Від останнього вигуку Сара нарешті опам'яталася: вона схопилась на ноги і з несамовитою квапливістю заходилася жбурляти в шафу дорогі сукна, халати, лапсердаки й шуби... На щастя, спершу всі кинулися надвір, і за гупанням ніг і стуком дверей не чути було Сариної метушні, а то передусім заглянули б до її світлиці. Тим часом дівчина встигла повкидати в шафу весь одяг, а суміжні двері причинити, загнувши над ними гвіздки, і навіть завісити їх своєю сукнею; сама ж вона, роздягнувшись, кинулася на постіль, не забувши підсунути під ліжко й поламану дошку.
Коли нарешті Гершко, разом з деким із гостей, зайшов до кімнати своєї дочки й освітив її ліхтарем, то перед їхніми очима постала така картина: на забитих наглухо дверях висів оксамитний, гаптований золотом спенсер і адамашкова спідниця, а на ліжку, розкидавши по подушці пишні коси, в недбалій позі спала красуня Сара. У вузенькій, маленькій кімнаті не виявилось нічого підозрілого: вікно було щільно зачинене, з меблів, крім ліжка, стояв тільки один ослінчик.
— Ой мамо! — не втерпів високий кощавий єврей середнього віку, показуючи очима на Сару, і вхопився за пейси. — Ой мамо! Яка гарна! Вірсавія не могла б з нею зрівнятися!
Гершко, почувши таку похвалу, задоволено почухав бороду й відповів:
— Вона, ребе', спить і не чує, що ми говоримо, а то похвала дорогого гостя примусила б її сховати своє обличчя.
— Вей-вей! — зацмокав молодий єврей, що теж зайшов до кімнати. — Спить, як ангел небесний!
А довготелесий єврей, нахиляючись і присідаючи, з усіх боків розглядав ліжко.
— Гевулт! — скрикнув він нараз. — Онде причина! — і показав пальцем під ліжко.
Усі нахилились. Сара завмерла від страху і, щоб приховати своє збентеження, одвернулася до стіни.
Під ліжком була поламана дощечка.
— Ха-ха! От і причина, — мовив довготелесий єврей, задоволено усміхаючись.-— Під панною Сарою поламалася дощечка і всіх нас так налякала.
— Він правду каже, — мовив рудий.
— Тільки як же це, шановний господарю, — провадив довготелесий, — ви даєте для своєї красуні дочки такі погані ліжка? Вей-вей!
— Даруйте, дорогі гості, — низько вклонявся Гершко. — Таке вже трапилось!
— Тьху ти, а налякала як! — розсміявся й молодий єврей.
І, заспокоєні, всі вийшли у якнайвеселішому настрої з Сариної кімнати, а Гершко замкнув за собою на ключ двері.
Коли непрохані гості вийшли з кімнати, Сара сіла на ліжку й довго не могла віддихатися; у скронях стукало, руки й ноги були холодні як лід, і вся вона тремтіла мов у лихоманці, — одно слово, якби нерви її були слабші, в неї почалася б істерика, але дівчина перемогла себе й навіть не постукала в сіни, щоб їй дали води. Коли її хвилювання вгамувалося й нерви заспокоїлись, вона насамперед узяла вихідні двері на гак ізсередини. "Це принаймні не дасть їм можливості вдертися зненацька, — вирішила вона, — і, крім того, буде цілком природним виправданням її вчинку: не хоче пускати сторонніх людей у свою спальню".
Забезпечивши себе від несподіваного вторгнення, Сара стала обмірковувати своє становище: з одного боку, вона відчувала живу радість, що уникла, просто дивом, жахливого викриття, котре могло занапастити її остаточно; але, з другого, вона ще не довідалася, що ж вирішив кагал і які небезпеки ждуть її друзів, та ще й не всі сліди її підслухування були приховані.
Вона знову одяглася й заходилась навпомацки, в темряві одчиняти суміжні двері, за якими стояла шафа з виламаною стінкою: треба було поодтинати гвіздки, відсунути засувку і все це зробити без найменшого шуму й шереху, щоб не викликати підозри. Коли нарешті, після тривалої, напруженої роботи, двері піддалися, на Сару полетів увесь напханий до шафи одяг. Звільнившись од нього й переконавшись, що у світлиці на її метушню ніхто не звернув уваги, бо в цей час про щось голосно й швидко говорив довготелесий рабин, — Сара впізнала його голос, — вона склала одяг і почала його розвішувати, одну річ за другою, в шафі, а потім прилягла на порозі й, простягтись до самих дверець шафи, стала знову прислухатися до розмови, що точилася в кагалі.
Говорив тихим, повчальним голосом знаменитий уманський цадик.
— Розсудіть же, братове мої, холодним розумом своє діло. І хлоп, і пан однакові тої для нас: але з ким із них нам вигідніше, певніше мати гешефт? Щоправда, пан багатий, він загарбав усе до своїх рук і хлопа задушив; крім того, пан не турбується своїм багатством, йому аби пити та гуляти, а з багатим та недбалим добре вести свої справи!
— Ой-ой! Як добре! — відповіли схвальні голоси.
