

Савелій Григорович. Що ви, Інно Йосипівно! Яка іронія? Ви просто схвильовані.

Наталія Анатоліївна. Що ж ви пропонуєте, Інно Йосипівно?

Інна Й о с и п і в н а. Я пропоную спершу вислухати мене, а вже потім вирішувати щось певне.

Савелій Григорович. Так-так, будь ласка. Ми вас слухаємо.

Інна Йосипівна. Так от, я не перший рік приглядаюсь до Литвина і давно звернула увагу на те, який складний і суперечливий у нього характер. Справді, хлопець він не дуже товариський, навіть потайний, але ці, можна сказати, нейтральні риси з успіхом заступає дещо показовіше. Передусім — поведінка. Часом на уроках він стає нестримно балакучим, заважає товаришам, учителя не слухає, надмірно пожвавлений, кидає репліки. Звичайно, це виводить із рівноваги та й просто заважає. Ще торік учитель фізкультури одібрав у нього в поході пляшку вина — теж цікава деталь. А на запитання: навіщо вона йому, із сміхом відповів, що купив батькові у подарунок. Брехня, звичайно. Курить. Потім — оце лазіння через вікно, коли був помічений Варварою Степанівною, і, нарешті, останній обурливий, та просто бандитський вчинок.

Н а т а л і я А н а т о л і ї в н а. А як він учиться?

Інна Йосипівна. Учиться непогано, але, певна річ, і не блискуче. В нього трійки з... З яких предметів у тебе трійки, Литвин?

Л и т в и н. З астрономії.

Інна Йосипівна. З ас... Ну от! Ви ж іще не проходите астрономії! (До всіх.) Зухвалий.

Савелій Григорович. Ти, Литвин, облиш свої вибрики. Це тобі не двір, і ми не твої дружки. Інна Йосипівна двадцять чотири роки працює в школі. Хоч це ти поважав би.

Зоя Іванівна. І вистачає ж нахабства.

Інна Йосипівна. Та що йому мої двадцять чотири роки! Мені на нього майже всі вчителі скаржаться.

Відчиняються двері, до вчительської заходить громадянин у костюмі, краватці. Тримається незалежно. Це — Гулеватий.

Гулеватий. Добридень, товариші! Мені сказали... Директор тут?

Савелій Григорович. Так, я директор.

Гулеватий (упевнено ступає до нього, подає руку). Гулеватий! (До Інни Йосипівни. Так само.) Гулеватий!

Інна Йосипівна. Прищипко.

Гулеватий (усім присутнім). Гулеватий! У вас що, засідання, нарада? Ну, нічого, я зачекаю. (Підходить до стільця коло шафи, сідає, зіпершись долонями на коліна.)

Інна Йосипівна. А ви, власне...

Гулеватий (трохи підвівся). Гу-ле-ва-тий!

Савелій Григорович. Вибачте... У нас...

Гулеватий. Розумію. У вас своя робота, в нас — своя... Продовжуйте, прошу. Я, сподіваюсь, не заважатиму? А що на порядку денному?

Інна Йосипівна (кидає багатозначний погляд на Савелія Григоровича). Ми от... Педагогічний колектив школи проводить позачергову... педраду, чи що, у справі комсомольця Литвина. Сьогодні на класних зборах він ударив свого товариша Засєку.

Гулеватий байдуже киває.

Ми розцінюємо цей вчинок як хуліганський.

Гулеватий. Цікаво!

Інна Йосипівна. Так. Дуже цікаво. (До колег.) Хто ще хоче висловитись? Ви, Зоє Іванівно?

Деякий час учителі ще зиркають на Гулеватого, але скоро забувають про його присутність, лише сам він нагадує про себе репліками.

Зоя Іванівна. Обурливо, звичайно. Але якщо бути об'єктивною... Звичайно, англійську він міг би знати краще, ну а поведінка... Власне, товариші, хто з них, якщо покласти руку на серце, не розмовляє на уроках? Звісно, я його не виправдовую... А от рукоприкладство... Цілковита несподіванка.

Савелій Григорович. Так, признатись, Вал... Литвин, і я не сподівався такого. Адже це твій товариш. Така ж людина, як і ти. Як же ти міг?! Де в них береться ця жорстокість, ця холоднокровність, ця спонука заподіяти біль? Адже це суперечить самій сутності людській}

Н і н а Семенівна. Я ще розумію — зопалу, ну розізлився дуже, образився. Ще можна пояснити. Але от так — просто дикунство!

Інна Йосипівна. Я гадаю, товариші, з Литвином усе ясно.

Наталія Анатоліївна. Тобто як це? По-моєму, нічого не ясно. Де ж ця ясність?

Інна Йосипівна. Ну, думки наші щодо Литвина, я думаю, не розбігаються?

Савелій Григорович (М’яко). Так, думки не розбігаються, але ж треба щось вирішувати. І потім, мотиви цього вчинку абсолютно не з'ясовані.

І н н а Йосипівна. Які мотиви! Які в нього можуть бути мотиви?! Неповага до особистості людини, до колективу, в котрому ростеш. До класного керівника. Плюс жахлива розбещеність. От вам і всі мотиви, і що найобразливіше — такий хороший клас. Спокійний, ніяких інцидентів.

