Присвячується
вельмишановній артистці
Марії Костянтинівні Заньковецькій
Драма в 5-ти діях і 6-ти обмінах
Із побиту малоруських акторів
ДІЙОВІ ЛЮДЕ:
М а р і я І в а н і в н а Л у ч и ц ь к а — молода драматична актриса; говорить по-українському чисто, а по-руськй де-не-де помиляється.
П а л а ж к а — стара бабуся, її няня; убирається по-міщанськи.
А н т о н П а в л о в и ч К в і т к а — панич з багатої фамілії в Малоросії.
О л е н а М и к о л а ї в н а К в і т к а — його мати, стара уже пані.
С т е п а н І в а н о в и ч Б е з р о д н и й — середніх літ пан; спочатку антрепренер; а далі помічник режисера.
Ю р і й С а в и ч К о т е н к о — теж середніх літ; драматичний актор; спочатку режисер, а далі антрепренер.
М а р к о К а р п о в и ч Ж а л і в н и ц ь к и й — середніх літ актор.
Р о м а н М и х а й л о в и ч Л е м і ш к а — старий суфлер.
М а р и н к а — дочка його, 17 літ, годованка Лучицької.
К а т е р и н а Г р и г о р і в н а К в я т к о в с ь к а — молода актриса, теж на перші ролі, більше співочі.
К и р І в а н о в и ч Г и р я в и й — помічник режисера.
Г а н н а М и х а й л і в н а К у л і ш е в и ч — молода актриса на ролі молодиць і жвавих баб.
Р я б к о в а молоді дівчата,
Б о г д а н и х а / хористки.
Р о м а н ч у к — лікар із земських, старий уже, з сивими бачками.
А н д р і й В і т а л і й о в и ч А н т и п о в — редактор газети.
А в р а м С е м е н о в и ч Ю р к о в и ч — репортер, молодий хлопець. В розмові трошечки чути єврейське.
Г а ш а — ключниця при дворі в пані Квітки. Придзигльована, молода ще.
Парикмахер, машиніст, робочий, лакей при гостиниці, хорист 1-й і 2-й, студент 1-й і 2-й, молодь, хористка 1-а і 2-а і хор.
Діється в наші часи* (*90-і роки минулого століття.). Між другою і третьою дією проходить півроку; між третьою і четвертою — шість місяців, між четвертою і п'ятою — три тижні.
ДІЯ ПЕРША
Чорна сторона за коном. З лівого боку від актора йде навкоси ряд уборних; видко тільки двері, а першої уборної й середину, що пишно обставлена: килими, дорога мебель, свічадо. З правого боку — кінці лаштунків. Середина — вільний для акторів і їх виступів прохід. Вдалині йдуть сходи вгору. Усюди награмсано купи приставок, декорацій і іншого. Самий кін іде поза лаштунками вправо; туди виступають актори і тудою ж надходить в антрактах і публіка. При піднятті завіси темнувато, а потім ясно.
В И Х І Д І
Гирявий, машиніст, двоє робочих, хористка перша і друга, хорист перший, а потім Маринка. Метушня на кону. Робочі тягнуть приставки. Газовщики засвічують рампу, софіти. Хор мовчки піднімається по сходах. Друга уборна відчинена. Парикмахер то вбіга, то вибіга. До третьої уборної надходить Квятковська і зачиняється.
М а ш и н і с т (вгору). Оддай! Ще! Правіше трохи! (Робочому). А ти куди?
Р о б о ч и й. За пригорком.
М а ш и н і с т. Чого ж ти річку поцупив? Он дубка отого тягни та підіпри осокою.
Г и р я в и й (мечеться то за лаштунки, то в уборні). Проворніш! Ламповщикі! Софіти світи! Не повисипалися, чи що? (За лаштунки). К бісу те небо, село спускай!
Х о р и с т п е р ш и й (кричить згори). Гар-де-робщик! Го-го!!
Г и р я в и й. Чи ти не сказився? Публіка вже йде!
Х о р и с т п е р ш и й. Такі чоботи отой всучив, що й палець не влазить.
Г и р я в и й. Гукни мені ірода! А!! (Побіг і знов стріча парикмахера). А що, сьогодні вночі устругнемо стукалку?
П а р и к м а х е р. Та в мене і гуде, і стріля...
Г и р я в и й. Пусте! А я з реквізиту прихвачу та, може, й управляючого.
П а р и к м а х е р. Ото б діло! (Входить у 2-у уборну).
К о т е н к о (голос з 2-ї уборної). Готово?
Г и р я в и й. Зараз. (Робочим). Гей, гав не ловіть! (До хористок, що йдуть поуз). Проворніш!
Х о р и с т к а п е р ш а (підходить). Одпустіть мене!
Г и р я в и й (назад руку), Оправдательні документи?
Хористка кладе бумажку.
Гм! На три дні! (Голосно). Швидше! Швидше! Дзвоню! (Біжить і деяким хористкам щось шепче).
М а р и н к а (підбіга до 1-ї уборної). От, замок!
Г и р я в и й (до неї). А пані Лучицька скоро?
М а р и н к а. Зараз, тільки ось принесу... (Ввійшла в 1-у уборну і почала діставати речі).
