Аннушка біжить до дверей, стикається з Харлампієм, що несе свічку; вирива у його свічку.
А н н у ш к а. Бариня казала, чтоб барина звали, бо у барині до барина очинно... у барині голова...
Х а р л а м п і й. Тьпху! (Пішов).
А н н а П е т р і в н а. Спирту! Спирту! Виски три! Дурно!..
А н н у ш к а. Ах, боже мой! Хоч би барин!
І в а н А н д р і й о в и ч (підтюпцем). Що там таке?
А н н а П е т р і в н а (зуздрівши). Ах! Умираю! (Зомліла).
І в а н А н д р і й о в и ч. Анюточко! Анюточко! Що з нею?
А н н у ш к а. Потрьовожились од сюприманду.
І в а н А н д р і й о в й ч. Анюточко! Зомліла? Ох, господи! (Біга, хапа крило, що з столу підмітати, смалить на свічці й тика під носа пани).
А н н а П е т р і в н а. Ай! Что зто? (Схоплюється). фу!! Мужик!
І в а н А н д р і й о в и ч. Нічого, нічого! Смалятиною найлучче! Постой, ще! (Смалить крило і хоче знов під носа).
А н н а П е т р і в н а. Ай!.. Оставьте!.. Изверг!
І в а н А н д р і й о в и ч. Що з вами?
А н н а П е т р і в н а. Ах, виски... тик, тик! Полюбуйтесь вашим сынком!
І в а н А н д р і й о в и ч. Що там? Не натягуйте-бо тетиви!
А н н а П е т р і в н а. Зарезал... Женится на простой девке, на твари женится, ваш братец — подлец — устраивает свадьбу!
І в а н А н д р і й о в и ч. Чи ви в умі, що ви мелете?
А н н а П е т р і в н а (кида зім'ятого листа). Прочитайте, что братец пишет! У них уже все улажено... Ох, уморят, уморят; я слабонервная, чувствительная! Вот й разгадка, почему в Петербург не хочется ехать! Выкормили сокровище... утешайтесь! Ох, виски! виски! виски!
Аннушка тре виски, Іван Андрійович пробіга листа.
З і з і (вбіга і кидається до матері). Маman, неужели Місhel с простой дрянью повенчался?
А н н а П е т р і в н а. Отстань! Убирайся! Уведите ее!!
Аннушка бере за руку; Зізі б'в її по руці.
З і з і. Не тронь, сволочь!!
Виходять.
А н н а П е т р і в н а. Ах! Он погибнет, погибнет?!
І в а н А н д р і й о в и ч. Господи! От горе! Може, ще пособити можна? Та не лементуйтесь, не ділайте бешкету! Це не іграшки! Начхав я на все інче, а за сина — ні! Не перебивайте... слухайте: прикажіть, щоб там ні Аннушка і ніхто — ані писнули, що ми знаємо, бо я кишки випущу!
А н н а П е т р і в н а. Ах, боже мой! За что я страдаю, за что?
І в а н А н д р і й о в и ч. Анно Петрівно! Не натягуйте, кажу, тетиви, даби не лопнула! Треба спасать сина, а не телесуваться* (*Телесуватися — кидатися в усі боки.).
А н н а П е т р і в н а. Кто ж спасет? Он погибнет, погибнет; зто все братец!
І в а н А н д р і й о в и ч. Конешно, подлець; но не ділайте публіки, прошу вас.
А н н а П е т р і в н а. Хоть зтой шлюхе задам! 0-ох!
І в а н А н д р і й о в и ч. Не про неї річ. Коли буде тихо і Михайло нічого не провіда, то я одведу йому очі і мерщі виряджу до Петербурга; хоч і ви його проводіть... А там уже ту спровадимо: окручу з першим парубком, дам придане та й витурю...
А н н а П е т р і в н а. Да денег же нет?
І в а н А н д р і й о в и ч. Дістану у Шльоми: ми тут гешефта зробили.
А н н а П е т р і в н а. Неужели? Ах, матерь божия, сжалься!
І в а н А н д р і й о в и ч. Коли кажу, то вірно. Тільки ж слухайте, щоб ніхто мені нічичирк, та й ви знаку не покажіть Михайлові!
А н н а П е т р і в н а (веселіше). Хорошо, хорошо! Зто ты отлично придумал: именно только Петербург нас спасет!
В И Х І Д VII
Ті ж і Харлампій.
Х а р л а м п і й. Миколай Степанович Бєлохвостов зволили приїхать.
І в а н А н д р і й о в и ч. Слава богу: от хто нам поможе укоськати Михайла.
А н н а П е т р і в н а. Как я рада! Соusin такой умница; он наверно подействует... даже голова отошла. (До Харлампія). Ступай, проси барина в мою гостиную.
Харлампій пішов.
І в а н А н д р і й о в и ч. Тільки ж я вас прошу, пожалуста, не лопотіть язиком багато, бо спортите діло.
А н н а П е т р і в н а. Ах, мой создатель, да говори сам; лишь бы только поскорее выехать из этого болота! Я пойду гардеробом распорядиться.,.
Х а р л а м п і й (знову ввіходить). Зволили піти.
Анна Петрівна і Іван Андрійович виходять.
В И Х І Д VIII
Харлампій і Пашка.
П а ш к а (ввіходить хутко, збентежена). Харлампіє Григоровичу!
Х а р л а м п і й. Га? А тобі що?
П а ш к а. Не бачили панича Михайла Йвановича? Може, в горницях?
Х а р л а м п і й. А тобі нащо?
П а ш к а. Пильно треба.
Х а р л а м п і й. Нащо, кажу? Глуха!
П а ш к а. Щоб зараз ішли! Нагло треба!
Х а р л а м п і й. Куди?