Савелій Григорович. Так, клас у вас чудовий.

Інна Йосипівна. Дуже давно тривожить мене цей учень, і от...

Наталія Анатоліївна. Пробачте, Інно Йосипівно. Уже вдруге кажете ви про свою тривогу. Адже в нас нещодавно була педрада?

Інна Йосипівна. Та-ак...

Наталія Анатоліївна. Чому ж ви тоді не висловили своїх побоювань? Можливо, якби якось попередньо...

Інна Йосипівна. Чудово вас зрозуміла. Так, справді, слід було раніше зчинити тривогу, бити на сполох, своєчасно вживати заходів, але я все сподівалася, що наш колектив... клас якось вплине на нього. Самі стосунки між учнями служитимуть тим моральним фундаментом... Та що я кажу! Хіба Литвин новий учень? Він учиться в нашій школі з першого класу. Певно, тут є і мій прорахунок. Не можна надмірно покладатися на благородство і вдячність деяких учнів. Але ж ми й не чекаємо від них ніякої подяки, крім однієї: бути людьми.

Литвин (весь цей час стояв утупившись у простір. Кричить). Якими людьми? Ви хоч знаєте, що це таке — бути людиною?!

Савелій Григорович. Литвин!

Ніна Семенівна. Жах! Інна Йосипівна. Ну от! Зоя Іванівна. Ну, знаєте!..

Савелій Григорович. Інна Йосипівна чверть віку працює в школі.

Л и т в и н. І кого ж вона виховує — отаких? (Показує на Засєку.) Оце людина!

З а с є к а. Ти!..

Інна Йосипівна. На жаль, і таких, як ти. Ніна Семенівна. Що він собі дозволяє? Наталія Анатоліївна. Цікаво! Інна Йосипівна. Ігор Засєка — гордість класу. І школи. І такі учні — радість для кожного вчителя. Всебічно розвинутий...

Ніна Семенівна. Та й з кулаками повчати не лізе. Інна Йосипівна. Так. Мистецтвом цікавиться.

Поступово діалог Інни Йосипівни з Литвином загострюється

й межує із зривом кожного з них.

Л и т в и н. Це вже ми знаємо! Інна Йосипівна. Спортсмен. Литвин. Відмінник!

Інна Йосипівна. Так, відмінник! Чи за твоїми поняттями це злочин?

Савелій Григорович (до Інни Йосипівни). Заспокойтеся, заспокойтеся. Перестань, Литвин, блазнювати.

Інна Йосипівна. Я була б щасливою, якби всі учні... Л и т в и н. Я хоч, слава Богу, таким не буду. Інна Йосипівна. Ще б пак! Литвин. Такою сволотою!

Інна Йосипівна здригається й хапає ротом повітря. Всі шоковані. Засєка ступає до Литвина, але його спиняє застережливий жест Савелія Григоровича.

Засєка. Ти!

Зоя Іванівна. Та що ж це?! Ніна Семенівна. Це вже образа всіх нас! Інна Йосипівна. Ну? Коментарі зайві? Савелій Григорович. Ну, знаєш, Литвин, це вже переступає... Справді!

Інна Йосипівна. Хіба я не казала? Мені здається, вихід тут один.

Савелій Григорович. Ви...

Інна Йосипівна. Вчити, виховувати людину, котра плюс тобі в душу, — це над мої сили.

Литвин. Правильно. Єдиний вихід! Він уже двічі дістав, дістане й втретє. І вчетверте!

Інна Йосипівна (швидко). Що значить "двічі"?

Савелій Григорович. Може, ти все ж поясниш?

Л и т в и н. А от нехай Засєка пояснить. І розповість він красиво. Художньо.

Інна Йосипівна. Ігоре!

Засєка (знічено обводить усіх очима. Неохоче). М-м... Ну, взагалі, не знаю чому, але з Литвином у нас давно вже такі стосунки... Якось вони склалися... Що я йому такого зробив? Десь минулого року, ні, навіть раніше я почав це відчувати. А торік ми всім класом у похід пішли. Із старшою піонервожатою й фізкультурником. Ну, Борисом Михайловичем. Мене вночі чергувати поставили. Північ. Я сиджу біля вогнища, вже всі сплять. Тут Короткова з намету виходить.

При цих словах Литвин уважно дивиться на Засєку.

І сідає коло вогнища. Отак — навпроти. Ну, поговорили ми, не пам'ятаю вже про що, а потім я їй кажу: "Хочеш, Короткова, почергувати за мене, а то мені спати хочеться?" Ну, пожартував просто. А вона мені: "Хочу,— каже.— Я все одно заснути не можу". Я й пішов. А тут серед ночі Литвин мене будить: "Що ти,— каже,— спиш? Ти ж черговий". А я йому: "Та пішов ти! Короткова сама напросилась". — "А ти, мордо, радий,— він мені,— що заміну знайшов?" — і вдарив.

Гулеватий. Ударив!

Засєка. Ага.

Савелій Григорович. А ти що ж?

Засєка. А я його. По морді. Тобто по обличчю. Але тут хлопці прокинулись і... Ну, ми й припинили.

Ніна Семенівна. Оце так історія!

Савелій Григорович. А хто далі чергував?

(Продовження на наступній сторінці)