— Отож-то, братове! Та от лихо: пан не має совісті, а на пана немає закону! — зітхнув цадик. — І крім того, кожний пан вважає, що єврей гірший за пса...
— Ляхи кляті! — почувся лютий вигук рудого.
— Замовкніть і слухайте! — підніс голос цадик. — Найкраще вам жилося в козаків, коли тут був гетьман: козак у мирний час ніколи не зачіпав єврея, ну, під час повстання інша справа.
— Ой вей, вей! — почулися жалісні стогони кругом.
— Козак і гендлю не робить, уся вигода була в ваших руках, і коли б тепер тут були козаки, то я б радив держати їхню руку; але козаки загинули, а хлопство — злиденне, то, виходить, і вигоди від нього ніякої. Тепер заворушилися пани й хлопи теж: у тих конфедерація, а в других гайдамаччина. І від того, й від того нам загибель. Але хто з них візьме гору? Не ті, що б'ються, а третій, котрий уже держить одного з них за чуба. А хто ж той третій?.. Москва... Не бійтеся: це для Ізраїлю благо й порятунок. Там, де є закон, — туди нам і хилитися, бо всякий закон можна обійти, на те потрібен тільки мудрий розум...
— О, хай справдиться слово твоє, мудрий! — заволав рабин.
— Так от моя порада, — провадив далі цадик. — Панам служити тільки з необхідності, але потай підточувати їх; хлопів не дратувати; з них тепер мало користі, але все може змінитися. І якщо прийдуть сюди московські війська, то одразу стати проти панів і за Москву. Вам же відомо, як добре живеться нашим братам у московській Гетьманщині!.. Та ще радив би я села кидати й поспішати всім у містечка й міста.
— Я й сам про це думав і негайно зроблю все за твоєю мудрою порадою, — заговорив Гершко. Сара з жахом притулилася вухом до щілини, що була в дверцях шафи. — Я тут і корчму, і всі гешефти передав у другі руки і взяв бариш; за три дні я з дочкою покину навіки цей край і переселюся в Умань; там незабаром і весілля одгуляю. Я з твого благословення перебив руку з родичем твоєї милості.
— Знаю, — ласкаво промовив цадик, — і хай вона буде щаслива, як Ревекка, і плодюча, як Лія!
— А тільки-но виїду, — додав Гершко, — відразу дам знати в Лисянський замок самому губернаторові, що в тутешнього священика гайдамацьке кубло! Нехай пан губернатор по-свойому розправиться з ними!..
Од страху та обурення в Сари потемніло в очу: спершу в неї спалахнуло нездоланне бажання крикнути й послати їм усім прокляття, але вона стрималась. Обережно вилізши з шафи, дівчина знову замкнула двері, позагинала гвіздки, подряпавши при цьому палець, але навіть не помітила того, поглинута однією думкою.
"Хто знає, — думала з тугою Сара, — може, з завтрашнього дня замкнуть мене на замок або вирядять до старого дядька, в містечко... Боже розп'ятий, прости мене! Я не можу прощати ворогам моїм, не можу! Я на батька рідного ладна звести руку:
адже він занапастить усіх, хто мені дорогий, він мене силоміць хоче видати заміж. Що мені робити? Коли я зараз, ось тут, у цій кімнаті, повішуся, то цією смертю не врятую їх... О, не врятую! Батько зробить те, що сказав, він викаже їх, а ляхи не помилують, замучать Петра! Як же остерегти їх, як? Завтра зв'яжуть... Але сьогодні... зараз... не зв'язана ж я? А вони, мої любі, ждуть мене там, за рогом... А може, вони й ближче?"
— Сама піду до них, — що буде, те й буде! — промовила вона голосно останню фразу й квапливо почала одягатись.
Зважившись, вона вже більше ні про що не думала, нічого не боялась, і тільки підійшовши до дверей, згадала, що батько їх замкнув. "Що ж робити? А вікно?!" — майнула думка в Сари. Вона підбігла до вікна й почала його потихеньку смикати, але воно не піддавалося: може, було забите або набрякло й засмітилося від часу... Вчора вона розмовляла через кватирку, кватирка відчинялася й тепер, але пролізти в неї було неможливо. Саме вікно було високо, і, стрибаючи з нього, можна було зламати собі ногу, та це не турбувало Сару. "А що, коли вони поставили після переполоху вартового і я потраплю їм просто в руки? — майнула в неї друга тривожна думка. — А, однаково!" — вирішила вона й почала сміливіше шарпати вікно.
В нестямі Сара й не помітила, якого шуму наробила: вікно під її руками стукало й дзвеніло, навіть уламок скла відлетів і, дзеленькнувши, розбився об стіну, але дівчина нічого не помічала, а ще в більшому розпачі розхитувала раму, що ніяк не піддавалася.
На щастя, саме в цей час у світлиці знялася суперечка, й різкий із завиванням гвалт кагалу заглушив усі сторони звуки, а стара Ривка поралася на кухні, готуючи вечерю.
Нараз Сара почула під вікном голос, вона відсахнулась, заціпеніла. Але той голос не волав, не кликав на допомогу, і тут вона розібрала, що хтось називав її ім'я.
(Продовження на наступній сторінці)