П а ш к а. Вони знають!
Х а р л а м п і й. Що це ви, шелихвістки, собі в моду взяли? Так і преться, каторжна! Я тобі дам панича!!
П а ш к а. Чого ж ви лаєтесь?
Х а р л а м п і й. Брись мені зараз!
Пашка тіка.
Розпустились, бач, до чого? Так прямо і кличе, — без сорому казка! Тьпху! (Іде).
В И Х І Д IX
Михайло сам.
М и х а й л о (виходить з садка, замислений, читаючи свій лист). Треба, треба уже це покінчити! Пишу до дядька, щоб приїхав сюди мені раду дати... або я до його; тільки спробую ще раз перебалакати з батьком та й поїду. Так оце й Катрі скажу. Далі тягти — уже несила! Не знаю вже, чи й є з цього провалля стежка? Батьків кинути, розплюватись — безчоловічно: вигодували ж, випестили! Та й куди без них удатись! Легко сказать тільки — порви! Але й Катрю кинути на поталу, на горе — теж безчоловічно, подло! Що ж його чинити?(Шарпа руками волосся). Та виміркуй же, хоч що-небудь, мозку безсилий, ледачий!! О, будь ти проклята та година, що завела мене у кохання! Як здавалось, що тому раєві кінця не буде, а от тобі й кінець, та ще який гидкий, пекучий!.. Павло правий був, ох правий; болізно щемить у моєму серці його гірке слово: "Не вистачить у тебе сили на боротьбу, а на гірше що — вистачить!" Так, вистачило! Павло уже два місяці й не пише, розплювався... і всі плюнуть... чесне товариство одвернеться... навіть святі думки і заміри, що освітили мою душу новою вірою, стануть передо мною грізними суддями... і я сам розплююсь з собою! {Безсило опуска голову й руки).
В И Х І Д Х
Михайло і Бєлохвостов.
Б є л о х в о с т о в. Где ж он?
І в а н А н д р і й о в и ч (з-за дверей). Вірно, в саду. Ти ж, гляди, прикинься, ніби од Олександра. (Зачиня двері).
Б є л о х в о с т о в. Понимаю, понимаю, дядюшка! Разыграем в первом сорте. Ба! Да он здесь! (До Михайла). Здравствуй, Миша! О чем зто призадумался?
М и х а й л о. Здрастуй! (Сходе на рундук і обнімається).
Б є л о х в о с т о в. Что ты, в самом деле, похудел? Болен?
М и х а й л о. Ні, так собі.
Б є л о х в о с т о в. На тебе лица нет. Что за причина? Мне тебя жаль, Миша.
М и х а й л о. Спасибі.
Б є л о х в о с т о в. Ведь я тебя люблю; не веришь?
М и х а й л о. Чому ні? Вірю.
Б є л о х в о с т о в. Послушай, у тебя на душе завелось какое-то горе. Поделись со мною; ведь мы товарищи, des garcons?* (*Хлопці (франц.).
М и х а й л о. Так, значить, при сій вірній оказії, вийми душу та й поклади!
Б є л о х в о с т о в. Бог з тобою, коли не нуждаешься.
М и х а й л о. Та в чім же?
Б є л о х в о с т о в. Так не в чем?
М и х а й л о. Авжеж.
Б є л о х в о с т о в. Vous mentez, mon cher cousin*. (*Ви брешете, мій любий кузене (франц.).)
М и х а й л о. С'еst trop rude!* (*Це занадто! (Франц.).)
Б є л о х в о с т о в. Раrdon!* (*Вибач (франц.).) Послушай, чего же ты скрываешь? Ведь я должен быть твоим соnfident*. (*Вірником (франц.).)
М и х а й л о. Яким соnfident?
Б є л о х в о с т о в. Да ведь пойми ты, голова, что я все знаю и послан к тебе тайным послом! Аs tu compis* (*Ти зрозумів? (Франц.).).
М и х а й л о. Від кого послан?
Б є л о х в о с т о в. От дяди, Александра Андреевича.
М и х а й л о (збентежено). Слухай! Ти не брешеш? Говори правду!
Б є л о х в о с т о в. Чтобы тебя заверить, я сообщу и по какому вопросу приехал (озираeться): устроить твой брак с КатреюІ
М и х а й л о. Тсс! Бога ради! Невже ти за мене руку тягнеш?
Б є л о х в о с т о в. За кого ж ты меня принимал? Неужели ты думаешь, что если мы с тобою тогда поспорили, так ты мне и не дорог? Ошибаешься! Убеждений твоих я могу и не понимать, а сердечные дела — понимаю: с'еst une musique a bruler le cerveau...* (*рід такої музики памороки заб'є (франц.).).
М и х а й л о (кидається і обніма). Спасибі тобі щире; ти для мене, як зірка, блиснув серед темряви.
Б є л о х в о с т о в. Слушай, друг мой Миша! Брось ты зтот натянутый диалект, да поговорим по душе: ведь дело серьезное! .
М и х а й л о. Ну, ну!
Б е л о х в о с т о в. Как ты решил, поедешь ли завтра со мною?
М и х а й л о. Видишь ли, какого рода обстоятельство... я просто с ума схожу, — посоветуй, голубчик! Батько требует, чтобы я послезавтра в Петербург ехал.
Б е л о х в о с т о в. Почему? Узнал разве?
М и х а й л о. Нет, дело в сенате: говорят — все состояние на карте.
Б е л о х в о с т о в. А, помню, с Александровичами!.. Серьезнейшее дело.
М и х а й л о. Ну, что мне, по-твоєму, ехать?
Б є л о х в о с т о в. Ехать, конечно.
М и х а й л о. А Катря как?
(Продовження на наступній сторінці)