В И Х І Д ІІ
Ті ж і Котенко.
К о т е н к о. Що? Готово?
Г и р я в и й. Ту ж мить; дзвоню! (Робочим на бігу). Духом! (Дзвонить).
К о т е н к о (стука в 3-ю уборну). Пустіть!
К в я т к о в с ь к а (голос). Я в льолі...
К о т е н к о. Хе-хе-хе! Розчудеснійше!
К в я т к о в с ь к а (голос). Одійдіть-бо! Гетьте!
К о т е н к о (підгляда). Гм-гм!.. (Тре руки). Так швидше ж, пора! (Підходить до кону). Чого баряться?
Г и р я в и й. Готово! Дай третій! (Дзвонить).
Музика починає за лаштунками тихо грати.
К о т е н к о. А як збор?
Г и р я в и й. З приставними...
К о т е н к о. А... (Чуха потилицю). Своєю шкурою чужі боки латаємо! Сказано, багатому чорт і дітей колише.
Г и р я в и й. Він має втрати...
К о т е н к о. Брехня!
Г и р я в и й. Сам підраховував книги, — вірте!
К о т е н к о. Певно, той одбира, таранкуватий?
Г и р я в и й. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки... Страшенні розходи!
К о т е н к о. Скажіть!
Г и р я в и й. Управляючий претендує, що первий персонаж бере по чотири свічки при газі і що коньяк та закуски на реквізит ставляться...
К о т е н к о. Скажи тому чорту рябому, щоб він до сцени не плутавсь, бо я його і з паном ковтну!
В И Х І Д III
Ті ж і Юркович.
Ю р к о в и ч (здоровкається на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папіроски нема? Яка, братику, наклюнулась!
Г и р я в и й. Ну?
Ю р к о в и ч (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнійшому й шановнійшому до самої землі!
К о т е н к о (жме руку). Здоровенькі, здоровенькі!
Ю р к о в и ч. І слава, і честь і хвала! Коло каси бійка, в дверях давка, на гальорці галас... Хороше?? Помічаєте, як мене ваші панії нашрубували, — балакаю!
К о т е н к о. І гаразд.
Ю р к о в и ч (кланяється комусь за лаштунки). Барон!.. Князь... І його превосходительство... ого-го! Браво! Браво!
К о т е н к о. Пора б; перше гребали...
Ю р к о в и ч. І се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!
К о т е н к о. Хто? Як? І це ви кажете щиро?
Ю р к о в и ч. Саме щиро.
К о т е н к о. Лучицька б то світ перевернула?
Ю р к о в и ч. Вона, своїм талантом надзвичайним...
К о т е н к о. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахітник, то йому і бог простить; а коли нісенітницю торочить все ж таки чоловік освічений, який орудує і пером, — так мене злість бере... Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я її штурпаками, то й не пізнаєте! Комік і ансамбль — всьому голова, всьому сила!..
Ю р к о в и ч. А-а! По-ні-маю: ансамбль, комік — вірно! Ансамблева дружня гра... чудо... прелість! Звичайно, розуміється... Коли кругом талани... такого багато... Цілий квітник таланів...
К о т е н к о. Та ви чоловік розумний... Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всі кричали: де це ви таку дохлятину вискіпали?.. А я пробачив, що в тім дранті є вогник. Скільки серця порвав, скільки душі потратив, а таки розворушив жар і видув вогонь! Тепер-то всі тішаться, а нікому і в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої праці світові не видко, ми, як кроти, під землею риємось та добуваємо камінь блискучий... І спасибі ніхто не скаже...
Ю р к о в и ч. Що-о? Не може бути! Щоб такої кривди... Ми всі дивуємось... ми, малороси...
К о т е н к о. Ех! Що мир, що громада? Їй нових божків подавай, а старих — під лаву! Та ще надто коли новий божок у спідниці! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжній талан, де всьому ділу основа, — а вона і собі за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно!
Ю р к о в и ч. Так, так! Зовсім справедливо... Ви мені просто розплющили очі... Це зовсім вірний і оригінальний погляд... Я проводитиму... Тільки треба за афіші погодитись.
К о т е н к о. Друковатиму в вас! Та ви придивіться тільки холодним оком, то і талану у Лучицької як кіт наплакав; от у Квятковської природного живця більше...
Ю р к о в и ч. А знаєте, я і сам помічав...
К о т е н к о. Тож-то бо й є! А як оті хвальби нищать талан, псують людину! Просто — погибель одна! Прочита вона, що її похвалили, що їй кадять, — і вже у неї в голові замакітрилось, уже до неї й на козі не під'їдеш: талан! Дива!! Куди ж їй слухати навчителя, — вона самородок, вона сама навчить кожного... і пішла, і пішла... Та замість того щоб вгору, та вниз! А тут іще оті безпері... А! гнав би просто усіх! Треба ж розрізняти розвите дерево, яке не боїться ні дощу, ні сонця, од пуп'янка...
Ю р к о в и ч. Знаєте, ваші думки — їх просто низати на золоту глицю: ми теж сліпі, нам проводаря треба...
К о т е н к о. Конечне. Ходім до моєї уборної... Коньячку пропустимо...
(Продовження на наступній сторінці)