З найрізноманітнішою кількістю найнесподіваніших справ і проблем, які годі переказати. Ось, наприклад, зразок стилю, мови і наставлення такого листа: "Добрий день, відомий український письменник Улас Самчук! Прийміть палкий український привіт! Будьмо знайомі: Іван Павлович М... коротенько свою біографію. Народився я 27. 7. 1923 року, в селі Ю. Новогеоргієвського р-ну, О. округи. З 1931 року почав ходити до школи в своєму рідному селі. Закінчив неповно-середню школу, а 1942 року в сусідньому селі І. закінчив середню школу. З приходом німецької армії староста села поставив мене на посаду листоношею. Робота, правда, не трудна, але я її виконую з честю. У вільний час читаю художню літературу, вивчаю німецьку мову, пишу вірші, п’єси, усмішки. Я вже маю 5 поезій, надрукованих у різних часописах. Одну з них Ви, мабуть, читали в ровенському журналі "Укр. Хлібороб" (серпень м-ць 1942). На сторінках часопису "Волинь" я вперше прочитав Ваші оповідання і статті. Яка сила прози! Яке надхнення! Я був дуже радий бачити Вас! Я здорово захопився Вашою творчістю, почав зберігати газети, де містилися Ваші твори. Я радів з того, що Ви український письменник. Я хочу разом з Вами співпрацювати, щоб Ви мені допомагали порадами, що треба читати, куди надсилати свої твори, критикували мої твори, я критики не боюся! Слава Україні! Ів. М ... " 3 дуже барокковим підписом.
В іншому листі він пише: "Сердечно прохаю Вас, щоб ми зав’язали міцну дружбу, пишіть Ви мені багато листів, а я Вам ще більше" ... І він дійсно писав і дійсно багато ... І навіть без моєї відповіді. Таких кореспондентів сотні. Деякі листи на багато сторінках з безконечними описами безконечних справ ...
І цілі тонни віршів. Наша земля винятково багата поетами і переважно такого звучання:
Сніг надворі, сніг у серці Простелив саван-покров, І в грудях, наче в озерці, Закував морозець кров.
І горе вам, вельмишановний, дорогий, великий і т. д., пане редакторе, коли ви цього не зрозумієте, не помістите на першій сторінці і не відпишете авторові довгого патетичного листа... Інакше — ворог лютий і до гробу. Вартості поняття релятивні. Автор такого вірша і автор проекту "Емпаєр Стейт Білдінґ" в Нью-Йорку однаково переживають свою творчу ерупцію.
Але деяких з тих поетів забути не можна. От хоч би Герась Соколенко і Микола Волкун — два нерозлучні барди з Проску-рівщини, які прибули до Рівного, пер педум апостольорум, в перших днях мого там побуту, — загорілі від сонця, запорошені, голодні, але безконечно бадьорі і безконечно щасливі. Ось вірш з їх мандрівки "присвячений У. С":
Розбрелися дороги за обрій, Потонули в зелених хлібах. Кусень хліба у вузлику торби І обвітрений плащ на плечах. На обличчі цілунки, мов квіти... А кругом — шелестять пшениці... Як тебе — ти мій край — не любити У солодкому гуркоті цім!
Це Болкун. А Соколенко йому вторує:
Повисли над туманами троянди голубі:
І пісня над курганами
Ударила крилом,
І скачуть коні змилені,
Ой, скачуть на пролом.
Долиною широкою Підкови цок та цок, І славою жорстокою Вінчається Земля. Встає горніст опівночі І кличе: у поля!
Обидва голодні на книгу, як хижаки, накидалися на все друковане, негайно схоплювали головне з тематики, настрою, стилю. По юначому початкові, з них швидко робилися поети виразного різьблення. Побули в Рівному і відійшли на схід. Ось лист Соколенка з Шепетівки: "З Новим Роком! Дорогий Улас Самчук, хочеться написати Вам щось таке тепле і висловити ту вдячність, яка захована в моїй душі. Хочеться бризнути чуттям прихильносте і поваги і сказати одне лиш слово — дякую. .. дякую Вам за все. Останні дні — це для мене щось надзвичайне: Ваш лист, серія львівських журналів "Наші дні" і книг — Маланюк, Холодна, Гординський; Микола Болкун і "Пробоєм", між іншим, Вам теж передали декілька журналів; Микола повернувся справжнім гайдамакою — "а в серці залізняцька кров", ножаку в руки і в степи. Розумієте, яка несподіванка. В понеділок отримую лист, — просить намалювати козака з шаблюкою, "такого що — ех! (бо там хлопці цікавляться)", а у вівторок дзвонить по телефону (я саме відповідь писав) і говорить: "Я Болкун. Приходь у бюро праці". Через хвилину зустрілися. Думаю, що десь після свят і до Вас достанемось; з’явимось несподівано, нещадно, як тоді у травневу пору, принесемо Вам "жар молодих очей" і цілі купи зошитів, наговоримо різної всячини про Заслав, поезію і "РУДу-ГЛ:ну" ("руда глина" — наш криптонім для німців у рудих уніформах — У. С). І ще, і ще...
"Пишу зараз вірші для збірочки "Запорожці" (так для форми собі). Незабаром дещо надішлю Вам: "Козачий заспів" й інше. Читаю 4 ч. "Тихого Дону" Мих. Шолохова, нещодавно прочитав "Педагогічну поему" А. Макаренка, яка мені дуже сподобалась. Совет, літ. енциклопедію можу дістати на 2-3 місяці (потім поверну), не знаю тільки, як їх переслати до Вас. В одній з них є портрет А. Любченка і його біографія, в іншій згадуються "фашисти" Маланюк і Стефанович. У "Пробоєм" пишеться, що в газеті "Нова доба" була поміщена Ваша стаття "Розмова з молодими письменниками", яка під іншими назвами обійшла майже всю Волинь. Цікаво, яка це і які назви вона ще носила, може я її і читав" (31. XII. 42).
Забігаючи ще далі наперед, улітку того ж року я дістав жорстоку вість: Соколенка арештовано й розстріляно. І саме за його контакти з нами (це вже було після мого арешту). Переживаю неймовірно, але трохи згодом приходить зі сходу молода, гарна дівчина.
— Я від Соколенка ... Ні, ні. . . Він живе , .. Але в небезпеці. Просить вас помогти. Сидить у Шепетівській в’язниці.
Що міг йому помогти, тепер мої заходи могли тільки пошкодити, але йду до свого шефа Карла Apio (з Німецької Пресової Служби, до якої я в той час був приділений) і прошу щось зробити. Apio мав великі зв’язки, кудись там ходив, і раптом одного дня, як звичайно — несподівано, Соколенко появляється у нашій хаті. Весь виснажений, брудний, занедбаний. Ми з дружиною дуже радо його вітаємо і одразу залишаємо його у нас.
Виявляється, що його з в’язниці звільнили, але силою везли на роботу до Німеччини, і він у Здолбунові втік з потягу. Кілька з них прорізали в помості вагону діру і вночі втекли. За що його арештували? Таки дійсно за його зв’язки зі мною, при допиті весь час питали його про мене, що я роблю в Рівному, чи не маю контактів з партизанами і т. п.
Він пробув у Рівному деякий час, а потім знову зник. Перед тим одного разу зайшов до мене і подав мені маленький пакуночок. Розгортаю — шість п’ятирубльових золотих монет царського часу. Я дуже здивований, де він це взяв і чому приніс мені. Засоромлено і незграбно посміхаючись, каже, що це передав якийсь незнайомий, який не хотів свого прізвища назвати. Соколенко, як звичайно, був "омнія меа мекум порто" (все своє ношу з собою), але ніякі мої намагання бодай поділитись цим подарунком не мали успіху.
— Я маю все .. . Мені цього не треба .. .
А треба додати, що в той час кожна така "п’ятьорка" коштувала дві тисячі паперових карбованців.
Остання його листівка до мене в Рівному звучала так:
"Дорогий, Улас Самчук, привіт із Шопеніц Сілезія. Працюю на цегельні. Все гаразд, тільки нічого читати. Надіслав листи у Прагу та Львів. Потроху пишу. Дуже жалію, що не застав Вас, коли був у Рівному. А так хотілося. Після такої довгої розлуки, не зустрів ні жодного друга. "У час жорстокої розлуки мені ніхто не стис руки". Пишіть. Що нового? Привіт Вашій Дружині. З пов. Герась" (23. VIII. 43).
З Рівного він подався на схід, і там десь знов його піймали, їхав знову через Рівне, але на цей раз мене там, видно, не було. Правдоподібно, це було під час моєї поїздки до Берліну.
Пізніше, вже на еміграції, я мав ще відомості про нього з того самого табору, але з приходом совєтів слід за ним зник. Милий, хороший хлопчисько-поет!
А його друг Болкун писав мені також з робочого табору в Ганновері, просив допомоги, протекції, книжок. У вирі останніх подій він також зник з мого обрію ...
Такі поети... І їх багато. Євген Яворський, Микола Первач, Борис Котелянчук, Михтод Волинець, Петро Семенчук, Петро Цвінь . .. Ні, ні. ГодД їх всіх пригадати. А серед них чотирнадцятилітній Петро Г. Пригадую, хтось положив мені шматок, вирваний, як звичайно, з совєтського шкільного зшитка, дуже поганого паперу, на якому старанним школярським письмом було написано:
Вам — пане Самчук!
Від щирого серця гарячий привіт, Вам, пане Самчук, посилаю, Бажаю Вам сили і довгих Вам літ, Вашим думкам розквіту бажаю. Найкращого всього бажаю я Вам, Творцеві "Марії" й "Волині", Бажаю Вам твори прегарні писать, Щоб звучали по всій Україні.
І ще слід також щось сказати про наші поїздки в терен. По наших містах та селах відбувалося багато різних урочистостей, свят, річниць, на яких часто доводилося бувати. Звичайно, зустрічі, промови, обіди. Тоді запровадили звичай на сипання могил-пам’ятників на пошану героїв, що загинули в боротьбі за свободу. Це відновлення прадавньої, ще скитської, а пізніше запорозько-козацької традиції, достосованої до нових умов. Майже кожне місто, а то й село хотіло мати у себе таку могилу. На таку урочистість з’їжджалося багато народу, правили богослужби, влаштовували паради з промовами, і все закінчувалося великим громадським обідом.
(Продовження на наступній сторінці)